Сьогодні дитяча безпритульність та бездоглядність є найбільш гострою соціальною проблемою. Офіційні дані говорять: соціально незахищених дітей в Україні нині близько 250 тисяч. Але є ще неофіційна статистика, яка стверджує: їх удвічі більше!
Це - майже півмільйона дітей, яким потрібно надати невідкладну допомогу і, в першу чергу, психологічну. Маленьких втікачів виловлюють на вулицях, забирають у розподільники та центри, їм шукають батьків чи опікунів, проте кількість бездоглядних, безпритульних та дітей, позбавлених батьківського піклування, щороку не зменшується, а навпаки, збільшується.
Чому сьогодні, коли рівень життя багатьох українських сімей дозволяє, принаймні, не вмирати з голоду і холоду, а, навпаки, мати багато з того, що на Заході вважається достатком, тисячі дітей опиняються на вулицях, їх викидають, ніби кошенят, на смітники або, в кращому разі, залишають на порогах міліцейських відділків? Яка доля чекає в майбутньому на таких дітей? Будинок дитини, в подальшому - школа-інтернат: такою дорогою піде більшість із них. Лише комусь пощастить більше, а комусь - менше ...
За сьогоднішніх непростих умов життя для багатьох слова "милосердя", "совість" здаються зайвими, чимось схожими на пережиток. Кажуть: "Часи тепер не ті - всіх не пожалієш! Тут своїх проблем вистачає, щоб ще чужими перейматися!" Проте інколи для того, щоб допомогти, потрібно небагато, і, можливо, людина, яка потрапляє в скрутне становище, потребує не стільки матеріальної підтримки, скільки слова, сказаного вчасно. Це дуже добре розуміють соціальні працівники.
Про дітей, які живуть, а то й виживають в "проблемних" сім'ях, наша розмова з директором Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в м. Ірпені Наталією Максименко. Наталя Володимирівна, яка не один рік пропрацювала в Будинку дитини, що розташований у Ворзелі, розповідає про непрості долі дітей з сімей, які потрапляють в скрутні обставини, і у кожної з них - своя життєва історія. Ці діти потребують підтримки і турботи держави. "На даний час, - говорить Наталія Максименко, - на обліку в Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді стоїть 50 сімей (83 дитини). За кожною такою сім'єю закріплюється соціальний працівник, який і веде соціальний супровід. Він може мати як позитивний, так і негативний результат і передбачає ведення сім'ї до 9 місяців (за звітний період знято з обліку з позитивним результатом - 12 сімей, без досягнення успіху - 2 сім'ї). Потім план заходів щодо цієї сім'ї переглядається. Якщо немає позитивного результату, то тоді служба сім'ї та молоді вирішує питання про позбавлення сім'ї батьківських прав. Взагалі, кожну сім'ю ведуть різні служби.
Нещодавно було створено службу раннього втручання або швидкого реагування, метою якої є попередження раннього соціального сирітства, та службу сімейних форм виховання. З 2006 р. по 2008 р. ми взяли участь у проекті по вразливих сім'ях, який передбачав зменшення дітей, що потрапляють до інтернатних закладів. У ньому взяли участь 35 районів Київщини. Тоді ми отримали меблі, машину, оргтехніку. Цей проект дав дуже добрі результати. На сьогоднішній день найболючішим питанням є діти, які не мають свого майна. Таких дітей наша служба ставить на облік. Соціального житла ми не надаємо, але можемо посприяти у працевлаштуванні.
Непоодинокими є випадки, коли маємо справу з "транзитними" сім'ями: квартиру продали, гроші пропили, а в нашому місті оселилися - без документів, без прописки. В цілому ж, наша служба вирішує багато завдань, наприклад, є чимало жінок, які навіть не знають, як отримати допомогу по народженні дитини. Вже кілька років ми перебуваємо в рекламній кампанії по створенню будинків сімейного типу та прийомних сімей в нашому регіоні. Ми за те, щоб кожна дитина жила в сім'ї."
