Вшанували пам'ять героїв

6 листопада відзначили 65-річницю з дня визволення Києва та Приірпіння від німецько-фашистських загарбників. З цієї нагоди, у Бучі на Алеї Слави, відбулося покладання квітів до могили невідомому солдату.

Вшанувати пам'ять героїв і в черговий раз згадати їх ратний подвиг перед Батьківщиною прийшли Бучанський міський голова Анатолій Федорук, секретар Бучанської міської ради Марія Крижова, представники виконавчого комітету, депутатського корпусу та громадськість. Згадали доблесних воїнів, далі – хвилина мовчання...

«Перемога радянських військ була досягнута великими втратами людей і бойової техніки. Історик М.В.Коваль пише, що визволення 6 листопада 1943 року Києва оплачено життями принаймні 260 тисяч солдатів і офіцерів. У боях за визволення нашого краю загинуло 415 воїнів. Таких втрат можна було б уникнути, якби не наказ Сталіна взяти Київ обов’язково до роковин Великого Жовтня», - пише відомий місцевий краєзнавець Анатолій Зборовський.

У тих жорстоких, кровопролитних боях за звільнення столиці України та Приірпіння від фашистських окупантів активну участь брали й наші земляки. З Львівської площі м. Київ 307-й артдивізіон “катюш” під командуванням капітана Миколи Ющенка наносив смертоносні удари по фашистах, які міцно утримували південну частину Ірпеня (водоканал) та Святошин. Від розривів снарядів гвардійських мінометів земля здригалася, а гітлерівці божеволіли під тиском воїнів 74-ї стрілецької дивізії, залишали місто.

Після звільнення Ірпеня та Києва 307-й дивізіон “катюш” М.Ющенка з боями пройшов через всю Україну, Польщу, штурмував Берлін. Нині Микола Хомич, майор у відставці, проживає у Ворзелі, нагороджений вісьмома орденами та 19-ма медалями.

Молодим юнаком у складі 177-ї окремої розвідроти Андрій Борисов пройшов перше бойове хрещення у боях за Ірпінь та Святошин. А потім кулеметником звільняв від фашистської нечисті Румунію, Угорщину, Австрію. Під час штурму Будапешта одержав тяжке поранення. Нині Андрій Лаврінович, кавалер п’ятьох орденів і 17-ти медалей, проживає в Гостомелі.

Командир танка Т-34 танкової армії П.С.Рибалки сержант Василь Лєньков штурмував на правому березі Дніпра так званий “Східний вал”, про який Гітлер говорив, що швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни заволодіють Правобережжям. У цих тяжких боях за Київ сержант Лєньков одержав тяжке поранення і контузію. Після одужання форсував Віслу, штурмував Берлін. В останніх для нього боях він отримав три поранення одночасно — у ногу та дві розривні кулі в ліву руку (унаслідок цього він її втратив). Нині Василь Денисович, старшина у відставці, проживає в Ірпені. Нагороджений трьома орденами і 15-ма медалями, серед яких чотири — “За відвагу”, які прирівнюються до Героя Радянського Союзу.

Під час форсування Дніпра фельдшер медперсоналу 38-ї армії Мотрона Зінченко одержала кульове поранення в ногу. В Білорусі — друге (у руку). У боях за Кенігсберг отримала два поранення, а в Берліні — другу контузію. Нині Мотрона Юхимівна проживає в Бучі. Нагороджена чотирма орденами та 15-ма медалями, серед яких “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За оборону Сталінграда”, “За оборону Кавказу” та взяття Берліна.

У жорстоких боях за Київ старший сержант Сергій Лєднєв був командиром обслуги 254-го зенітно-артилерійського полку, який охороняв переправи на Дніпрі.

Підрозділ утратив багато гармат та людей. Тому після звільнення Києва його залишили для охорони столиці. Він салютував тим, хто, не шкодуючи свого життя, визволяв міста і села від фашистських загарбників. У День Перемоги батарея полку салютувала 24-ма залпами. Нині Сергій Зіновійович проживає в Ірпені. Нагороджений орденом Вітчизняної війни та дев’ятьма медалями. А в мирний час 45 років працював електрозварювальником на Бучанському цегельному заводі.

І таких мужніх людей-патріотів було багато. Тільки, на жаль, час поступово стирає їхні прізвища з пам’яті сучасників..