Ірпеню – ірпіневе, а Бучі – бучеве

Ірпеню – ірпіневе, а Бучі – бучеве, аби не зробити два перспективних міста захолустям десь під Києвом

В цьому журналістському дослідженні в Ірпені та Бучі, я, як автор без перебільшення хочу звернути увагу на вплив місцевих персоналій, які можуть заблокувати чи провести будь-які економічні чи юридичні практики, що в Центрі сприймаються майже автоматичними. Віддавши місцевим владам кермо управління київські можновладці вважали позитивними зрушення, коли політичні сили за три роки створили місцеві політичні команди в місцевих радах. Але, є суспільні закони, про які буде сказано в цьому дослідженні, і які неможливо подолати будь-якій владі...

Не дивлячись на високу суспільну активність в Ірпені – то колишній мер Мирослава Свистович проведе якісь суспільні заходи зі схемами „розкраденої землі” в холі кінотеатру „Перун”, то ГО в стадії ліквідації „Самозахист” покритикує „Укртелеком” і „Обленерго” за попередню оплату послуг, або мало кому відома „Європейська Київщина” змушує депутатів надати невизначену за формою звітність перед виборцями – в лютому, на 40-й сесії Ірпінської міської ради (ІМР) було прийняте рішення, що буквально знищує такий важливий принцип існування комунальної власності, як „поклади – де взяв”. Називається це рішення – „про порядок бюджетування комунальних підприємств”. Це питання було попередньо внесено до плану сесії, але потім зникло, і внесено вже на сесії як кажуть, „з голосу”. Хтось керує планом сесій ІМР „блоками”, але винесені рішення депутати голосують майже одноголосно. „Бо в комісіях – розглянули, - кажуть депутати, і додають: питань не було”.

Всі ми знаємо, що зараз відбувається з комунальними підприємствами Києва. Пан Черновецький відчуває себе комунальним месією, і це не дивно – працюючі кияни люди не бідні. Тому, „капіталіст” Черновецький (що не забуває про пригнічену бідноту), в силу свого досвіду і підприємницького інстинкту реалізує програму екстра-правого напрямку розвитку. Звичайно, що саме він і несе за це відповідальність. Тому, казати про такий столичний напрямок розвитку солідарних форм майна, і їх реформації, що направлені на ультра-ліберальні заходи по відношенню до спільного майна громади, треба досліджувати в контексті загальної програми влади. Можливо, бізнес-план Черновецького знайде баланс ціни пропозиції та можливості киян. Реформації в Києві неможливо порівняти з проблемами регіонів, до яких елементарно вчасно не доходять навіть обігові кошти, не кажучи вже про інвестиційні. А ці кошти відомо де – в наповненні бюджету через оренду та продаж землі, бурхливий будівельний потенціал зростаючого Ірпінського регіону. Тоді, не просто цікаво, а вже й з точки зору здорового глузду хочеться дізнатися – чому комунальні підприємства постають джерелом успіху влади в наповненні бюджету?

Тому, в переважній більшості сьогодні журналісти та аналітики звертають увагу на процедурні інструменти регіонів, що заважають покращити якість життя населення. Не треба забувати і про тягар пільгових виплат держави, що по деяких комунальних підприємствах становить більш за 30 відсотків. А працювати – треба. Працювати командою, бо керівник сьогодні має підписувати безліч документів, які готовлять інші люди. І це – закон перший.

Сила будь-якого керівника в команді.


На цьому фоні здавалося б, що „помалу-реформаторске” прийняття рішення про заходи Ірпінської влади "щоб комунальні підприємства стали прибутковими" - виглядає просто по-доброму, якщо не розглядати уважно що поставлено в основу методики майбутньої "прибутковості".

Виявляється все просто - досить з цього року було зробити місто Ірпінь (з невизначеним після 2006 року політично і економічно „Ірпінським регіоном”) прибутковим, і державі назначити відрахування до державного бюджету в розмірі 230,3 тисяч гривен, з нормативом щоденного відрахування (у відсотках від розрахункового обсягу доходів загального фонду місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) в розмірі 0,45 відсотків, як знайшлись джерела такого відрахування.

