» » » 330 тисяч вагонів радіоактивного мулу біля Києва

330 тисяч вагонів радіоактивного мулу біля Києва

Проте керівництво Київської ГЕС і ГАЕС стверджує, що все під контролем.

Київська ГЕС відтоді, як став до ладу перший агрегат, перебуває в експлуатації 44 роки. Нині «Каскад Київські ГЕС і ГАЕС» є верхньою сходинкою низки гідроелектростанцій на Дніпрі й входить до складу державного відкритого акціонерного товариства «Укргідроенерго». Каскад об’єднує дві станції — київські ГЕС і ГАЕС — одну з двох гідроакумульованих електростанцій на території України. Повний і робочий об’єми Київського водосховища становлять 3,73 та 1,17 куб. км відповідно. Середньорічне виробництво електроенергії Київською ГЕС дорівнює 797 млн. кіловат-годин. Наскільки небезпечне таке сусідство для мешканців столиці й області? Чи не вичерпався за цей час ресурс міцності гідроелектростанції? Із такими запитаннями ми звернулися до директора Філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» ВАТ «Укргідроенерго» Миколи БІДНОГО.

– Київська ГЕС працює у звичному режимі й під постійним контролем. Гідротехнічні спорудження напірного фронту Київської ГЕС і їх механічне устаткування перебувають у робочому стані

– Миколо Олександровичу, за умов глобального потепління змінюється й наш клімат. Зростає загроза виникнення катастрофічних повеней, які раніше вважалися малоймовірними. Це питання надто непокоїть мешканців масиву Осокорки, що розташований на заболочених лугах, де під час весняного водопілля вода просто стоїть.

330 тисяч вагонів радіоактивного мулу біля Києва– За останні 30 років, особливо останнє десятиріччя, у нашому регіоні, на щастя, не було великих повеней. Уся зайва вода, що надходила до зони водосховища, наприклад, під час весняного водопілля, проходила лише через 20 турбін ГЕС, пропускна потужність яких становить 5,5 тис. кубометрів води за секунду. У разі залучення ще 20 поверхневих водоскидів цей об’єм може зростати до 15 тис. кубометрів за секунду! До найвідповідальнішого періоду — паводків готуємося, наче селяни до жнив: щоб жоден куб води не пропав даремно, щоб усе використати для виробництва електроенергії! Тобто за ці роки кількість води була завжди такою, що її вистачало лише на виробництво електроенергії без залучення аварійних поверхневих водоскидів, споруджених на випадок великих повеней. Тому не можу стверджувати, що зміна клімату та глобальне потепління істотно вплинули на роботу ГЕС. Навпаки, можна сказати, що останнім часом ситуація навіть стабілізувалася. Якщо взяти, приміром, Тису — неспокійну гірську річку з невеликим басейном, яка дуже чутливо реагує на танення снігу чи інтенсивні опади, то Дніпро, на відміну від неї, більш передбачуваний і спокійний: його рівень піднімається й спадає дуже повільно.

На масив Осокорки, який розташований у нижньому б’єфі, Київська ГЕС може впливати лише тією кількістю води, яка скидається станцією за рішенням уже згаданої міжвідомчої комісії в разі водопілля, але це в жодному разі не загрожує мешканцям масиву підтопленням. Роль нашої ГЕС полягає саме в тому, щоб, піднявши рівень води у водосховищі, не допустити підтоплення Подолу, лівого берега і тих самих Осокорків.

Позначка норми Київського водосховища становить 103 метри над рівнем моря. У разі великої повені (припливу) наша ГЕС може форсувати рівень водосховища додатково ще на резервні 1 метр 10 сантиметрів, тобто загалом аж на 104 метри 10 сантиметрів! Це ще зветься «форсований горизонт у верхньому б’єфі водосховища Київської ГЕС».

І все-таки, мабуть, для безпечної експлуатації Київської ГЕС доцільно орієнтуватися на щонайнесприятливіший прогноз можливих негативних наслідків. Нині знову з’явилася інформація про те, що споруда греблі Київської ГЕС на 93% є аварійною, не відповідає технічним стандартам і може впасти під тиском води, повністю затопивши лівобережжя Києва. Уперше про це писав 2001 року вчений-катастрофолог Василь Кредо.

– Тож які запобіжні заходи здійснюються для попередження надзвичайних ситуацій і надійного пропуску водних потоків на Київській ГЕС? Якими саме людськими та технічними ресурсами підтримується робота системи скидання води?

– Під час спорудження водосховища й намивання землі під нові масиви було створено системи гребель, які покликані захистити ці райони в разі повені й уже неодноразово захищали. Греблю споруджували за часів, коли до можливої війни ставилися навіть надміру серйозно. У проекті було закладено можливості не те що диверсії, а справжніх бойових дій. За вимогами безпеки гребінь споруди мусив бути не вужчим за п’ятдесят метрів. До речі, під час війни, відступаючи, радянські війська підірвали Дніпрогес величезною кількістю вибухівки. Та мети досягнуто не було, гребля фактично лишилася цілою. На випадок катастрофічних повеней на Київській ГЕС передбачено скидання води через усі турбіни та водозливні отвори (водоскиди), є додаткова можливість пропуску води через шлюз.

Маємо спеціальні служби, які постійно відстежують технічний стан. Ми досить успішно виконуємо поставлені завдання, покриваючи енергетичні навантаження не тільки у пікові періоди (вранці та ввечері), а й у разі потреби для енергосистеми загалом. Уперше серед країн СНД у 2002 році впроваджено Автоматизовану систему контролю безпеки гідротехнічних споруд Київської ГЕС. Нині така система є на Кременчуцькій ГЕС, планується на Каховській ГЕС і згодом буде на кожній станції.