- Тим часом більшість з нас має досить приблизне уявлення, що ж таке "прийомна сім'я" чи "будинок сімейного типу", і часто ототожнює ці поняття з усиновленням. У чому ж полягає різниця між опікунством, прийомною сім'єю та дитячим будинком сімейного типу?
- Різниця дійсно є. Державною програмою передбачені такі форми виховання, як усиновлення, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), прийомна сім'я та перебування дітей в сім'ях опікунів (піклувальників). Усиновлена дитина отримує всі права рідної. Прийомні діти продовжують зберігати за собою статус сироти. Згідно з чинним законодавством (зокрема Закон "Про охорону дитинства") такі діти користуються певними пільгами. Прийомним батькам, батькам-вихователям держава щомісяця виплачує кошти на утримання дитини, а всі труднощі, які виникають, зобов'язаний допомагати вирішувати соціальний працівник. Основна мета прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) - тимчасове утримання і виховання в родині. На даний час в Ірпені вже близько десяти років успішно діє будинок сімейного типу, створений сім'єю Батурських. У цій сім'ї виховується зараз 7 дітей. А незабаром в нашому місті буде створена перша прийомна сім'я. Кандидати в прийомні батьки уже отримали відповідний сертифікат, який підтверджує те, що вони можуть брати на виховання дітей. Ми сподіваємося, що згодом кількість таких сімей в нашому регіоні значно збільшиться.
![В Ірпені незабаром з'явиться перша прийомна сім'я]()
Максименко Наталія Володимирівна
Народилася і виросла в сім'ї службовців в м. Ірпені. У 1994 році закінчила Український держуніверситет ім. М. Драгоманова. З 2002 р. по 2004 р. працювала вихователем в Будинку дитини ім. М. Городецького. З 2004 р. - директор Ірпінського міського Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.- Ви переконані, що прийомні сім'ї треба рекламувати? Чи не стане це черговою кампанією, яку держава просто продекларує, як вже було не раз, а потім за браком коштів "забуде"?
- Дійсно, на всі програми у держави не вистачає коштів, і недостатнє фінансування з держбюджету є однією з причин невирішення проблеми подолання соціального сирітства. Це турбує, бо з року в рік кількість дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потрапляють в дитячі будинки та поповнюють школи-інтернати, зростає. Діти, покинуті батьками, або які залишили сім'ю, в якій не створено нормальних умов для життя та повноцінного розвитку, займаються бродяжництвом, жебракуванням, не відвідують школу. Такий спосіб життя руйнує психіку, штовхає на шлях скоєння правопорушень, злочинів, вживання наркотичних, токсичних речовин та алкоголю.
- Як альтернатива дитячій безпритульності пропонуються різні національні програми (всиновлення, соціальні супроводи дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей та ін.), відкриваються нові центри та притулки, але проблема залишається і навіть набирає загрозливих масштабів. Чому?
- У соціального сирітства, яке зумовлене, на мою думку, кризою сімейних стосунків, послабленням виховної функції сім'ї, - соціальне коріння. Дитина повинна мати родину, і жодна спонсорська акція, яких я бачила за своє життя чимало, не може замінити виховання дитини в сім'ї: радість дитини - це обійми мами і тата, братика та сестрички. Звичайно, це добре, що в сиротинцях політики, керманичі, добродії та бізнесмени обдаровують дітей "до свят". Дарують те, що і справді необхідно - і побутову техніку, і засоби гігієни, і вдяганку, і харчі, але... чомусь такого дитинства (хоч і обігрітого, і ситого) не хочеться побажати нікому. Проте багато людей не наважуються сьогодні взяти прийомну дитину чи усиновити з різних причин. Головна - матеріальна, для багатьох українських сімей - це теоретично можливо, але кажуть: "Фінансовий стан не дозволяє". Інші - бояться, що скажуть сусіди, знайомі і т. д. Треті - остерігаються пересудів, що, мовляв, не можуть мати своїх дітей.