Фінансове управління (ФУ) Ірпінської міського виконкому (ІМВ) відразу виявило "золоту жилу" своїх надлишків, для фінансування державного бюджету. Хоча, власне дослідження ФУ (Звіт про результати повторного відстеження рішення сесії Ірпінської міської ради „Про затвердження Положення про порядок і нормативи відрахування до бюджету міста Ірпінь частини чистого прибутку (доходу) господарськими організаціями, які належать до комунальної власності” затверджене 22.12.2006 року за № 256-8-V) виявляє з 12-ти комунальних підприємств Ірпеня лише п’ять з більш-менш суттєвим прибутком (більше 1 тис. гривен). Що ж, запитаємо у керівників – чому ж фінансовий прибуток не був витрачений на занедбане господарство? Майже всі відповідають так – або державна субвенція надійшла як завжди „вчасно” (грудень), або пільгові надходження компенсували також пізно, коли вже було неможливо ці гроші використати. Коротше кажучи, державна субвенція (видатки немісцевого походження) фінансове управління запланувало для накопичення і відрахування до видатків місцевого бюджету до національного. Такий собі - кругообіг природи. Держава дає дотацію – державі і віддаємо. Тільки не чіпайте місцевий бюджет!

Тому, визначившись з поняттям ефективності і доцільності роботи комунального підприємства (чи зможе керівник тримати на рахунку гроші, коли господарство пропадає, а працівники напівголодні?) – тоді і зможемо скласти поняття фінансового ефекту таких підприємств!

Розробник "порядку бюджетування" Євгенія Василівна Данилюк, начальник фінуправління, з вже відомих причин, вбачає в комунальних підприємствах основу зборів тепер мабуть одночасно (в 2008 році) ставшого багатим місцевого населення. А з кого ще, скажіть, будь ласка, збирають гроші комунальні підприємства?

Скільки ж грошей треба, щоб зробити комунальні підприємства прибутковими?

Якщо підходити "з чистого листка", то для цього треба не менше мільйона. По перше, ПДВ на всі послуги для КП складає 20 відсотків, по друге, кожна комунальна послуга навантажена необхідністю матеріального заохочення працівників, на кожну гривню виплат зарплатні яких, в сумі відрахування складають біля 50 копійок. Це така "каша" місцевого бюджету - наші працівники, наш пенсійний фонд, наші підприємства. Тому, якось воно там вариться - нічого з цим подіяти майже не можливо, тільки не місцеві підприємства або приватні можуть заохочувати своїх працівників матеріально. Чи реально силами комунальників було б зробити капітальний ремонт, наприклад, в 4-й школі в Бучі за два місяці? Відповідь ми знаємо, може й не треба для цього турбувати бучанського мера. Спеціальне замовлення, авторитетний прискіпливий контроль з боку влади (Федорук мені здається із-за цього ремонту знову почав палити) на кожному етапі здачі, майже кругло добовий підвіз матеріалів і 3-х зміна робота. Тому,

Закон другий – якщо хочеш залишитися в кріслі, не треба в ньому сидіти.


Комунальні підприємства – в сьогоднішньому вигляді не конкурент підприємствам, що мають просту і прогресивну форму власності, фінансування і відповідної відповідальності за результат роботи. Також, важливо при цьому знати, що через інертність виплат населення за вже надані послуги - комунальні підприємства мають від’ємне сальдо, що складає біля 4-х мільйонів в поточному рахунку. Газета „Ірпінський вісник” друкувала в серпні 2007 року перелік неплатників. Як виявилося – у населення свій погляд на взаємні борги. Тому, задекларований ФУ ІМР прибуток комунальників Ірпінського регіону в 54237,14 грн. є паперовим здобутком. Не вірите? Подивіться на каналізаційні споруди, труби в парадному, спитайте – „Чому тепломережі в Ірпені в березні виключили теплопостачання?

Сьогодні партнери комунальників все більше переходять на попередню оплату послуг (може – це перша ознака Європейського досвіду?). Є гроші – є послуга.

Але, дійсні соціальні принципи формування бюджету і реальний матеріальний стан бюджету наших сімей не дозволяє указами чи постановами стати „європейськими” всім і одразу. Врахування положення всіх верств населення робиться за допомогою відстеження певних регуляторних актів (так узагальнено зараз називаються всі рішення влади), а під такий „компенсаційний” підхід треба налаштовувати всю владну структуру. І не тільки в Києві, Раді Міністрів чи в Адміністрації Президента. Треба спускатися до людей.

