» » Ірпінський краєзнавчий музей: існування під загрозою?

Ірпінський краєзнавчий музей: існування під загрозою?




Архітектура Віктора Самойленка і «благодійність» Людмили Янкової

Талановитим людям не завжди вдається реалізувати себе

В.П. Самойленко народився і більшу частину свого життя прожив у Бучі. Він належить до того покоління, чиє дитинство було обпалене війною. Віктор був зовсім крихітним, коли у 1941-у році, захищаючи Батьківщину від німецько-фашистських окупантів, загинув його батько. Хлопчик пішов у школу в 1943 році, коли ще точилися кровопролитні бої. Однак провчився лише чотири класи. Віктор Петрович розповідає, що директор школи наказував учням збирати й приносити по кілька кілограмів жолудів «для насіннєвого фонду». Самойленко дізнався, що цим «фондом» були директорові свині і залишив школу. Директор потім прохав матір Віктора повернути сина в школу. Та Самойленко відмовився навідріз. Він пішов працювати і вже заробляв гроші.
Звичайно, В. Самойленко, не маючи освіти, виконував тяжку фізичну роботу.

У 1979 році любов переселила Віктора Петровича в Ірпінь. Тут жила його кохана Ірина Станіславівна.

Віктор Самойленко захопився макетуванням. Колись він виготовив іграшкові автомобілі і трактор, але діти їх поламали. Згодом Самойленко змайстрував нові вироби. За місяць Віктор Петрович вирізав з ДВП, склеїв і розфарбував маленький макет вишуканого особняка. За два дні виготовив макет церкви, ще за три-чотири дні – модель військового вітрильного корабля.

У творчому доробку Віктора Самойленка особливо вражають три макети, для експонування кожного з яких потрібен невеликий стіл або шкільна парта.
Віктор Петрович споруджував чотири роки макет замку. Основу зробив з бетону, а самі будівлі – з пінопласту.

Височать величні вежі, неприступні стіни наїжачилися жерлами гармат, біля яких застигли гармаші. Перед підйомним містком (він справді піднімається й опускається спеціальним механізмом) кучер зупиняє запряжену парою коней карету. На подвір’ї є криниця, щоб під час облоги мешканці замку не знемагали від спраги. Є в замку й церква.

А якось Віктору Петровичу приснилася Божа Мати і звеліла зробити храм. Самойленко протягом року виготовив з пінопласту макет храму.
А потім В.П. Самойленко за вісім з половиною місяців збудував макет циркового комплексу.

За його задумом, це поєднання цирку і зоопарку. Увечері на манежі відбуваються вистави, а вдень відвідувачі можуть оглянути звірів у клітках. На даху встановлено статуї динозаврів. У споруді передбачено, окрім адміністративних приміщень, також готель, їдальню та ресторан. Якщо відвідувачі приїдуть з далеких міст, то вони зможуть тут переночувати. А, можливо, в комплексі працюватимуть науковці-зоологи.

Це все авторські проекти Віктора Самойленка. Він подарував свої макети Ірпінському історико-краєзнавчому музею. Починаючи з 2004 року відвідувачі мали змогу їх оглянути. Зайшовши в останній зал музею, відвідувачі, особливо діти, передусім звертали увагу не на картини чи інші експонати, а саме на макети Самойленка.

Оскільки було багато бажаючих зазирнути в макет храму, то син Віктора Петровича Артем сфотографував інтер’єр. Ці фото експонувалися поруч з макетом.

Я, проводячи екскурсії, запитував школярів, чи треба вчитися?
- Треба, - діти знають, як слід відповідати на таке запитання дорослого.
- А навіщо? – продовжував допитуватися я. – Ось людина має тільки чотири класи освіти, а які макети зробила. Ви навчаєтеся у сьомому (восьмому і так далі) класі. А такі макети зробите?
- Ні, - щиро зізнавалися діти.
- То для чого ж тоді вчитися?

Діти були спантеличені. Вони не знали, як пояснити. Я починав їм допомагати: «А якби цей чоловік закінчив школу, а потім архітектурний факультет. Які б палаци й будинки він спорудив. А без освіти його талант архітектора проявляється лише як хобі».

Біля макетів пропаганда необхідності освіти звучала переконливо.

Уважний читач помітив, що я розповідаю про ці експонати у минулому часі. Справа в тому, що макетів Самойленка у музеї ви вже не побачите. Вони винесені на вимогу депутата Ірпінської міськради від БЮТ Людмили Янкової. Читач може нагадати, що Людмила Григорівна взялася стверджувати ніби у Приірпінні, яке належить до Полісся, є кургани степовиків-скіфів, бо їй це сказала дефектолог-логопед (фахівець з лікування вад мовлення)! І якщо така «знаюча» людина розпочне визначати, що експонувати в музеї, то чи залишиться музей? Цілком вірно. Але Людмила Янкова організувала ремонт музейного приміщення спонсорським коштом. Тепер потрібні кошти на оформлення демонтованої на час ремонту експозиції. Начальник відділу культури і туризму Людмила Сичук посилає мене до Янкової. А Людмила Григорівна заходилася вимагати викинути макети В. Самойленка.

