Місто-привид
Чорнобиль і Прип’ять (де розташована ЧАЕС) знаходяться на відстані 20 км один від одного.
За свідченнями фахівців, які там проживали, Прип’ять побудували катастрофічно неправильно. Від центра міста до енергоблоку – лише 2 км і люди пішки ходили на роботу. В будь-якому разі, ЧАЕС мала статус об’єкта підвищеної небезпеки і попри оптимістичні прогнози вже тоді становила загрозу для населення. Можна сказати, що люди були над краєм прірви. І чим все це закінчилося – нам добре відомо. Постраждали мільйони громадян, а саме місто стало мертвим. Якщо не придивлятися, то в ньому важко впізнати зону відчуження. Знову чути співи пташок.
Гуляючи по місту, нема відчуття страху, про який пишуть. Атмосфера не моторошна, а дуже спокійна. По-мертвому спокійна.
Разом з цим, поблизу розташований величезний могильник техніки, яка брала участь у ліквідації аварії або просто стала забрудненою радіаційним пилом.
Є в них і стадіон (один з найбільших у Київській області), на якому сьогодні ростуть велетенські дерева. Тож, у футбол тут вже не поганяють.
Подекуди у спортзалах збереглися залишки меблів, які не вкрали або які не розсипалися.
Проспект Леніна – одна з найбільших вулиць Прип’яті, вздовж якої розташовані будинки, стоять ліхтарі, великий готель «Полісся», магазини, ресторани, стели і колонади. Зараз складно уявити, що це був центр населеного пункту – все заросло і завалилося.
Обов’язковий атрибут кожного пристойного міста – главпоштам. Місто, яке будувалося з «нуля», - досить комфортне, розбите на раціональні зони. Тут передбачалися спальні райони, центр культури і розваг. Запроектовано багато скверів.
Парк розваг з «чортовим» колесом, гойдалками, атракціонами, який так і не відкрився. Він готовий був прийняти перших відвідувачів 1 травня – за чотири дні після трагедії. Не судилося.
На будівлях – залишки символіки, без яких не обходився тоді жоден захід. Одна з них проголошує лозунг: «Хай буде атом – робітником, а не солдатом!»
Залишилися телефонні будки – пережиток минулого і палац культури «Енергетик».
Залізнична гілка сполучала Прип’ять з Черніговом і Овручем. Свого часу я знайомився з планами колишніх інженерів, які хотіли сполучити це місто і з Києвом. Швидше за все, шлях проходив би через Димер.
На жаль, це все відійшло у минуле, застигло у вічності. Тепер це – місто-примара, якому не судилося відродитися з попелу. Це місто - зруйнованих людських доль і мрій, переплетених в мережеві весняного пробудження природи.
центральна вулиця міста
за деревами на узбіччі - мертве місто
велетенський новий саркофаг видно і з міста,
що розташовано зовсім поруч з реакторами
покинута станція Полісся
Легенди про мутантів
На деякій відстані від річки Прип’ять є охолоджуючий канал, в якому водяться «легендарні» велетенські соми. Як переконують наші провідники, риба велика не тому, що опромінена і зазнала мутації. Насправді, соми по природі досягають великих розмірів, просто їм тут нічого не загрожує і вони мають можливість вирости. Так би мовити – помирають своє смертю. Взагалі, дика природа тут буяє.
На території зони відчуження пасуться справжні коні Пржевальського, які були завезені сюди в 2006-2008 роках за ініціативи міжнародної природозахисної організації. Вони успішно розплодилися і досить добре почуваються від зайвих людських втручань.
Крім «сталкерського» туризму, цей тур в Чорнобиль - це ще й поїздка на лоно дикої природи. Не дивлячись на тонни радіоактивних відходів, захованих в «саркофазі», і заражену на багато кілометрів місцевість, природа тут процвітає. Зона відчуження поступово перетворилася на заповідник, населений лисицями, вовками і дикими кабанами. Тут можна зустріти безліч рослин і тварин, у тому числі і дуже рідкісних.
У тамтешніх екскурсоводів вдалося випитати, що свого часу були проблеми з браконьєрством. Як правило, полювати любили наші відомі чиновники. Якось вплинути на вельмож (попри те, що це – зона відчуження і заповідний фонд) практично було не можливо.
Та все-таки природа потрохи забирає все, що свого часу в неї відібрала людина. Ідуть у небуття міста і люди, ніби нічого тут і не було. Дерева, своїм корінням, міцно обплітають залишки цивілізації. Ще кілька сотень років і місто-полин перетвориться на легенду – якій було місце в історії.
І лише спокій і тиша, занадто промовисті, будуть нагадувати про грандіозні плани людини стати непереможною; про мрії, які були приречені на крах...
Валентин
Е-маіл:[email protected]
Е-маіл:[email protected]