HELLO, UKRAINE!

Позаду залишалося щедре сонце Флориди та тривожні ночі, проведені біля колиски новонародженого онука, і турботи про синів-студентів. Попереду – довгоочікувана зустріч з такою рідною затишною Бучею та мамою, з якою пані Олена святкуватиме паску. А тим часом літак рейсу Майямі – Франкфурт набирав висоту…

HELLO, UKRAINE!


Жінка зручно вмостилася у кріслі аеробуса і одразу заходилася займатися рукоділлям, яке запланувала на цю подорож, адже для її вдачі нестерпна кожна змарнована хвилина часу – так уже привчена змалку. На смужку, відрізану від зношених джинсів молодшого сина, по краях нашила защіпки. Вийшов цупкий і міцний браслет. Тепер треба бісером вигаптувати на браслеті національний прапор, а посередині – тризуб. За розрахунками, мала би впоратися з роботою за години перельоту над океаном і континентами.

HELLO, UKRAINE!Розмірені рухи голки не заважали, радше допомагали, у спогадах повернутися до подій гарячого літа 2014. Тоді її думки і енергія серця злилися воєдино з бажанням всього нашого народу – допомогти українським воякам у війні з агресором. В єдиному пориві об’єдналися всі її подруги, а найперша – Олена, кума і тезка, лікар за фахом. Була й особиста причина діяти. В 95-ту бригаду, з формуванням у Житомирі, попав після закінчення Львівського військового училища хрещеник Іванко, якому на початку минулого літа щойно виповнилося 22 роки.

Згадалося, як наймали вертоліт сільгоспавіації, щоб доставити бійцям контейнер 6-літрових бутлів води, коли бригада опинилася в щільному оточенні ворога. Як по всьому світу серед земляків, а особливо землячок, шукали допомоги для придбання засобів особистого захисту, медикаментів, анти-грибкових засобів, гелю для зупинення кровотечі в польових умовах. Потім були ще чергування біля поранених в Центральному шпиталі Міноборони, годування поранених з ложки, і знову пошуки необхідних ліків...

Неквапний потік спогадів мимоволі перервали сусіди, подружжя з Європи, які поцікавилися чи вона українка. Виявляється, вони вже деякий час спостерігали за її шитвом і впізнали наш прапор та герб. Сказали, що вони всім серцем на боці українців у їхній боротьбі. Вони просто в захваті від здатності наших земляків об’єднатися у масовий волонтерський рух для допомоги державі. Пані Олена поділилася з приязними супутниками деякими своїми спогадами про волонтерський рух в Україні. (Стало у нагоді вільне володіння розмовною англійською.) Тоді чоловік і дружина виявили бажання допомогти волонтерам, але пожалкували, що витратили всю свою готівку в Штатах. Тому могли дати тільки якийсь дріб’язок – доларів 5-6. Пані Олена почувала себе надзвичайно ніяково в цій ситуації. Але нові друзі наполягали та ще так голосно, що привернули увагу інших пасажирів. Коли люди почули про що йдеться, вони організували збір коштів, і незабаром обидва поверхи аеробуса включилися в збір допомоги для України.

Спочатку пані Олена трохи розгубилася – її мирне вишивання стихійно перетворилося в акцію на підтримку Батьківщини. Чим могла вона віддячити доброчинцям? І вона придумала. Попросила стюардесу принести ковток віскі для хоробрості… і в повний голос виконала Національний гімн України. До самого Франкфурта на борту літака лунали тости з побажанням перемоги й процвітання для Української Держави. Чи були на борту «піддані» РФ, пані Олена достеменно не може сказати. Якщо й були, то ніяк не виявили своєї присутності. Ця маніфестація дружніх почуттів європейців до українців – та ще й в небесній височині – мала надзвичайно високе символічне значення.

Варто вперто боротися, варто з вірою сподіватися, варто зносити всі труднощі нашого нелегкого шляху, щоб пережити ось такі моменти піднесення, визнання й зміцнення нашої національної гідності.

Христос воістину воскрес – і воскресає наша Україна!
Микола ДЕМ’ЯНОВ, фото автора 
газета: "Бучанські новини" №14 від 10 квітня 2015 року
  6
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.