Причин можна називати багато, але головне - бажання. Якщо є бажання, то все інше не може стати перешкодою. Якщо маєте бажання взяти на виховання дитину і більше дізнатися про створення прийомної сім'ї - звертайтеся до Ірпінського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за адресою: м. Ірпінь, вул. Ленінградська, 4-а, тел. 63-080. Ми дійсно повинні роз'яснювати людям, що взяти на виховання дитину - це нелегка праця і дуже відповідальний крок. Сьогодні дитину не можна хотіти, а через тиждень - через певні непорозуміння - "перехотіти" і повернути назад. Це ж не іграшка! Але рекламувати сім'ю, говорити про створення прийомної сім'ї - треба, і до того ж набагато більше, ніж сьогодні про це говориться в нашому суспільстві, я в
цьому переконана! Чужих дітей не повинно бути, бо це - наші діти!
- У розвинутих країнах соціальні служби існують для того, щоб попередити розпад сім'ї і допомогти "вилікувати" її. Лише після року спільних зусиль, якщо нічого не вдається зробити, сім'ю позбавляють батьківських прав. Хто "лікує" сім'ю у нас?
- Так, більшість з дітей, які потрапляють на облік до соціальних служб, стають сиротами через матеріальні, побутові та психологічні проблеми батьків. Бувають випадки, коли мама відмовляється від дитини, бо нема житла чи неповнолітня, і тоді є проблеми з родиною. В багатьох містах для таких мам існують Центри матері і дитини, де мами мешкають тимчасово. Головна ідея таких установ - всіляко допомогти мамі налагодити контакт із родиною чи отримати здатність самостійно піклуватися про маля. Мама може залишитися з дитиною, виховувати її і разом із тим здобувати освіту чи влаштуватися на роботу.
Для нашого регіону більш актуальним є відкриття не Центру для матері і дитини, а універсального реабілітаційного центру. Питання про створення Центру реабілітації в нашому місті неодноразово порушувалося на різних нарадах. Як на мене, то нам більш потрібен дитячий притулок. Відділ сім'ї та молоді зараз погоджує з міським головою питання про відкриття такого притулку, де працюватимуть і логопед, і психолог. Тут має бути кухня, пральня, кімнатка для дітей, де можна гратися в різні ігри, займатися спортом і т. д. Добре, якби була кімната при лікарні, наприклад, для жінок, які потерпіли від насилля, та дітей, що постраждали від жорстокої поведінки батьків.
- Які труднощі вам доводиться долати у своїй роботі?
- Найбільша складність, на мою думку, та, що соціальний робітник недостатньо захищений. Він іде в такі сім'ї, де можна заразитися небезпечною хворобою, як це було нещодавно в Запоріжжі (там 2 працівника захворіли на туберкульоз), а інколи "турботливі" батьки на нас і собаку спускають. За всі роки, що я працюю з "проблемними" сім'ями, доводилося всякого набачитися, подекуди бачиш таке, що хочеться й плакати… Але працювати треба. Це робота, яка не може закінчуватися лише на робочому місці. З цими думками ти йдеш додому, лягаєш спати і серед ночі просинаєшся від цих самих думок…
Дійсно, система соціальної допомоги в нашій країні потребує з боку держави докорінної реорганізації для того, щоб ці служби мали вагу і авторитет, як у розвинених країнах. Працівники соціальних служб сьогодні мають далеко не найвищі зарплати, блага та пільги, часто-густо соціальні служби далеко не укомплектовані належним чином, і частенько замість чотирьох працівників є всього два. Та й роботу доводиться виконувати в небезпечних для життя умовах.
Чого лише варті відвідини сімей, де в алкогольному сп'янінні батьки з'ясовують стосунки! А в соціальних службах, що не секрет, працюють здебільшого жінки. Ці та інші проблеми, які стоять перед працівниками соціальних служб, через низку цілком зрозумілих причин в нашому суспільстві, звісно, не вирішаться швидко, як би нам всім цього не хотілося. Статистика твердить, що за останній рік ставлення громадян до роботи соціальних служб дуже змінилося: якщо раніше люди просто придивлялися, то тепер до них ідуть за конкретною допомогою.
