Нещодавно Мінська область відзначала 70-річчя від дня свого утворення. З цієї нагоди проходили урочистості, на які запросили й представників з України.
У складі делегації від Київщини до сусідньої з нами Білорусії поїхали керуючий справами Київської облдержадміністрації Анатолій Косенко, начальник управління культури облдержадміністрації Василь Романчишин та Бучанський міський голова Анатолій Федорук, як представник органів місцевого самоврядування. Візит відбувся 17 січня 2008 року й тривав два дні.
Про враження від цієї поїздки та можливі шляхи налагодження співпраці з Білорусією розповів наш міський голова Анатолій Федорук.
- Анатолію Петровичу, чому надійшло запрошення від білоруської сторони, можливо в задумах є якість плани для реалізації спільних ідей?
- Ще за часів Радянського Союзу, між трьома слов’янськими народами – Росією, Україною та Білорусією (і зокрема між їхніми столичними областями – Мінською, Московською та Київською) склалися дружні, партнерські відносини, які зміцнювалися спільними проектами, обміном інформації, культурними та спортивними програмами.
Через усім відомі нам причини вони були втрачені. Але нещодавно Мінська область відзначала 70 років від дня свого заснування, і ця знаменна подія не могла залишити безучасною обласну державну адміністрацію Київщини. Делегація, яка поїхала до цієї країни, виконала покладену на неї почесну місію та передала найщиріші вітання від керівництва й територіальної громади Київщини.
Більше того, ми напрацювали низку спільних напрямків по реалізації тих чи інших проектів, зокрема, обговорили питання про поновлення угоди про співпрацю (адже вона була підписана ще у 50-х рр. минулого століття), окреслили напрямки співпраці в економічній та гуманітарній сферах. А так як найбільший економічний потенціал у Білорусії знаходиться саме в Мінській області, то це може бути цікавим і для наших підприємців.
Окреслили й задекларували домовленість про участь у виствках-ярмарках, які відбуватимуться на території Мінської області, Мінська, або в цілому – Білорусії. У відповідь – і наші сусіди із задоволенням прийняли запрошення взяти участь у виставках і ярмарках Києва та Київщини.
- Тобто, можна говорити про відкрите поле діяльності для наших підприємців?
- Думаю, що бізнесмени знайдуть спільні точки дотику, співпраці, виходячи з тих напрацювань, які здійснила Київська обласна державна адміністрація та обласна рада й виконавчий комітет Мінської області. Наскільки відомо, найближчим часом під егідою Київської обласної держадміністрації буде проведено низку нарад, круглих столів за участю підприємців. Отримані результати таких заходів будуть доведені до суб’єктів господарювання різних форм власності.
- Яке перше враження від країни-сусіда?
- Багато чого цікавого та корисного можна перейняти та повчитися в Білорусії, зокрема – як потрібно господарювати.
Перше, що помічаєш – це дбайливе ставлення до всього, що створено своїми руками. Тому в них примножуються їхні багатства, зберігається культурна й матеріальна спадщина, а разом з тим відбувається певний виховний процес. Проїхавши майже 600 км в один бік – дивуєшся, адже дороги чисті, прибрана територія навколо них, покошена трава. І робить все це не лише центральна влада, але й люди, які там мешкають.
- Чи піклується влада країни про своїх громадян?
- Цікаві проекти реалізовуються в Білорусії у гуманітарній сфері. Держава не просто декларує своє гуманне відношення до майбутніх поколінь і тих, хто живе сьогодні, а й робить конкретні кроки в цьому напрямку.
Зокрема, в Мінську побудовано Національну бібліотеку площею165 тисяч кв.м. Вона сучасна й виглядає скоріше, як музей. Проте головне – її послугами активно користуються громадяни. За два-три роки функціонування бібліотеки, уже 85 тисяч відвідувачів отримали абонементські квитки і є постійними користувачами цієї установи. Більше того, там звідусіль зібрано видання, які збагачують культурну й мистецьку спадщину країни. У бібліотеці є виставкові зали, на полицях широко представлені художні твори, друковані засоби – усе найновіше, що видається в Білорусії та світі.
- Які настрої панують у жителів Білорусії?
- Із розмови з простими громадянами випливає, що вони живуть у стабільності, люди – не заполітизовані. Хоча є й певні негативні моменти, зокрема щодо висвітлення подій у ЗМІ – далеко не завжди об’єктивне. Коли були на урочистостях у Палаці культури Мінська, то спостерігали таку картину: на сцену вийшли піонери й у своїй промові почали дякувати за їхнє щасливе дитинство.
![]()
Чесно кажучи, склалося враження, що потрапили в період 1970-80-х років. Але подібне відбувається виключно на офіційних заходах. Насправді ж, Мінськ, Бобруйськ, Гомель – міста благоустроєні, освітлені, озеленені, доглянутий кожен метр землі. Попри те, що ми чуємо про цю країну, в соціалістичній столиці є казино, ігрові автомати, але вони гуся в численній кількості бібліотек, музичних шкіл, центрів творчості, спортивних комплексів тощо.
Склалося враження, що Мінськ готується до якоїсь олімпіади або Чемпіонату світу з футболу, настільки їхнє життя проходить динамічно. На відміну від нашої країни, там швидкими темпами будуються стадіони, спортивні комплекси. Щоправда, велися й певні дискусії з мінчанами. У розмові вони нам закидали про те, що в них – стабільність, а у нас – ні. На що ми їм відповідали: “Де ж ви бачите у нас нестабільність? Рівень заробітних плат трохи вищий, продукти, побутові речі в Україні також представлені в широкому асортименті!”. І якщо нам нарешті організуватися й почати працювати, то ми досягнемо значно кращих результатів! А загалом – панувала дружня атмосфера.
- Яке ставлення було в територіальної громади області до представників з України?
- Хочу сказати, що жодну з делегацій (при тому, що москвичі, як завжди, проявили себе) не вітали так тепло, як українську. Коли пролунали вітальні слова від Київщини та держави в цілому (Харківська та Луганська області також були представлені на цьому заході), уся 2,5 тисячна аудиторія разом з керівництвом, передовиками виробництва в аграрному секторі та промисловості – піднялася та аплодувала. А це уже говорить про дружні відносини.
- Чи можемо ми розраховувати на взаємний візит?
- Обов’язково. Більше того, я, як міський голова, вніс пропозицію віце-губернатору Мінської області, який переймається питаннями місцевого самоврядування, щоб ми налагодили дружні відносини з одним із міст Мінщини. Пропозицію сприйняли добре. Думаю, найближчим часом матимемо можливість вибору міста для того, щоб можна було співпрацювати й на рівні місцевого самоврядування порівнювати, переймати досвід і запроваджувати спільні проекти, які будуть соціально важливими для обох сторін. І, дуже сподіваюсь, матимемо гарне місто-побратима з Білорусії.
- Анатолію Петровичу, що є спільного та відмінного між нашими країнами у справі місцевого самоврядування?
- Відмінне те, що сьогодні наш устрій та сама реалізація місцевого самоврядування на місцях дає більшу повноту самостійності. Хоча ми говоримо, що й того замало, нам потрібно значно більше повноважень та фінансового ресурсу. Але білоруси й того не мають. Якщо в них соціально-економічні програми вирішуються виключно централізовано, за рахунок державного бюджету, відповідною передачею на обласний рівень, то багато чого у нас, територіальна громада, її представницькі органи можуть вирішувати самостійно. Це головна відмінність, яка складає враження про роботу органів місцевого самоврядування обох країн.
- Чи є перспективи співпраці Київщини та Мінської області в економічному напрямку?
- Звісно, в економічному сенсі наші взаємини залишають бажати кращого, бо цифри, що наводилися, по товарообігу між областями – поки що не радують. Будемо сподіватися, що в процесі спільної співпраці ці показники покращаться, а відтак і статки обох регіонів тільки зростатимуть.
![]()
Загалом, враження від побаченого – хороші. Корисно відвідувати не лише далеке зарубіжжя, але й наших сусідів. Колись ми разом стартували, здобули незалежність. І це, певною мірою, підштовхує до своєрідного здорового змагання, коли порівнюєш – хто в яких позиціях випереджає чи відстає.
Перебування української делегації на землі Білорусії буде корисним для подальших взаємин між нашими народами та державами.
У складі делегації від Київщини до сусідньої з нами Білорусії поїхали керуючий справами Київської облдержадміністрації Анатолій Косенко, начальник управління культури облдержадміністрації Василь Романчишин та Бучанський міський голова Анатолій Федорук, як представник органів місцевого самоврядування. Візит відбувся 17 січня 2008 року й тривав два дні.
Про враження від цієї поїздки та можливі шляхи налагодження співпраці з Білорусією розповів наш міський голова Анатолій Федорук.
- Анатолію Петровичу, чому надійшло запрошення від білоруської сторони, можливо в задумах є якість плани для реалізації спільних ідей?
- Ще за часів Радянського Союзу, між трьома слов’янськими народами – Росією, Україною та Білорусією (і зокрема між їхніми столичними областями – Мінською, Московською та Київською) склалися дружні, партнерські відносини, які зміцнювалися спільними проектами, обміном інформації, культурними та спортивними програмами.
Через усім відомі нам причини вони були втрачені. Але нещодавно Мінська область відзначала 70 років від дня свого заснування, і ця знаменна подія не могла залишити безучасною обласну державну адміністрацію Київщини. Делегація, яка поїхала до цієї країни, виконала покладену на неї почесну місію та передала найщиріші вітання від керівництва й територіальної громади Київщини.
Більше того, ми напрацювали низку спільних напрямків по реалізації тих чи інших проектів, зокрема, обговорили питання про поновлення угоди про співпрацю (адже вона була підписана ще у 50-х рр. минулого століття), окреслили напрямки співпраці в економічній та гуманітарній сферах. А так як найбільший економічний потенціал у Білорусії знаходиться саме в Мінській області, то це може бути цікавим і для наших підприємців.
Окреслили й задекларували домовленість про участь у виствках-ярмарках, які відбуватимуться на території Мінської області, Мінська, або в цілому – Білорусії. У відповідь – і наші сусіди із задоволенням прийняли запрошення взяти участь у виставках і ярмарках Києва та Київщини.
- Тобто, можна говорити про відкрите поле діяльності для наших підприємців?
- Думаю, що бізнесмени знайдуть спільні точки дотику, співпраці, виходячи з тих напрацювань, які здійснила Київська обласна державна адміністрація та обласна рада й виконавчий комітет Мінської області. Наскільки відомо, найближчим часом під егідою Київської обласної держадміністрації буде проведено низку нарад, круглих столів за участю підприємців. Отримані результати таких заходів будуть доведені до суб’єктів господарювання різних форм власності.
- Яке перше враження від країни-сусіда?
- Багато чого цікавого та корисного можна перейняти та повчитися в Білорусії, зокрема – як потрібно господарювати.
Перше, що помічаєш – це дбайливе ставлення до всього, що створено своїми руками. Тому в них примножуються їхні багатства, зберігається культурна й матеріальна спадщина, а разом з тим відбувається певний виховний процес. Проїхавши майже 600 км в один бік – дивуєшся, адже дороги чисті, прибрана територія навколо них, покошена трава. І робить все це не лише центральна влада, але й люди, які там мешкають.
- Чи піклується влада країни про своїх громадян?
- Цікаві проекти реалізовуються в Білорусії у гуманітарній сфері. Держава не просто декларує своє гуманне відношення до майбутніх поколінь і тих, хто живе сьогодні, а й робить конкретні кроки в цьому напрямку.
Зокрема, в Мінську побудовано Національну бібліотеку площею165 тисяч кв.м. Вона сучасна й виглядає скоріше, як музей. Проте головне – її послугами активно користуються громадяни. За два-три роки функціонування бібліотеки, уже 85 тисяч відвідувачів отримали абонементські квитки і є постійними користувачами цієї установи. Більше того, там звідусіль зібрано видання, які збагачують культурну й мистецьку спадщину країни. У бібліотеці є виставкові зали, на полицях широко представлені художні твори, друковані засоби – усе найновіше, що видається в Білорусії та світі.
- Які настрої панують у жителів Білорусії?
