ТАКИЙ СОБІ - ПРИКЛАД ГІДНИЙ НАСЛІДУВАННЯ, або «ТАНЦІ ІЗ ЗІРКАМИ - 3»
Якщо весну на своїх крилах приносять журавлі, то про наближення чергових (позачергових) виборів свідчить активізація роботи партійних осередків. І якщо в газетах з’являються повідомлення управління юстиції про легалізацію парторганізацій – це вірна прикмета, що незабаром український народ знову стане «електоратом».
Окрім цієї вагомої ознаки наближення виборів, існує ще одна не менш значуща – намагання влади розставити на ключових постах «своїх» людей, які в потрібний момент повинні «відтанцювати» за свої призначення. Причому який із танців вибере виконавець, то його власна справа. Головне – не втратити почуття ритму, вчасно зорієнтуватися у виборі партнера і не послизнутись на старанно натертому паркеті. Зорієнтуватись, хто головний розпорядник балу, дуже просто. Варто тільки прослідкувати, яка політична сила стоїть за тою чи іншою владною фігурою, котра докладає особливих старань у справі приборкання супротивників.
Як відомо, на Баришівщині справжню війну з місцевою пресою веде голова Баришівської районної ради, яка асоціюється з політичною силою БЮТу. До яких тільки методів «боротьби» не вдавалися: з приміщення редакції рішенням сесії виселяли, редактора з роботи звільнили (правда, через півроку схаменулись, що не дали перед цим жодної догани і вирішили виправити помилку – послали її навздогін. Зараз рішення Баришівської районної ради від 13 грудня 2008 року та догана оскаржуються у місцевому суді. Прим. автора), свідоцтво про право власності на приміщення редакції сфабрикували (див. матеріали журналістського розслідування (№23 від 22 березня 2008р., №25 від 29 березня 2008 р.), фінансування припинили (протягом 8 місяців редакція районної газети не отримує жодної копійки з районного бюджету, основні надходження якого складають податки з фізичних осіб. Тобто від кожного з вас, шановні громадяни, податки до районного бюджету надходять, а на видатках для громадсько-полі-тичного видання, що могли б здешевити вартість передплатної ціни на газету, районна рада «економить»). Перелік «подвигів» наших місцевих «владоможців» не злічити. Їх встигла оцінити журналістська спільнота. Причому, виявляється, війна з комунальною пресою – це своєрідний «коник» БЮТу.
![]()
Остнній неомр гзеати вйшоив без крекотора. "А для чого редакції коректор?", - думає головний реактор Ірпінського БЮТу Тимур Душко. Кажуть, око читача і так сприймає текст як треба.
У м.Ірпені таким чином місцеві чиновники спромоглися всунути на посаду вірну людину. Що з того вийшло? А нічого доброго! Маючи «свого» соратника по боротьбі біля керма «Ірпінського вісника», влада фактично «розтерзала» видання. Натомість отримала газету, де про неї хорошу пишуть на першій, другій, третій, четвертій сторінках і так би мовити, «в профіль і анфас». Причому сигналом «фас» для влади стало висловлене вголос бажання редактора взяти участь у пілотному проекті Національної Спілки Журналістів щодо роздержавлення преси. «А що? - підняли крик співзасновники, - ми редакції такі гроші виділяли, щоб все устаткування на них придбане, колективу редакції дісталося?» Тобто, згідно з їхньою логікою, гроші ворогу дісталися.
Та що Ірпінь? Щось схоже спостерігають і мешканці Баришівщини, гортаючи сторінки інформаційного бюлетеня (де-юре) чи ще одну газету-фаворита Баришівської районної ради (де-факто). Правда, всі ті потуги «дожати» редактора, у нас називаються «розширення інформаційного простору». Яким чином він розширюється, коли жителям Баришівщини двічі переповідають про одне й теж та ще й з відривом у десять днів, не зрозуміло. Але громадські гроші потихеньку капають на газетний папір, оплату праці радників, створюючи у заїжджих гостей ілюзію достатку та благоденствія та надаючи засновникам в особі Баришівської районної ради особливу втіху перед виборами. (Дитя, особливо, якщо воно народилося кволим та блідим, ще дорожче матері, бо до любові додається жаль).
Розуміючи, що на сторінках бюлетеня передвиборну кампанію не побудуєш, а з такою редакційною політикою, яку обрали у районній газеті «Баришівські вісті», каші не звариш, голова Баришівської ра-йонної ради намагається приборкати непокірних змінами до редакційного Статуту, відповідно до яких, майно редакції має належати «Громаді району», (читай Баришівській районній раді), а редактор – стати маріонеткою в руках співзасновників. Правда, у конфліктній ситуації з’явились деякі позитивні зміни. Якщо раніше владні співзасновники щось «витворяли», і про «витвори» трудовому колективу доводилося дізнаватися з «інших джерел», то сьогодні влада стала вельми ґречною в поводженні з пресою.