А люди не ходять до депутатів. На останніх звітах-заходах депутатів 15-го березня поточного року, що були для всіх депутатів по-військовому проведені в один час – о 15-й годині прийшло чи не по два мешканця на одного депутата. Кажуть, що по одному з цих двох були активні прибічники колишньої мерши М. Свистович.

Але, є виключення. Одиночки-правоборці. Іпінський народоборець Віталій Савенко вже зараз без „інтересантів” чи спонсорів виграє суди у приватного північноамериканського А.Е.С.„Обленерго”, що надає платіжні розрахунки з „передоплатою”. Віталій Полікарпович просто доводить, що рахунок є вимогою, тому не повинен включати ніяких рекомендацій чи припущень.

"Хай беруть кредити" – рекомендує-вигукує з місця про процес виживання комунальників на сесії депутат в моднячій кожаній курточці.

Хай беруть.

Скільки ж тоді буде коштувати один кубометр водопостачання, опалення, чи заміни старих труб?

Відомо, що кожне чергове підвищення тарифів комунальних послуг має наслідком – зростання майже на 30 відсотків неплатежів. Люди просто не розуміють – саме за які підвищення вартості або якості послуги вони мають заплатити в розріз з процесом інфляції і росту заробітної плати. А ті, в кого навіть є кошти – вже цікавляться чому десятиліттями не оновлюється ні житловий, ні обслуговуючий фонд майна.

Для підвищення вартості - треба хоч щось вкладати в це багатостраждале майно.

Це – закон третій.


Штат комунальних підприємств сьогодні заповнений трохи більше за 60 відсотків – відповідальність велика, зарплатня невисока, виплати проходять не вчасно. Не в безнадійному Ірпінському „Водоканалі” в лютому звільнилася ціла бригада. А.Е.С.„Обленерго” зовсім змінило структуру обслуговування своїх мереж, а керівник місцевої філії „Укртелекому” не може вірішити питання в виконкомі, які раніше вирішувалися за півгодини. Яку ж тоді якість можуть продемонструвати комунальники, які нові послуги можна вигадати, якщо стовідсотково свої і без конкурентні не витримують ніякої критики?

В чому ж полягає нова ідея "порядку бюджетування"? Та, це ж не дуже складно - "ФУ" вважає, що достатньо ввести чотири по-місячні плани бюджетування та чотири звіти (в проекті була помісячна звітність), а й ще річний план і звіт (всього – по 10 (!) папірців на кожне комунальне підприємство) і все буде гаразд. Це все ще треба підписати у п’яти посадовців і захистити в двох депутатських комісіях. Цікаво, що якщо одна із депутатських комісій не затвердила план чи звіт, вони „визначаються на спільному засіданні двох комісій"...

А такі "спільні засідання комісій" взагалі планово не передбачені регламентом ІМР, але це не заважає 12 підприємств пустити туди, не знаю куди. Але що казати? Справа нова. Є недоліки.

На практиці схожа методика була реалізована зовсім близько від Ірпеня – в Бучі. На думку Катерини Карпенко, начальника фінансового управління Бучанської міської ради, застосування принципу бюджетування по відношенню до комунальних підприємств може застосовуватися лише частково: „ми маємо справу з окремим підприємством, де треба враховувати не тільки бюджетні кошти, а й власні. Тому, звичайно застосовується методика створення бізнес-плану, що має на мету давати бюджетні і комерційні економічні залежності комунального підприємства.”

Коротше кажучи: тут однією бухгалтерією не обійдешся. Треба ще й економічні поняття врахувати. Мотивацію і відповідальність не тільки керівника, а й покупця послуг, виконавця. Тому, в Бучі комунальні підприємства різними способами дотуються за рахунок інших надходжень, погоджених з виконкомом. І зрозуміло, це не може бути тільки „творчістю” керівника підприємства. По кожному такому підприємству спочатку збирається відповідна рада виконкому, щоб виявити „методику виживання”.


На жаль, Ірпінь демонструє інший стиль. Не дивлячись на рекомендацію Київської обласної державної адміністрації - "Ірпінсько-Бучанська" лікарня перебуває в невизначеному юридично статусі, лише підрозділу відділу охорони здоров’я. Нічим закінчилась спроба міста Бучі отримати звіт начальника відділу Юрія Романенка за 4 мільйони 162 тисячі грн.. субвенції з бучанського бюджету в 2007 році на утримання спільної регіональної лікарні. Більш того, депутат-начальник зараз написав біля 70 сторінок пояснень в відповідь на звіт перевірки обласного КРУ медичного господарства Ірпеня. А обіцянка вирішити питання з гуртожитками для медсестринського персоналу залишилася лише обіцянками – у Ірпеня, не дивлячись на переїзд багатьох окремих структур медицини в нову поліклініку немає приміщень для лікарні. Будемо чемними, промовчимо.