– Миколо Олександровичу, з яких джерел фінансується експлуатація Київської греблі? Чи достатньо цих коштів для підтримання її в належному технічному стані? Можливо, є певні проекти з іноземними інвестиціями з метою реконструкції греблі та земляної дамби?

– Так, інвестиції залучаємо. Протягом шести років, з 1996 до червня 2002 р., здійснено перший етап реконструкції всіх ГЕС Дніпра за рахунок кредиту Світового банку, гранту уряду Швейцарії та власних коштів. Нині в рамках виконання Проекту реабілітації гідроелектростанцій Дніпрогідроенерго, який частково фінансує Світовий банк, реконструюють основне й допоміжне обладнання «Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС».

На другому етапі реконструкції (2002–2011 рр.) заплановано: реабілітацію гідроагрегатів і завершення реабілітації електротехнічного устаткування; реабілітацію гідромеханічного обладнання всіх ГЕС; запровадження на всіх ГЕС кампанії автоматизованих систем безпеки гребель; вирішення питань екології; модернізацію засобів зв’язку тощо. Кошти за кредитом повертає ВАТ «Укргідроенерго». Слід наголосити, що жодна ГЕС у нас не використовує бюджетні кошти, а існує лише за рахунок власних. У вартість однієї кіловат-години Національна комісія з регулювання ринків енергетики (НКРЕ) закладає витрати, потрібні для нормального функціонування та експлуатації ГЕС.

За даними деяких учених, Київське водосховище накопичило за 22 роки після Чорнобильської катастрофи велику кількість високорадіоактивних нашарувань мулу та є вкрай небезпечним об’єктом. Кажуть, що територія, якою пройде мул, не підлягає реабілітації тисячу років! За приблизними оцінками, у водосховищі акумульовано 90 млн. кубометрів радіоактивного мулу. Цю кількість порівнюють із 330 тисячами залізничних вагонів! А коли відкриваються і закриваються шлюзи греблі, цей мул піднімається з дна й розповсюджується далі, бо, з ваших слів, через кожен із кількох десятків шлюзів може проходити до 5,5 тис. кубометрів води за секунду.

– Чи існує на Київському водосховищі реальна небезпека виносу радіонуклідів у русло Дніпра?

– Воно більше стосується екологів та Держкомводгоспу, але я теж можу дещо сказати. Справді, у верхній частині водосховища (верхньому б’єфі) є певні накопичення радіоактивного мулу. Коли включаються турбіни, це практично не впливає на швидкість течії, яка залишається дуже повільною, тобто рівень води різко не падає. Понад те, радіоактивний мул не потрапляє до нижнього б’єфа тому, що у перші роки після Чорнобильської катастрофи з огляду на можливість таких наслідків у верхньому б’єфі теж насипали так звану підводну гряду. Це земляна дамба, розташована за 500 м вище від ГЕС, яка перешкоджає муловим нашаруванням у верхів’ї Дніпра збурюватися й проникати далі у його русло. Екологи, спеціалісти санепідемстанції та Держводгоспу здійснюють постійний моніторинг, періодично відбираючи проби води на наявність радіонуклідів. До речі, на лівому березі, приблизно за 4 кілометри від нашої ГЕС розташовано базу відпочинку «Гористе» для працівників станції. Тож, повірте, ми не ризикували б власним здоров’ям…

– Миколо Олександровичу, на вашу думку, чи варто було споруджувати таке велетенське водосховище під Києвом? Кажуть, саму станцію будували з розрахунку на сто років, отже, ще 60 років боятися нічого, й загрози з боку ГЕС для населення Києва немає?

– Коли наприкінці 1950-х років проектували Київське водосховище та греблю Київської ГЕС, було застосовано підхід, який нині називають системним, тобто враховували всі аспекти, аби створений людьми складний технологічний комплекс, до якого належать Київська ГЕС, гребля й водосховище, вписався в природну систему. Греблю Київського водосховища спроектували й спорудили з урахуванням можливості виникнення різних ситуацій: не лише в нормальних умовах експлуатації, а й під час так званих надзвичайно катастрофічних. До того ж кожні п’ять років збирається ще одна Міжвідомча комісія при тому-таки Держкомводгоспі для ретельного обстеження споруд та обладнання всіх ГЕС України. До складу комісії входять представники Міністерств палива й енергетики, внутрішніх справ, надзвичайних ситуацій, екологи, вчені Академії наук. Вони ретельно перевіряють та оцінюють усі об’єкти, а висновки фіксують у спеціальному акті обстеження. Як свідчить практика, ще не було в історії існування будь-якої ГЕС випадку, коли під сумнів ставився б стан їх безпеки. Усе відбувається на достатньо високому професійному рівні. Адже немає нічого вічного, але доки людині будуть потрібні подібні об’єкти, доти вони й функціонуватимуть, звісно, за умови підтримання системи в належному стані.

Акведуки Давнього Риму збереглися до наших часів. Амортизація — техніко-економічне поняття старіння основних фондів (засобів), це їх фізична та моральна зношеність. На швидкість і розміри фізичної зношеності основних фондів впливають їх надійність і довговічність, інтенсивність використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні чинники. На експлуатацію поступово переноситься вартість діючих основних фондів на готовий продукт і нагромаджується грошовий фонд у розмірі одновідсоткових відрахувань на рік для заміни зношених об’єктів. Тому 100 років — це лише умовний період: усе в руках людини.


Світлана Філоненко
газета "Україна сьогодні"
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар