» » » «Подвійне дно» Кримського півострова

«Подвійне дно» Кримського півострова

На початку 90-х років вже була реальна спроба Росії приєднати до себе Кримський півострів. Але цей задум кремлівським політиканам, на той час, не вдалося втілити у життя… Тоді я, як журналіст, особливо не цікавився політикою.


«Подвійне дно» Кримського півостроваЯ працював співробітником Головного центру громадських зв’язків МВС України і спеціалізувався на кримінальній тематиці. Але, як часто казав мій покійний батько: «Якщо ти не займаєшся політикою, то вона займеться тобою», - навіть і гадки не мав, що вже згодом його слова виявляться пророчими.
Одного разу керівництво ГЦГЗ запросило мене на розмову і повідомило про термінове відрядження до Криму, на історичну батьківщину мого батька, за національністю кримського татарина. Не вдаючись до подробиць мети візиту, мені повідомили, що перебувати там треба буде стільки, «скільки потрібно». Що про все поінформують на місці, а у Симферополі на вокзалі зустрінуть наші колеги. Сказали, за якою адресою потрібно базуватися… На той час я навіть і не здогадувався, яка складна політична ситуація склалася на півострові.

В 90-ті роки в Криму були спроби ввести російське громадянство


На початку 90-х рр. в Криму панували проросійські політичні сили. Так, політичною передвиборчою платформою Мєшкова, який вже бачив себе першою особою на півострові, став курс на зближення з Росією аж до повного приєднання. Зокрема Мєшков мав намір ввести у Криму рубльову зону, укласти з Росією військово-політичний союз, надати жителям Криму російське громадянство, ввести московський час і т.п.
Однак через жорстку протидію як з боку української влади, так і з боку внутрішньокримської опозиції, реалізований був тільки перехід на московський час.

«Подвійне дно» Кримського півостроваА тоді, нічого не підозрюючи, я спокійнісінько їхав у поїзді «Київ-Симферополь». Приємною новиною була несподівана зустріч з кримським колегою, який успішно склав іспити до Національної Академії внутрішніх справ України. За цю подію і наше знайомство ми скуштували кримське вино. Як кажуть східні мудреці: «З хорошим супутником і дорога стає коротша». Я вже втішав себе надією, що можливо у Криму станемо добрими знайомими. Якщо буде потрібно, він як колега, не залишить мене наодинці з моїми проблемами. А вранці, коли ми прокинулися і до Симферополя залишалося небагато часу, я був шокований його словами: «Що я тебе попрошу? По прибуттю на кінцеву зупинку ні ти мене, ні я тебе - не знаємо. Тільки без образ. Я не знаю, яка в Криму зараз ситуація і на якому боці барикад ми можемо опинитися». З цими словами він розчинився у натовпі людей.
Другою неприємною несподіванкою було те, що ніхто мене не зустрів. Ятрилися у голові різні думки: що з моїми колегами трапилося? Адже повинна бути поважна причина, аби не зустріти мене. Чи все з ними гаразд? Мобільних телефонів ми на той час не мали. І тут я згадав, що напередодні відрядження про всяк випадок один з моїх колег розповів, як потрібно добиратися до нашої бази і схематично це намалював.

За годину я прибув до місця нашої дислокації і першим кого я побачив - це були мої колеги, які щойно приїхали з завдання. Вони не змогли мене зустріти, бо були на оперативних зйомках.
Побачене вразило. На поминки одного місцевого авторитета приїхала банда «беспредєльщиків», яка вчинила стрілянину. Так вони зводили рахунки. Загинуло близько 10 осіб. І моїм колегам потрібно було терміново готувати відеоряд на українське телебачення про криміногенну ситуацію, яка склалася у Криму. Деякі місцеві ЗМІ, підпорядковані Мєшкову, навмисно пов’язували загострення криміногенної ситуації в Криму саме з приїздом проукраїнських сил.

Більшість інформаційних джерел у всіх кримських
проблемах звинувачували Київ


У Крим були відряджені представники майже всіх служб МВС. У кожного підрозділу було своє завдання. Співробітники прес-центру за своїми функціональними обов’язками повинні були постійно висвітлювати у ЗМІ головну тематику: Крим повинен залишатися у складі України. Очікувано наша точка зору, бачення політичної ситуації не містечкового характеру, а загальномасштабного, не влаштовували деякі ЗМІ. Проте, у нас встановилися ділові стосунки з такими періодичними виданнями як «Голос Криму» та «Кримська світлиця». На кожній нараді генерал-майор міліції Валерій Чернишов постійно цікавився всіма нашими публікаціями і оперативно відправляв їх до Києва разом зі звітами про виконану роботу.

З одного боку, Мєшков призначив головним міліціянтом свого друга Кузнецова, колишнього війського, який навіть не мав уявлення про правоохоронну діяльність, а Київ призначив заступника міністра МВС України генерал-майора Валерія Чернишова. Доречно сказати, що ГУ МВС України в Криму і штаб МВС України знаходилися поруч. А деякі далекоглядні керівники підрозділів міліцейського главку вели подвійну гру. Документи на підпис готували у кількох примірниках. Один - на підпис Кузнецову, інший - для Чернишова. Так, про всяк випадок. Адже невідомо, чим це політичне протистояння могло закінчитися.

Далекоглядні керівники підрозділів міліцейського
главку вели подвійну гру


У буремні 90-ті роки воно закінчилося на користь України. Мєшков був позбавлений посади і опинився на політичному смітнику. На думку політологів, Крим весь час був для України бомбою уповільненою дії. І вона здетонувала. Тоді, у 90-х роках, Крим вдалося зберегти у складі України.
Згадуючи події 20-тирічної давнини і порівнюючи їх із сьогоденням, ніяк не можу збагнути, як теперішнім можновладцям укупі з силовими структурами вдалося допустити повну окупацію Криму російськими військовими? І це без єдиного пострілу! Хтось повинен відповісти за цей подарунок путінському режиму. А «зеленим чоловічкам» це тільки і було потрібно, без опору, спокійнісінько «віджати» у багатостраждальної України чималу її територію. Впевнений, і не лише я один, якщо б російські окупанти у Криму зіштовхнулися з супротивом, то не було б такої масштабної війни на Сході.
Володимир ЕННАНОВ 
газета: "Бучанські новини" №4 від 29 січня 2016 року
  6
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.