Мовчить і керівництво міста Бучі (отримала статус обласного міста з 1-го січня 2007 року), бо якби воно там не було в Ірпені – ципляток по осені....

Тому, хворі можуть наїстися 3,50 гривнями бюджету 2008 року для харчування хворих стаціонарного медичного закладу, хоча по Україні це вже 10 гривень. Весь січень ця лікарня була без контракту на постачання хлібу. Як в радянські часи – все на людяності, приватних домовленостях головного лікаря, Бучанських та Ірпінських можновладців. Не зрозуміло – для чого? Створили окрему юридичну особу, визначились з джерелами існування – вперед, хай керівник визначається з своїми поточними проблемами!

Але, Ірпінський відділ охорони здоров’я з маніакальною завзятістю намагається „забрати 4 гектари в центрі Бучі” вже через суд. Хоча добре розуміє, що в Бучі об’єкту іншого міста зі статусом лікарні ніколи не зроблять землевідведення. На зразок, що сказав би Романенко, якби Черновецький вирішив відкрити поліклініку в Ірпені?

А за статистикою - в лікарні перебуває більш ніж 20 самотніх осіб, яким більш за 3-50 (без хліба) ніхто нічого не принесе. Ми пишемо нову історію Голодомору-2008? Що таким чином демонструє ірпінська влада? Невже ціною хворих, та знедолених?

В основі соціалізму була – ідеологія, в основі капіталізму – статистика.

Це закон четвертий. Неможливо переробити вчорашню ідеологію, для підробки сьогоднішньої статистики.


Вчорашня опозиціонерка Юлія Тимошенко, що зробила благо для розквіту середнього і малого бізнесу 14-го березня на нараді в Ірпені вже сьогодні вимагає від податківців складання докладної звітності і аналітики, бо розуміє – на 200% перебільшення сірого обороту країни впливає на політичну ситуацію.

А що робити, якщо існування „маєтків” для фінансування спеціальних витрат влади сама влада і провокує?

В той же час на 41-й позачерговій сесії Юрій Романенко (як зав. відділом охорони здоров’я) влаштовує публічне звільнення свого заступника по відділу охорони здоров’я (теж депутата) Алли Кухарської. У останньої своя незалежна думка на дії Ірпінської ради, бо вона є в ірпінській владі від ворзельскої громади, що славиться своїм медично-куротним статусом. Можливо, незалежність точки зору Кухарської впливає на єдність депутатів ІМР по відношенню не тільки до справ охорони здоров’я, бо Юрій Романенко вже біля року за державний кошт енергійно займається підготовкою окремих об’єктів відділу до „порядку” з землею, де вони розташовані і планами БТІ на ці об’єкти. Це саме ті об’єкти, медичні працівники яких скоро мають переїхати до будівлі нової поліклініки. Може, Юрій Романенко готовить ці об’єкти до продажу через аукціон і поповнення бюджетних надходжень, дефіцит яких складає біля 40 мільйонів? Тоді, чому цей Романенко займається тільки питаннями обє’ктно-земельно-статусного порядку? Може, пора звернути увагу і на якість медичних послуг? Може, пора відгукнутись на вимоги часу і дозволити Ірпінській лікарні самостійно закуповувати хліб і розетки для електричного устаткування?

Через такі інструменти пропонує поповнювати бюджет нова начальник відділу економіки ІМР Любов Кадубовська. Про це писав „Ірпінський вісник” в березневому номері, і депутати на 40-й сесії одноголосно підтримали концепцію програми економічного, соціального та культурного розвитку регіону.