Рік тому Київська обласна туристична агенція влаштувала для журналістів інформаційний велотур «Мальовнича Київщина». Серед експонатів, які найбільше сподобалися й запам’яталися журналістам, були макети Віктора Самойленка («Дзеркало тижня», 29.09.2007 р.). Чимало відвідувачів зізнавалися, що завітали в музей, бо побачили у вікні дивовижні макети.

А Янкова не хоче, щоб у музеї були експонати, які приваблюють людей здаля. Янкова не хоче, щоб відвідувачі музею дізнавалися, яких талановитих людей народжує бучанська земля. Янкова не хоче, щоб діти дивились, якою цікавою справою можна зайнятися на дозвіллі. Янкова не хоче, щоб діти переконувалися, що навіть талановитим людям необхідна освіта.

Каюся, що тут є й моя вина: я не взяв макети на облік. Я спочатку хотів дізнатися думку архітекторів і подивитися на реакцію відвідувачів. Архітектори дали макетам позитивну оцінку. Звичайно, як фахівці, вони висловили певні застереження, але несуттєві. Всіх особливо дивує, що Самойленко робить макети без креслень. Він не довчився до креслення. У книзі відгуків відвідувачі періодично висловлювали захоплення роботами Самойленка. Ще одна причина, чому я не квапився взяти макети на облік – це те, що вони виготовлені з недовговічного пінопласту. Приміщення вже тісне для музею. Немає місця встановити макети так, щоб до них не можна було дотягнутися рукою. Був випадок, коли якийсь малолітній шанувальник мистецтва відламав зубець замкової стіни на пам'ять про відвідини музею. Потім Віктор Петрович зробив і прикріпив новий зубець.

І от мене почали тероризувати вимогами винести макети. Начальник відділу культури і туризму Л. Сичук остерігається конфліктувати з представницею депутатського корпусу, який навіть Ірпінського міського голову звільнив.

В. Самойленко не міг забрати свої вироби назад. Ще коли він робив макет замку, тяжко захворіла його дружина. В Києві професор із Москви зробив їй операцію. Віктор Петрович прохав Бога, щоб жінка залишилася живою. Дружина залишилася живою, але… паралізованою. Кілька років Самойленко доглядав за нею. Однак вона не одужала. Померла.

Син покійної від першого шлюбу вирішив свою частину будинку продати. Віктору Петровичу зосталася одна кімната з кухнею. Тут мешкає його син з дружиною і дитиною. А Віктор Петрович це літо ночував у сарайчику і добудовував нову кімнату. Самойленку ніде поставити макети.

Замок перенесли у дитячу бібліотеку. А для храму і цирку там місця немає. Незважаючи на погрозу я викинути такі чудові вироби не міг. Виручив директор Бучанської школи мистецтв А.А. Пінчук. Анатолій Петрович прибув з автофургоном і забрав обидва макети у школу мистецтв.

Та марно я сподівався, що після цього нарешті нададуть кошти для оформлення експозиції. Тепер Янкова вимагає мого звільнення. Людмила Григорівна обзиває експонати «хламом» і вимагає їх викинути. Захопилася Янкова і розкрила свої плани – директора музею, який водночас і екскурсовод, і науковий працівник, і завгосп, а почасти й доглядач, звільнити, експонати викинути. І залишиться приміщення в центрі міста, до того ж щойно відремонтоване. Можна буде влаштувати тут кафе чи крамницю. Очевидно, для цього Янкова й організувала ремонт.

Я закликаю бучанців до пильності. Наближаються вибори. Л.Г. Янкова живе в Бучі. Побачите це прізвище у списку кандидатів у депутати – викреслюйте. У Бучі є заклади культури. Бучанський міський голова А.П. Федорук піклується про них. Викладачі Ірпінської дитячої музичної школи , наприклад, по-доброму заздрять Бучанській школі мистецтв.

Бучанці, пильнуйте! Якщо Янкова стане депутатом у Бучі, то вона може і в якомусь вашому закладі культури організувати такий ремонт, як в ірпінському музеї.

Анатолій Зборовський,
директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею




Ознайомитись з цією темою можна і на Інтернет-ресурсі міста Ірпінь : www.dyrpen.org
Фото Анатолія Зборовського з "дЫрпень.орг"
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.