Про свої майбутні кроки, що явно йдуть у розріз із чинним законодавством, редакцію попереджають. Днями, наприклад, ми отримали листа, де зазначається, що районна рада збирається зареєструвати зміни до редакційного статуту самостійно. (Випускати газету – то справа ваша, а розпоряджатися вашою долею – оце вже наше). Ніяке рішення трудового колективу їй для цього не потрібно та й президент їй не указ. Мовляв, нам плювати на права трудового колективу, що несе основний фінансовий тягар щодо випуску газети, ми будемо чинити, як вважаємо за потрібне і про це попереджаємо.
Ініціатива гідна підтримки. Закликаємо всіх, хто має намір переступити межу законності, чинити так, як шановна голова Баришівської районної ради. Завжди попереджати тих, проти кого спрямовані ці дії. Тоді й правоохоронцям буде краще, й суди, дивись, трохи розвантажаться від справ, і прокуратура зітхне з полегшенням.
![]()
Тільки не тіште себе ілюзіями, що ці події – чергова розбірка між владою та пресою. Це підготовка до виборів. У цьому мене ще раз переконала нещодавня розмова із однією учасницею місцевих перегонів. Та звинуватила редакцію в тому, що, публікуючи результати місцевих виборів, журналісти порахували за потрібне вказати кількість голосів, яку набрав той чи інший кандидат. Співрозмовниця не отримала бажаної підтримки громади і тому, ясна річ, обурювалася. Вона за малим не била себе в груди, доводячи, як тяжко працює на благо громади, а на пропозицію розповісти про це на сторінках газети відповіла прямо: «Е, ні! Відтепер нехай новообрані працюють на свій авторитет. Я їм допомагати не збираюся!». «А як же громада?» – наївно поцікавилася у жінки. Та обдарувала мене чарівною посмішкою і, ніби між іншим, мовила, що не дуже хотіла починати бесіду, але хто знає, чи будемо ми працювати на займаних посадах після літа. Влучно сказано і сприймається як годиться. На порозі – вибори, і український народ скоро вдягне звичне для себе вбрання «електорату», а влада вже зараз починає розставляти «своїх» на ключові посади. Починаються «Танці із зірками-3». Цього разу, відчувається, вони будуть вельми брудними.
Наталія КИРИЛЕНКО,
Журналістка кампанія "СТОП-БРЕХНЯ" в Київській області
Якщо весну на своїх крилах приносять журавлі, то про наближення чергових (позачергових) виборів свідчить активізація роботи партійних осередків. І якщо в газетах з’являються повідомлення управління юстиції про легалізацію парторганізацій – це вірна прикмета, що незабаром український народ знову стане «електоратом».
Окрім цієї вагомої ознаки наближення виборів, існує ще одна не менш значуща – намагання влади розставити на ключових постах «своїх» людей, які в потрібний момент повинні «відтанцювати» за свої призначення. Причому який із танців вибере виконавець, то його власна справа. Головне – не втратити почуття ритму, вчасно зорієнтуватися у виборі партнера і не послизнутись на старанно натертому паркеті. Зорієнтуватись, хто головний розпорядник балу, дуже просто. Варто тільки прослідкувати, яка політична сила стоїть за тою чи іншою владною фігурою, котра докладає особливих старань у справі приборкання супротивників.
Як відомо, на Баришівщині справжню війну з місцевою пресою веде голова Баришівської районної ради, яка асоціюється з політичною силою БЮТу. До яких тільки методів «боротьби» не вдавалися: з приміщення редакції рішенням сесії виселяли, редактора з роботи звільнили (правда, через півроку схаменулись, що не дали перед цим жодної догани і вирішили виправити помилку – послали її навздогін. Зараз рішення Баришівської районної ради від 13 грудня 2008 року та догана оскаржуються у місцевому суді. Прим. автора), свідоцтво про право власності на приміщення редакції сфабрикували (див. матеріали журналістського розслідування (№23 від 22 березня 2008р., №25 від 29 березня 2008 р.), фінансування припинили (протягом 8 місяців редакція районної газети не отримує жодної копійки з районного бюджету, основні надходження якого складають податки з фізичних осіб. Тобто від кожного з вас, шановні громадяни, податки до районного бюджету надходять, а на видатках для громадсько-полі-тичного видання, що могли б здешевити вартість передплатної ціни на газету, районна рада «економить»). Перелік «подвигів» наших місцевих «владоможців» не злічити. Їх встигла оцінити журналістська спільнота. Причому, виявляється, війна з комунальною пресою – це своєрідний «коник» БЮТу.
