На початку 90-х років ХХ ст. виник і почав розвиватися ринок нерухомості України. Цей процес приніс як суттєві переваги громадянам, в яких з’явилась можливість вільно продавати і купувати житло, так і значні проблеми, пов’язані з численними випадками квартирного шахрайства. «Розвести» довірливого власника, «кинути» наївного покупця — цю справу було поставлено на професійні рейки як цілими бандитськими угрупованнями, так і окремими злодіями. Нерідко ланками злочинного ланцюга ставали дільничні інспектори, працівники ЖЕКів, які відігравали роль постачальників інформації, «навідників», а також прикривали «тили» шахраїв. Жертвами їх були люди похилого віку, самотні, а також алкоголіки, наркомани, психічно хворі. З майбутнім потерпілим шахраї зустрічалися нібито випадково, а далі знайомились, пропонували допомогу, гроші, приносили випити й поїсти, обіцяли гарну роботу. Така обробка жертви могла тривати місяцями, після чого їй «по-дружньому радили» продати свою квартиру, замість якої бралися знайти «гарний будиночок у приміській зоні» й видати «купу грошей». Деякі відразу погоджувались, когось доводилось ще певний час «доопрацьовувати». Спочатку квартиру оформляли на «свою людину», яка вже потім продавала її, причому, як правило, значно нижче ринкової вартості. Колишнього ж власника очікувало болісне розчарування: «гарний будиночок» наразі виглядав напівзруйнованою «шевченковою хатою» десь у глухому селі, а «купа грошей» не перевищувала пари сотень доларів, обміняних на дрібні купюри в національній валюті. І навіть таких «щедрот» могло і не бути — людину просто виганяли на вулицю, а то і вбивали. Тисячі бомжів, які нині риються на смітниках і сплять у підвалах, здебільшого і є тими жертвами квартирних «розводів».
Але не лише вони. Молоді, здорові, розумні й небідні люди також потрапляли на гачок шахраїв. Звичайно, робилося це за іншими, не менш ретельно відпрацьованими схемами. Найпоширеніша з них виглядала наступним чином. Злодії орендували квартиру на місяць, а потім за підробленими документами виставляли її на продаж. Ціна на такий об’єкт нерухомості завжди була нижчою за ринкову вартість, тож економність і жадібність покупців перемагали їх пильність та обережність. Ні, до продажу такої квартири справа не доходила — шахраї обмежувались сумами завдатків (від кількох сотень до кількох тисяч доларів), а потім безслідно зникали. Ця короткотермінова «операція», що вміщувалась лише в кілька днів, а то і годин, приносила злодіям порівняно невеликий доход, ніж тривала «облога» самотнього алкоголіка. Але таких «акцій» з орендованими квартирами в них було по кілька на місяць, що давало чималі «дивіденди». Вдосталь «погостювавши» у одному місті, шахраї переміщалися в інше.
Ще одною поширеною на початку і в середині 90-х років схемою квартирного шахрайства була повна чи часткова підробка правовстановлюючих документів, необхідних довідок та документів, що встановлювали особу. Зробити це було не складно: нотаріальних бланків із багатоступеневим захистом тоді не існувало, про витяг з Єдиного реєстру прав власності годі було мріяти, процедура оформлення була доволі простою і швидкою, далеко не всі нотаріуси та біржові брокерські контори з достатньою прискіпливістю ставились до посвідчення чи реєстрації угод. Особливо «влітали» ті, хто нехтував всебічною перевіркою наданого злодіями «повного комплекту документів».
Були й інші варіанти шахрайського «заробітку»: маніпулювання з генеральним дорученням (власник квартири відміняв його напередодні угоди купівлі-продажу й згодом вона визнавалась недійсною), сплата частини вартості квартири за оформлення на покупця заповіту (що потім знову-таки відмінявся, а власник зникав), навмисна відсутність необхідних дозволів осіб, які мали першочергове право на придбання нерухомого майна (дружина, сусід). Словом, фантазії й енергії у шахраїв вистачало.
Як же уникнути цього вкрай неприємного відчуття, коли стає зрозуміло, що тебе ошукали? В першу чергу, не варто «кидатися» на дешеві квартири, яких би солодких чи жалібних пісень вам не співали («продаю швидко, бо маю віддати борг», «терміново купуйте, бо виїжджаю за кордон», «виставив на продаж вимушено, бо в мене невиліковна хвороба» і т.д.). Всі ж добре знають, що безкоштовний сир існує виключно в мишоловці, проте з легкістю прямують туди. По-друге, користуйтесь професійними послугами агентства нерухомості, яке перевірить, порадить, роз’яснить, застереже. У багатьох ріелторів є справжній нюх на шахраїв, тому, дізнавшись, що за клієнтом стоїть квартирний посередник, злодії, як правило, відмовляються від подальшої «співпраці» з ним. І останнє — не приховуйте справжньої вартості майна в угоді купівлі-продажу, економлячи на сплаті податків. Навіть якщо продавець і не шахрай, у нього виникає велика спокуса повернути собі продану квартиру, віддавши «економному» покупцю вказану мізерну суму. Практика судових рішень доводить цілковиту ймовірність такого нерівноцінного «обміну».
Павленко П.Л,
рієлтор
8(096)444-77-99
м.Буча
