» » Пізнаємо історію

Пізнаємо історію

Відомо, що історію пригноблення народів писали їхні поневолювачі. Така вже доля і в нас, українців, що нашу історію писали росіяни, перекручуючи, фальшуючи у вигідному для них світлі, замовчуючи, приписуючи вигадані ними ж факти, що ніби були такі і справді.

І в цьому вони дійшли до того, що свою власну історію спотворили до абсурду, позбулися власного коріння, привласнивши не своє. Та хай те буде їхньою проблемою, що вже дехто з них публічно визнає.
В цій статті йтиме мова про нашу минувшину, бо хто не знає власної історії — не має шансів на краще майбутнє. Наша ж історія складна і повчальна, її важко читати без валідолу.

Слава Богу, змінилися часи. Українці відновили свою державність. Хоч і повільно, та народові повертаються славні імена власних героїв, повертаються із забуття давні події, по-новому осмислюється наша історія.
Мабуть, не знайти сьогодні тих, хто не знає таких керівників повстанського руху, як Спартак, Гарібальді, і новітніх імен — Шаміль Басаєв.

Та хто з нас пам’ятає отаманів повстанського руху 20-х років минулого століття Андрія Гулого-Гуленна, Юрка Тютюнника, Якова Орла — Галбчевського, Костя Степового — Блакитного, братів Чучупаків чи отаманшу Марусю — сестру трьох братів — отаманів Житомирщини, після загибелі яких вона сама очолила загін, взявши такий козацький титул?
І таких славних імен було в Україні в часи так званої громадянської війни багато.
Та лежать вони поки що в спецархівах, наше завдання – повернути їх народу. На подвигах цих людей треба виховувати патріотів України, які б гордилися своєю історією, своїми героями.
Ми не тільки працьовиті, добродушні та вміємо гарно співати, а й вміємо боронити свою землю до самопожертви. Ми не тільки трудівники, а й воїни. Це треба знати, вірніше усвідомлювати.
В цій статті мова йтиме про нашого славного земляка — отамана Орлика, одного з тих легендарних героїв, для яких вмерти зі зброєю в руках за неньку-Україну було зовсім не страшно. За давньою козацькою традицією набагато страшніше було безславно згинути.

Народився він 23 грудня 1896 року (за старим стилем) в селищі Гостомель. Справжнє прізвище — Федір Петрович Аратеменко. Ріс без батька. В 14 років розпочав свою трудову діяльність. Знання здобував самотужки, наймаючи репетиторів, врешті досяг свого — склав екстерном екзамен за шість класів гімназії, на той час це було пристойно.
В 1914 році перевіз матір Зіновію Тесленко з Гостомеля до Бучі. Збудував власний будинок.

З початком першої світової війни пішов добровольцем до війська. Закінчив Київську школу прапорщиків, на фронті відзначився, отримав чин поручника. З початком визвольної боротьби брав участь у боях проти червоних. Був підвищений до чину полковника, був начальником штабів Фастівського та Козятинського гарнізонів.

Як і багато інших вояків, в той час захворів на тиф, доки лікувався, війська Української народної республіки відступили далеко на захід. Набирався сил вже вдома, в матері у Бучі.
В середині грудня 1919 року, після деніківців до Києва прийшли червоні, зрозуміло, що вони не могли залишити поза увагою петлюрівського офіцера. Відчувши, що його ось-ось заарештують, Федір зібрав гурт товаришів і подався до лісу. Взяв псевдо — отаман Орлик.

Діяв на Київщині в 1920-1922 роках у районі Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля, Клавдієвого, Бородянки, Тетерева, Радомишля, Іванкова, Димера, Чорнобиля, Фастова, Макарова. Загін мав спочатку 25 піших та 5 кінних, але швидко поповнювався, зростав. Виявляв велику активність, атакуючи більшовицькі гарнізони та військові частини Червоної армії.
Налітав на заводи та лісові розробки, громив “ісполкоми совєтской власті” і ревкоми та продзагони.
Водночас Орлик проводив агітаційну роботу в “петлюрівському дусі”, як писали про нього більшовики.
Отаман добре поставив розвідку, мав широко розгалужену мережу інформаторів. Слід відзначити таких розвідників: вчительку Марію Ковриженко з села Загальці і Ганну Лучай.

Для ворога він був невловимий. Справа в тому, що Орлик розбив свій загін на п’ять підрозділів під керівництвом бойових побратимів: Кречета, Зигмунда, Яблучного, Карбонюка та Шатила. Загони постійно рейдували округою, наводячи жах на окупантів. Ворог оцінював його чисельність у 120 кавалеристів та 400 піших, активно діяла кулеметна команда з дев’яти кулеметів.
Подібних повстанських загонів по всій Україні було багато.

Уряд УНР, перебуваючи в Польщі, планував використати сприятливу ситуацію і підняти в Україні всенародне повстання, але початок його весь час відкладався. Сигналом до повстання мав бути рейд Тютюнника з Польщі на Україну.
Юрко Тютюнник призначив отамана Орлика командуючим Другою групою повстанських військ Київщини, доручивши виконати всі необхідні приготування.