- Із розмови з простими громадянами випливає, що вони живуть у стабільності, люди – не заполітизовані. Хоча є й певні негативні моменти, зокрема щодо висвітлення подій у ЗМІ – далеко не завжди об’єктивне. Коли були на урочистостях у Палаці культури Мінська, то спостерігали таку картину: на сцену вийшли піонери й у своїй промові почали дякувати за їхнє щасливе дитинство.
Чесно кажучи, склалося враження, що потрапили в період 1970-80-х років. Але подібне відбувається виключно на офіційних заходах. Насправді ж, Мінськ, Бобруйськ, Гомель – міста благоустроєні, освітлені, озеленені, доглянутий кожен метр землі. Попри те, що ми чуємо про цю країну, в соціалістичній столиці є казино, ігрові автомати, але вони гуся в численній кількості бібліотек, музичних шкіл, центрів творчості, спортивних комплексів тощо.
Склалося враження, що Мінськ готується до якоїсь олімпіади або Чемпіонату світу з футболу, настільки їхнє життя проходить динамічно. На відміну від нашої країни, там швидкими темпами будуються стадіони, спортивні комплекси. Щоправда, велися й певні дискусії з мінчанами. У розмові вони нам закидали про те, що в них – стабільність, а у нас – ні. На що ми їм відповідали: “Де ж ви бачите у нас нестабільність? Рівень заробітних плат трохи вищий, продукти, побутові речі в Україні також представлені в широкому асортименті!”. І якщо нам нарешті організуватися й почати працювати, то ми досягнемо значно кращих результатів! А загалом – панувала дружня атмосфера.
- Яке ставлення було в територіальної громади області до представників з України?
- Хочу сказати, що жодну з делегацій (при тому, що москвичі, як завжди, проявили себе) не вітали так тепло, як українську. Коли пролунали вітальні слова від Київщини та держави в цілому (Харківська та Луганська області також були представлені на цьому заході), уся 2,5 тисячна аудиторія разом з керівництвом, передовиками виробництва в аграрному секторі та промисловості – піднялася та аплодувала. А це уже говорить про дружні відносини.
- Чи можемо ми розраховувати на взаємний візит?
- Обов’язково. Більше того, я, як міський голова, вніс пропозицію віце-губернатору Мінської області, який переймається питаннями місцевого самоврядування, щоб ми налагодили дружні відносини з одним із міст Мінщини. Пропозицію сприйняли добре. Думаю, найближчим часом матимемо можливість вибору міста для того, щоб можна було співпрацювати й на рівні місцевого самоврядування порівнювати, переймати досвід і запроваджувати спільні проекти, які будуть соціально важливими для обох сторін. І, дуже сподіваюсь, матимемо гарне місто-побратима з Білорусії.
- Анатолію Петровичу, що є спільного та відмінного між нашими країнами у справі місцевого самоврядування?
- Відмінне те, що сьогодні наш устрій та сама реалізація місцевого самоврядування на місцях дає більшу повноту самостійності. Хоча ми говоримо, що й того замало, нам потрібно значно більше повноважень та фінансового ресурсу. Але білоруси й того не мають. Якщо в них соціально-економічні програми вирішуються виключно централізовано, за рахунок державного бюджету, відповідною передачею на обласний рівень, то багато чого у нас, територіальна громада, її представницькі органи можуть вирішувати самостійно. Це головна відмінність, яка складає враження про роботу органів місцевого самоврядування обох країн.
- Чи є перспективи співпраці Київщини та Мінської області в економічному напрямку?
- Звісно, в економічному сенсі наші взаємини залишають бажати кращого, бо цифри, що наводилися, по товарообігу між областями – поки що не радують. Будемо сподіватися, що в процесі спільної співпраці ці показники покращаться, а відтак і статки обох регіонів тільки зростатимуть.
Загалом, враження від побаченого – хороші. Корисно відвідувати не лише далеке зарубіжжя, але й наших сусідів. Колись ми разом стартували, здобули незалежність. І це, певною мірою, підштовхує до своєрідного здорового змагання, коли порівнюєш – хто в яких позиціях випереджає чи відстає.
Перебування української делегації на землі Білорусії буде корисним для подальших взаємин між нашими народами та державами.
Спілкувалася
Людмила Гладська
Людмила Гладська