Треба ще зауважити, що нова мерівська команда (Олег Бондар влітку 2007 року переміг на виборах колишню містоначальницю Мирославу Свистович) пропонувала зробити аудит фінансових справ, а рішення виконкому і ради, мотивації і відстеження дії регуляторних актів перевести на комп’ютеризований обіг. Це був один із пунктів передвиборчої програми Олега Бондаря. Що ж тоді сталося – восени 2007 року, коли влада так і не змогла повести жодного наміченого тендера, а Ірпінь і селищні бюджети сьогодні закипають від казначейського формалізму? Як це сталося? Чому, ідея розділення виконавчої та законодавчої влади на місцевому рівні не турбує Верховну Раду, президента Ющенко? Ми ж розуміємо – що відбувається, коли депутати блокують рішення виконавчої влади, через досить суб’єктивні погодження в комісіях, та через керування справами і відділами виконкому в своєму руслі! Кому є діло до культури, освіти чи комунальників?

Я – за незалежність поглядів, але – за єдиновладність в роботі та фінансах.


Може і є в цих всіх „погодженнях” якийсь сенс? Наприклад, ірпінська медицина на 20 відсотків не заповнена працівниками, певну привабливість якої надавала згода мера Олега Бондаря і ректора податкової академії Петра Мельника про надання медичним працівникам збудованого гуртожитку (біля 10%). Але участь депутатів в блокуванні будівництва гуртожитків для національного учбового закладу, на який вже був державний акт на землю, змушує ректора Мельника переглянути відносини з громадою Ірпеня. Тепер ці відносини будуються на прокурорсько-судовому „фундаменті”.

Саме Петро Мельник був першим енергійним ініціатором державно-правового експерименту, де Ірпінь став тимчасовим центром Ірпінського регіону. В результаті, як пише в передмові до книжки Олекси Ющенко „Поїзди гудуть за Ірпінню...” сам Петро Мельник: „Саме завдяки цьому Закону (Закону України „Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Бучі, Ворзелі, Гостомель, Коцюбинське Київської області”) стало можливим започаткувати процес перетворення селища Буча на місто в рамках Ірпінського регіону.”

Державно-правовий експеримент закінчився і Буча в 2007 році стала містом. В 2008 році Буча з кількасот тисячного бюджету селища в 2000 році задекларувала 70-мільйоний бюджет і по темпам розвитку вийшла чи не в першу десятку міст України. Не дивлячись на провокаційну заяву мера Бучі Федорука на звіті перед виборцями, що відбувся в лютому в 4-й школі міста Бучі про те, що в місті юридично не може бути лісу, але бучанці добре знають, що рекреаційні зони міста зберігають окремі квартали лісу, а влада навіть примудряється за ними доглядати, на відміну від того ж Ірпеня. Інша справа, що приватизовані ділянки бучанського лісу огороджуються сучасними нуворишами, і їм немає діла до вчорашніх місць прогулянок місцевих мешканців. Можливо, з часом це положення трохи буде виправлено, культура населення має також поліпшиться, бо практика „підкидання” сміття є діючою в незалежності від популізму лісо-захисників і потреби будівництва нових власників фундаменту, якому заважають кілька дерев.

За це нові власники перераховують до бюджету від 2 тисяч гривень за кожне дерево на відновлення фонду лісу, насадження нових дерев. Тому, казати – що будь які дії є не правильними буде безперспективно для розвитку і Бучі і Ірпінського регіону в цілому. Головне, солідано-розсудлива політика влади і можливість розуміти критику – як шанс для відновлення, попередження вчорашніх помилок. Як кажуть, помилок не буває у тих, хто їх не робить, а не робить той, у кого їх не буває. Ну, ... ви розумієте.

Пустим – місце не буває. Особливо, коли воно привабливе.

Можливо, тому, про свої регіональні думки мер Бучі Анатолій Федорук поділився на спільній зустрічі з мером Ірпеня Олегом Бондарем ще в січні 2008 року, під „пильним оком„ заступника Віри Ульянченко по комунальним питанням Володимиром Максименко.

Мова йшла про лікарню, „водоканал”, об’єкти обласної власності, інше. Анатолій Федорук опікувався про інтереси не тільки бучанців, але пропонував заходи про створення окремого підприємства-лікарні, якій бучанський бюджет буде надавати відповідну фінансову підтримку за обслуговування бучанців. Свої „п’ять копійок” вставив Юрій Романенко: „в рішенні Верховної Ради йдеться мова тільки про зміну статусу Бучі, а про комунальні підприємства і заклади медицини та освіти нічого немає...”