Сьогодні в Україні живе дуже багато людей, для яких соціальна підтримка - чи не єдиний шанс, аби вижити в скрутних життєвих обставинах.
Це - майже півмільйона дітей, яким потрібно надати невідкладну допомогу і, в першу чергу, психологічну. Маленьких втікачів виловлюють на вулицях, забирають у розподільники та центри, їм шукають батьків чи опікунів, проте кількість бездоглядних, безпритульних та дітей, позбавлених батьківського піклування, щороку не зменшується, а навпаки, збільшується.
Чому сьогодні, коли рівень життя багатьох українських сімей дозволяє, принаймні, не вмирати з голоду і холоду, а, навпаки, мати багато з того, що на Заході вважається достатком, тисячі дітей опиняються на вулицях, їх викидають, ніби кошенят, на смітники або, в кращому разі, залишають на порогах міліцейських відділків? Яка доля чекає в майбутньому на таких дітей? Будинок дитини, в подальшому - школа-інтернат: такою дорогою піде більшість із них. Лише комусь пощастить більше, а комусь - менше ...
За сьогоднішніх непростих умов життя для багатьох слова "милосердя", "совість" здаються зайвими, чимось схожими на пережиток. Кажуть: "Часи тепер не ті - всіх не пожалієш! Тут своїх проблем вистачає, щоб ще чужими перейматися!" Проте інколи для того, щоб допомогти, потрібно небагато, і, можливо, людина, яка потрапляє в скрутне становище, потребує не стільки матеріальної підтримки, скільки слова, сказаного вчасно. Це дуже добре розуміють соціальні працівники.
Про дітей, які живуть, а то й виживають в "проблемних" сім'ях, наша розмова з директором Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в м. Ірпені Наталією Максименко. Наталя Володимирівна, яка не один рік пропрацювала в Будинку дитини, що розташований у Ворзелі, розповідає про непрості долі дітей з сімей, які потрапляють в скрутні обставини, і у кожної з них - своя життєва історія. Ці діти потребують підтримки і турботи держави. "На даний час, - говорить Наталія Максименко, - на обліку в Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді стоїть 50 сімей (83 дитини). За кожною такою сім'єю закріплюється соціальний працівник, який і веде соціальний супровід. Він може мати як позитивний, так і негативний результат і передбачає ведення сім'ї до 9 місяців (за звітний період знято з обліку з позитивним результатом - 12 сімей, без досягнення успіху - 2 сім'ї). Потім план заходів щодо цієї сім'ї переглядається. Якщо немає позитивного результату, то тоді служба сім'ї та молоді вирішує питання про позбавлення сім'ї батьківських прав. Взагалі, кожну сім'ю ведуть різні служби.
Нещодавно було створено службу раннього втручання або швидкого реагування, метою якої є попередження раннього соціального сирітства, та службу сімейних форм виховання. З 2006 р. по 2008 р. ми взяли участь у проекті по вразливих сім'ях, який передбачав зменшення дітей, що потрапляють до інтернатних закладів. У ньому взяли участь 35 районів Київщини. Тоді ми отримали меблі, машину, оргтехніку. Цей проект дав дуже добрі результати. На сьогоднішній день найболючішим питанням є діти, які не мають свого майна. Таких дітей наша служба ставить на облік. Соціального житла ми не надаємо, але можемо посприяти у працевлаштуванні.
Непоодинокими є випадки, коли маємо справу з "транзитними" сім'ями: квартиру продали, гроші пропили, а в нашому місті оселилися - без документів, без прописки. В цілому ж, наша служба вирішує багато завдань, наприклад, є чимало жінок, які навіть не знають, як отримати допомогу по народженні дитини. Вже кілька років ми перебуваємо в рекламній кампанії по створенню будинків сімейного типу та прийомних сімей в нашому регіоні. Ми за те, щоб кожна дитина жила в сім'ї."