Орлик часу не гаяв, та початок повстання весь час відкладався аж до 20 листопада, до морозів, що тоді вже були великі. В таких умовах він і закінчився трагічно під Багаром на Житомирщині, куди йшла його Північна група. Подільська група Листопадового рейду, успішно просувалася до Києва, з нею і з’єднався загін отамана Орлика. Після отримання звістки про поразку Північної групи, почався відхід Подільської . Орлика запрошували йти разом до Польщі. Але отаман відмовився: “У себе в краю помру зі зброєю в руках”. Так міг сказати лише герой. Вступивши у бій з червоними, він затримав їх, давши можливість відійти частинам Подільської групи за кордон, прислужившись ще раз Україні.

Учасник Листопадового рейду 1921 року сотник Подільської групи Харченко згодом писав про гайдамаків отамана Орлика, що всі вони були добре озброєні, одягнені, мали добрі коні, сам Орлик виявився добрим командиром.
Тої сумної осені завершувався і бойовий шлях отамана.

Розуміючи, що в зимовий час великому загонові важко маневрувати, боротися, не залишаючи слідів, Орлик вирішив розпустити загін по домівках, щоб на весну знову розпочати бойові дії. Залишив собі найближчих, найвипробуваніших одчайдухів перемістився з Фастівщини на Бородянщину, де на нього чекали брати Рибни.
З півтора десятками побратимів Орлик на якийсь час зник з поля зору чекістів. Зустріли Новий 1922 рік, востаннє зустріли Різдво Христове.

8 січня на хуторі Таборище відбувся бій з чекістами, під час якого тяжко поранено отамана: одна куля пройшла біля серця, друга застрягла біля хребта. Загін очолив побратим Смутнин-Смутенко, справжнє прізвище Яків Хоменко з села Луб’янки, колишній унтер-офіцер царської армії.

Та не дрімали і чекісти. 17 січня хату лісника Козловського, де знаходилися козаки, оточили загони чекістів та 398 полку. Зав’язався бій. Справи партизанів були безнадійними, семеро загинуло, п’ятеро спробували прорватися, з них двоє загинуло, трьох заарештовано. Серед полонених – поранений в обидві руки Смутнин-Смутенко.
Бранців допитували: “Де Орлик?” Спочатку всі в один голос стверджували, що його переправили на лікування до Польщі. Допити, тортури тривали... На жаль, один з повстанців не витримав катувань і виказав адресу: Буча, будинок Марини Хмарської, рідної тітки отамана.

22 січня 1922 року о 7 годині ранку загін чекістів оточив будинок на околиці Бучі, важко пораненого отамана заарештували.
До 20 лютого тривали допити. Допитали і матір отамана Зіновію. На запитання слідчого губ. ЧК Кернекера, чому не сповістила про отамана, вона із здивуванням вигукнула: “Та я ж його мати!” Матір можна зрозуміти. Важко зрозуміти дикунську, звироднілу натуру завойовника.

26 лютого 1922 року колегія Київської губ. ЧК у складі голови Лівшиня, членів Вальтера, Реута, Кравченка, секретаря Міхневського винесли вирок: Орлика, Смутенка та Федора Ногу розстріляти. Так у 25 років завершився життєвий шлях славного отамана Орлика.
Не стало отамана, та пам’ять про нього залишиться назавжди в історії народу.
Декілька років тому козаки Бородянського куреня встановили в Клавдієвому на місці загибелі бойових побратимів отамана великий кам’яний пам’ятний знак. Поряд школа. Хай молоді покоління вчаться, як треба любити свій край та захищати його.
Біля пам’ятного знаку тепер проводяться різні святкові заходи, посвячення в козаки тощо.

Не забутий славний отаман і в Бучі. На запити місцевих козаків, за участю місцевих організацій Конгресу Українських Націоналістів, НРУ, УРП “Собор”, “Просвіти” було ініційовано спорудження пам’ятника отаманові. Офіційний дозвіл вже отримано.

Від імені згаданих організацій зверталися до всіх патріотів, небайдужих з проханням зібрати кошти на пам’ятник.
Просимо перерахувати гроші на рахунок Ірпінського міського об’єднання осередків “Просвіта” ім. Т. Шевченка №260001708008801 в АКБ “Київ” МФО 300799 код 20579344 із позначкою “На пам’ятник отаману Орлику”.
За довідками звертатися: 26-0-22 Осадча Тетяна Олексіївна, 25-1-23 Лабунський Микола Якович, 26-8-97 Авраменко Павло Матвійович.
Усі жертводавці будуть занесені до Книги Подяки, яка довічно буде зберігатися в місцевому музеї.

Спільними зусиллями спорудимо в Бучі пам’ятник славному отаману Орлику!

М.Я. ЛАБУНСЬКИЙ,
голова Ірпінського міського об’єднання
осередків “Просвіта”
ім. Т. Шевченка
газета: №25 "Бучанські новини" від 30 червня 2006р.
Ольга Гдуля
  1
Коментарів: 1
Додати коментар
мона

OFFline

  • мона (1)
  • Місцевий
  • 17 червня 2008 15:36
Мій дід, Хоменко Михайло Нестерович, молодший брат Якова Хоменка з Луб"янки. Буду дуже вдячна за будь-яку додаткову інформацію про життя та боротьбу Смутненка в роки громадянської війни та революції.

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.