Мер Ірпеня думку свого колеги-мера може й сприйняв, але присутні Ірпінські депутати і керівники комунальних підприємств дивляться на бучанську владу по-своєму, можна сказати з мажоро-владних позицій – „наше Ірпінське водне пятно” (Колесников, „Водоканал”, „наша станція „Юного техніка” (не приймають бучанських дітей до гуртків), „наша лікарня” (Романенко, „ми(ірпінці) в них (бучанців) забрали 4 Га в центрі міста”)...


До речі, пан Федорук, на думку впливових депутатів Бучанської міської ради завжди симпатизував пану Бондарю, але він не може відкрито йому навіть допомогти, бо інтереси Бучі та Ірпеня так переплетені, що будь-яка підтримка може бути розцінена як слабкість, яку в наш не простий час не можуть собі дозволити люди від влади. Можливо, бучанський мер Федорук також розуміє, що не все залежить від мера. Що робити? У наших вибранців своя робота, своя солідарність, мерам - мерове, Бучі - бучеве, Ірпеню – Ірпеневе, а миру – мир.

Може тому, свою січневу думку Анатолій Петрович вже заявляє в лютому, публічно, в другому номері газети „РЕГІОН від Здвижка до Ірпеня”: „...Вірю в те, що невдовзі все-таки буде проведена адміністративно-територіальна реформа і в майбутньому саме Буча стане центром, навколо якого формуватиметься територіальна одиниця.”

Міста – як зірки, народжуються, ростуть, створюють свої „галактики”, затухають і помирають. Дуже прикро жити і ще більше – працювати в умовах само знищуючого потенціалу колись квітучого куточку України – Ірпеня. Спроба політичними методами і демократичними інструментами відновити потенціал розвитку регіону сьогодні закінчується черговим провалом. А може – якоюсь новою якістю? Просто, цікаво, що думають люди, чи вірить хтось в вирішення визначеної низки питань?

Один в полі не воїн.

На покладанні квітів біля пам’ятника загиблим на війнах 23 лютого 2008 року, день захисників вітчизни, серед ветеранів, та залишків команди мера Олега Бондаря з представників ГО „Громадський актив Ірпеня” (голова – Андрій Чернявський), керуюча справами ІМВ Ольга Олійнич, начальник відділу ІМВ Андрій Стаховський, радник міського голови Микола Чернявський, була лише один депутат Галина Соколова.

Заходи, які в цей день охопили місто печалем втрат і св’ятом надії перемістилися до Будинку культури (БКЗ) де на суспільній основі талановито виступив хор з літніх чоловіків та жінок, охайно одягнених в спеціальне концертне вбрання, що „під баян” співали радянські та українські пісні.

„Ми щось дуже цінне втрачаємо з цими людьми” – сумно каже мені Микола Чернявський, сидячи поряд в концертному залі, що допоміг організовувати це св’ято, - „тому ми маємо не забувати про людяність, забезпечити можливість їх людського існування. Але не все в наших силах...”

А я подумав про своє: „мільйон гривень – це рахунки, які вже через місяць-два розлетяться по ірпінським мешканцям, серед яких є ті люди, що стоять наче учні в свої шістдесят-вісемдесять років на сцені будинку культури, які стояли за цю землю, за можливість створити свою незалежну державу і більш-менш збалансовані відносини на міжрегіональному рівні. І чому, нелюдська логіка знищення звичайних для цих людей відносин – не можна заставити дати більше, ніж є сьогодні – викручує руки провладним фантазерам? Може, хай краще пишуть фантастику чи пісні? Але, не може ж всім нам українцям при таланило, хтось повинен і бухгалтерією займатись! А співати – в вільний час!

В цьому журналістському дослідженні в Ірпені, звернувши увагу на вплив місцевих персоналій, процесів прийняття рішень, що блокують процеси економічного і звичайного життя, ми розуміємо або не дуже, що віддавши місцевим владам кермо за принципом – беріть, скільки зможете, київські можновладці сьогодні більше не опікуються позитивними зрушеннями, визнавши лише політичну доцільність і популістку резонансність дій місцевих керманичів. Можливо, тому, є очевидною різниця цього загальноукраїнського моменту, коли є очевидна різниця між "мажорітарною владою" в Бучі і "політично-списочною" в Ірпені.

Але, суспільні закони неможливо подолати будь-якій владі, і вони діють в незалежності від будь-яких рішень, поки тече повільний Дніпро і невеличка річка Ірпінь, що живлять велику і невмирущу українську природу...