- Тим часом більшість з нас має досить приблизне уявлення, що ж таке "прийомна сім'я" чи "будинок сімейного типу", і часто ототожнює ці поняття з усиновленням. У чому ж полягає різниця між опікунством, прийомною сім'єю та дитячим будинком сімейного типу?
- Різниця дійсно є. Державною програмою передбачені такі форми виховання, як усиновлення, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), прийомна сім'я та перебування дітей в сім'ях опікунів (піклувальників). Усиновлена дитина отримує всі права рідної. Прийомні діти продовжують зберігати за собою статус сироти. Згідно з чинним законодавством (зокрема Закон "Про охорону дитинства") такі діти користуються певними пільгами. Прийомним батькам, батькам-вихователям держава щомісяця виплачує кошти на утримання дитини, а всі труднощі, які виникають, зобов'язаний допомагати вирішувати соціальний працівник. Основна мета прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) - тимчасове утримання і виховання в родині. На даний час в Ірпені вже близько десяти років успішно діє будинок сімейного типу, створений сім'єю Батурських. У цій сім'ї виховується зараз 7 дітей. А незабаром в нашому місті буде створена перша прийомна сім'я. Кандидати в прийомні батьки уже отримали відповідний сертифікат, який підтверджує те, що вони можуть брати на виховання дітей. Ми сподіваємося, що згодом кількість таких сімей в нашому регіоні значно збільшиться.
Довідка
Максименко Наталія Володимирівна
Народилася і виросла в сім'ї службовців в м. Ірпені. У 1994 році закінчила Український держуніверситет ім. М. Драгоманова. З 2002 р. по 2004 р. працювала вихователем в Будинку дитини ім. М. Городецького. З 2004 р. - директор Ірпінського міського Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
- Дійсно, на всі програми у держави не вистачає коштів, і недостатнє фінансування з держбюджету є однією з причин невирішення проблеми подолання соціального сирітства. Це турбує, бо з року в рік кількість дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потрапляють в дитячі будинки та поповнюють школи-інтернати, зростає. Діти, покинуті батьками, або які залишили сім'ю, в якій не створено нормальних умов для життя та повноцінного розвитку, займаються бродяжництвом, жебракуванням, не відвідують школу. Такий спосіб життя руйнує психіку, штовхає на шлях скоєння правопорушень, злочинів, вживання наркотичних, токсичних речовин та алкоголю.
- Як альтернатива дитячій безпритульності пропонуються різні національні програми (всиновлення, соціальні супроводи дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей та ін.), відкриваються нові центри та притулки, але проблема залишається і навіть набирає загрозливих масштабів. Чому?
- У соціального сирітства, яке зумовлене, на мою думку, кризою сімейних стосунків, послабленням виховної функції сім'ї, - соціальне коріння. Дитина повинна мати родину, і жодна спонсорська акція, яких я бачила за своє життя чимало, не може замінити виховання дитини в сім'ї: радість дитини - це обійми мами і тата, братика та сестрички. Звичайно, це добре, що в сиротинцях політики, керманичі, добродії та бізнесмени обдаровують дітей "до свят". Дарують те, що і справді необхідно - і побутову техніку, і засоби гігієни, і вдяганку, і харчі, але... чомусь такого дитинства (хоч і обігрітого, і ситого) не хочеться побажати нікому. Проте багато людей не наважуються сьогодні взяти прийомну дитину чи усиновити з різних причин. Головна - матеріальна, для багатьох українських сімей - це теоретично можливо, але кажуть: "Фінансовий стан не дозволяє". Інші - бояться, що скажуть сусіди, знайомі і т. д. Треті - остерігаються пересудів, що, мовляв, не можуть мати своїх дітей.