Остнній неомр гзеати вйшоив без крекотора. "А для чого редакції коректор?", - думає головний реактор Ірпінського БЮТу Тимур Душко. Кажуть, око читача і так сприймає текст як треба.
У м.Ірпені таким чином місцеві чиновники спромоглися всунути на посаду вірну людину. Що з того вийшло? А нічого доброго! Маючи «свого» соратника по боротьбі біля керма «Ірпінського вісника», влада фактично «розтерзала» видання. Натомість отримала газету, де про неї хорошу пишуть на першій, другій, третій, четвертій сторінках і так би мовити, «в профіль і анфас». Причому сигналом «фас» для влади стало висловлене вголос бажання редактора взяти участь у пілотному проекті Національної Спілки Журналістів щодо роздержавлення преси. «А що? - підняли крик співзасновники, - ми редакції такі гроші виділяли, щоб все устаткування на них придбане, колективу редакції дісталося?» Тобто, згідно з їхньою логікою, гроші ворогу дісталися.
Та що Ірпінь? Щось схоже спостерігають і мешканці Баришівщини, гортаючи сторінки інформаційного бюлетеня (де-юре) чи ще одну газету-фаворита Баришівської районної ради (де-факто). Правда, всі ті потуги «дожати» редактора, у нас називаються «розширення інформаційного простору». Яким чином він розширюється, коли жителям Баришівщини двічі переповідають про одне й теж та ще й з відривом у десять днів, не зрозуміло. Але громадські гроші потихеньку капають на газетний папір, оплату праці радників, створюючи у заїжджих гостей ілюзію достатку та благоденствія та надаючи засновникам в особі Баришівської районної ради особливу втіху перед виборами. (Дитя, особливо, якщо воно народилося кволим та блідим, ще дорожче матері, бо до любові додається жаль).
Розуміючи, що на сторінках бюлетеня передвиборну кампанію не побудуєш, а з такою редакційною політикою, яку обрали у районній газеті «Баришівські вісті», каші не звариш, голова Баришівської ра-йонної ради намагається приборкати непокірних змінами до редакційного Статуту, відповідно до яких, майно редакції має належати «Громаді району», (читай Баришівській районній раді), а редактор – стати маріонеткою в руках співзасновників. Правда, у конфліктній ситуації з’явились деякі позитивні зміни. Якщо раніше владні співзасновники щось «витворяли», і про «витвори» трудовому колективу доводилося дізнаватися з «інших джерел», то сьогодні влада стала вельми ґречною в поводженні з пресою.
Про свої майбутні кроки, що явно йдуть у розріз із чинним законодавством, редакцію попереджають. Днями, наприклад, ми отримали листа, де зазначається, що районна рада збирається зареєструвати зміни до редакційного статуту самостійно. (Випускати газету – то справа ваша, а розпоряджатися вашою долею – оце вже наше). Ніяке рішення трудового колективу їй для цього не потрібно та й президент їй не указ. Мовляв, нам плювати на права трудового колективу, що несе основний фінансовий тягар щодо випуску газети, ми будемо чинити, як вважаємо за потрібне і про це попереджаємо.
Ініціатива гідна підтримки. Закликаємо всіх, хто має намір переступити межу законності, чинити так, як шановна голова Баришівської районної ради. Завжди попереджати тих, проти кого спрямовані ці дії. Тоді й правоохоронцям буде краще, й суди, дивись, трохи розвантажаться від справ, і прокуратура зітхне з полегшенням.
Тільки не тіште себе ілюзіями, що ці події – чергова розбірка між владою та пресою. Це підготовка до виборів. У цьому мене ще раз переконала нещодавня розмова із однією учасницею місцевих перегонів. Та звинуватила редакцію в тому, що, публікуючи результати місцевих виборів, журналісти порахували за потрібне вказати кількість голосів, яку набрав той чи інший кандидат. Співрозмовниця не отримала бажаної підтримки громади і тому, ясна річ, обурювалася. Вона за малим не била себе в груди, доводячи, як тяжко працює на благо громади, а на пропозицію розповісти про це на сторінках газети відповіла прямо: «Е, ні! Відтепер нехай новообрані працюють на свій авторитет. Я їм допомагати не збираюся!». «А як же громада?» – наївно поцікавилася у жінки. Та обдарувала мене чарівною посмішкою і, ніби між іншим, мовила, що не дуже хотіла починати бесіду, але хто знає, чи будемо ми працювати на займаних посадах після літа. Влучно сказано і сприймається як годиться. На порозі – вибори, і український народ скоро вдягне звичне для себе вбрання «електорату», а влада вже зараз починає розставляти «своїх» на ключові посади. Починаються «Танці із зірками-3». Цього разу, відчувається, вони будуть вельми брудними.
Наталія КИРИЛЕНКО,
Журналістка кампанія "СТОП-БРЕХНЯ" в Київській області