Причин можна називати багато, але головне - бажання. Якщо є бажання, то все інше не може стати перешкодою. Якщо маєте бажання взяти на виховання дитину і більше дізнатися про створення прийомної сім'ї - звертайтеся до Ірпінського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за адресою: м. Ірпінь, вул. Ленінградська, 4-а, тел. 63-080. Ми дійсно повинні роз'яснювати людям, що взяти на виховання дитину - це нелегка праця і дуже відповідальний крок. Сьогодні дитину не можна хотіти, а через тиждень - через певні непорозуміння - "перехотіти" і повернути назад. Це ж не іграшка! Але рекламувати сім'ю, говорити про створення прийомної сім'ї - треба, і до того ж набагато більше, ніж сьогодні про це говориться в нашому суспільстві, я в
цьому переконана! Чужих дітей не повинно бути, бо це - наші діти!
- У розвинутих країнах соціальні служби існують для того, щоб попередити розпад сім'ї і допомогти "вилікувати" її. Лише після року спільних зусиль, якщо нічого не вдається зробити, сім'ю позбавляють батьківських прав. Хто "лікує" сім'ю у нас?
- Так, більшість з дітей, які потрапляють на облік до соціальних служб, стають сиротами через матеріальні, побутові та психологічні проблеми батьків. Бувають випадки, коли мама відмовляється від дитини, бо нема житла чи неповнолітня, і тоді є проблеми з родиною. В багатьох містах для таких мам існують Центри матері і дитини, де мами мешкають тимчасово. Головна ідея таких установ - всіляко допомогти мамі налагодити контакт із родиною чи отримати здатність самостійно піклуватися про маля. Мама може залишитися з дитиною, виховувати її і разом із тим здобувати освіту чи влаштуватися на роботу.
Для нашого регіону більш актуальним є відкриття не Центру для матері і дитини, а універсального реабілітаційного центру. Питання про створення Центру реабілітації в нашому місті неодноразово порушувалося на різних нарадах. Як на мене, то нам більш потрібен дитячий притулок. Відділ сім'ї та молоді зараз погоджує з міським головою питання про відкриття такого притулку, де працюватимуть і логопед, і психолог. Тут має бути кухня, пральня, кімнатка для дітей, де можна гратися в різні ігри, займатися спортом і т. д. Добре, якби була кімната при лікарні, наприклад, для жінок, які потерпіли від насилля, та дітей, що постраждали від жорстокої поведінки батьків.
- Які труднощі вам доводиться долати у своїй роботі?
- Найбільша складність, на мою думку, та, що соціальний робітник недостатньо захищений. Він іде в такі сім'ї, де можна заразитися небезпечною хворобою, як це було нещодавно в Запоріжжі (там 2 працівника захворіли на туберкульоз), а інколи "турботливі" батьки на нас і собаку спускають. За всі роки, що я працюю з "проблемними" сім'ями, доводилося всякого набачитися, подекуди бачиш таке, що хочеться й плакати… Але працювати треба. Це робота, яка не може закінчуватися лише на робочому місці. З цими думками ти йдеш додому, лягаєш спати і серед ночі просинаєшся від цих самих думок…
Дійсно, система соціальної допомоги в нашій країні потребує з боку держави докорінної реорганізації для того, щоб ці служби мали вагу і авторитет, як у розвинених країнах. Працівники соціальних служб сьогодні мають далеко не найвищі зарплати, блага та пільги, часто-густо соціальні служби далеко не укомплектовані належним чином, і частенько замість чотирьох працівників є всього два. Та й роботу доводиться виконувати в небезпечних для життя умовах.
Чого лише варті відвідини сімей, де в алкогольному сп'янінні батьки з'ясовують стосунки! А в соціальних службах, що не секрет, працюють здебільшого жінки. Ці та інші проблеми, які стоять перед працівниками соціальних служб, через низку цілком зрозумілих причин в нашому суспільстві, звісно, не вирішаться швидко, як би нам всім цього не хотілося. Статистика твердить, що за останній рік ставлення громадян до роботи соціальних служб дуже змінилося: якщо раніше люди просто придивлялися, то тепер до них ідуть за конкретною допомогою.
Сьогодні в Україні живе дуже багато людей, для яких соціальна підтримка - чи не єдиний шанс, аби вижити в скрутних життєвих обставинах.
