СМЕРТЬ БОБИКА

СМЕРТЬ БОБИКА (У наслідування Миколі Носову)

Бобик плентався по вулиці, пахущій жаром, знемагаючи від спраги. «Що за життя?» - в котре задавав він собі риторичне питання, але відповідь зависла, в розпеченому до біла, повітрі.
«Барбос, старий приятель, розповідав, що його господар-дідусь якось читав, що ще до революції бездомних псів у містах поїли у спекотні дні, щоб вони не сказилися, - похитуючись від нездужання, думав свою гірку думу Бобик. - До речі, де це я йду?.. А-а, провулок Комсомольський... Який збіг...
Просто революційна відрижка якась...» І тут думки Бобика переключилися на приємні спогади. Вчора, товариш Барбос, запросив його на «паті». Дід кудись відправився у своїх пенсійних справах, і його підопічний залишився один. Ось і вирішив Барбос урізноманітнити своє нудне життя «зустріччю друзів». Коли Бобик тільки встав на порозі, його увагу до себе привернула біла шафа, яка випаровувала різноманітні аромати. Від такої спокуси у дворняги навіть «дах» поїхав, і вона впала в ступор.

- Що це? - майже беззвучно ворушачи пащею, запитав гість у свого фартового друга.
- Темрява. Та це ж холодильник, - з цими словами Барбос відчинив дверцята шафи і на гостя, немов каменепад в горах, скотилися різноманітні запахи. А вид продуктів видавив з нього (аж ніяк ні, не сльозу) - рясне слиновиділення.
- Можна я спробую що-небудь, - несміливо попросив Бобка.
- Та все що хочеш, - розслаблено розлігшись у кріслі, махнув лапою Барбос. - Тут все моє...
І тут розпочався бенкет на весь світ... Коли трапеза закінчилась, приятелі вляглися на дідове ліжко. І тут погляд Бобика уткнувся на батіг, що висів на стіні.
- Це навіщо? - у неспокої звернувся він до приятеля.
- Якщо дідусь не слухається, то я його цією штукою виховую, - вальяжно хмикнув Барбос. І відразу ж дав хропака. Заснув і Бобик. Йому снився дивний сон, в якому вони ведуть дідуся на повідку і співають: «Людина собаці друг, про це знають всі навкруги... Зрозуміло всім як двічі два: нема добрішої істоти! Лапу першим подає, волю нервам не дає...» Пробудження було раптовим і болючим...
Розплющивши очі, Бобик побачив, як дідусь знову піднімає батіг... І ось тепер Бобик, хитаючись і чухаючи побиті боки, плентався по провулку. Сили покидали його. «Мабуть, я своє відгуляв, - з безнадією подумав він. - Перспективи на життя - плачевні... Краще здохнути...» Бобик приліг в тіні біля сміттєвої купи, і ... сконав...

Кілька днів пролежало бездиханне тіло бідного Бобика на вулиці. Ніхто не прибирав сміттєву купу, отже, і тіло собаки, ніхто не помічав. Поки специфічний запах не став поширюватися по провулку. Стурбовані мешканці навколишніх будинків, стали дзвонити місцевим комунальникам. Але їхні заклики ніхто не почув... Тоді люди почали обривати телефони міської ради, домагаючись від відділу з благоустрою того, щоб собачий труп негайно прибрали. Але і це не набуло дії. Нарешті, розгнівані жителі зателефонували до мера. Тільки тоді громіздка бюрократична машина, згнітивши несмазані шестерінки, стала провертатися.

Міський голова віддав наказ по вертикалі, своєму заступнику Олександру Смолькіну: негайно поховати бідного Бобика. Той, у свою чергу, передав розпорядження начальнику відділу благоустрою Ярославу Дученко, який тут же розповів про проблему головному інженеру ЖЕКу Ларисі Матвейчик. Здавалося б, все - логічно. Прийшов наказ - потрібно його негайно виконати. Але не тут-то було. Пан Кравчук став «нудіти», що в його фірмі немає грошей на «утилізацію» тварин, що це не входить в його компетенцію ... Загалом, не царська це справа - дохлих собак ховати ... А тіло бідного Бобика продовжувало «озонувати» на жарюці...
Між тим, міський голова, думаючи, що його розпорядження, як і належить, виконано і думати забув про злощасного пса. Але, як виявилося, бездиханне тіло Бобика досі лежить у провулку. Навколишні мешканці обурилися, і знову почали телефонувати меру, сигналізуючи про бездіяльність прилаглих йому служб. І знову міський голова віддав категоричний наказ: негайно поховати собаку. На цей раз промовчавши, Володимир Кравчк послав на пошуки трупа похоронну команду.
Але та собаку... не знайшла... Ситуація стала набувати якісь гротескні, сюрреалістичні форми, гідні пера основоположника естетичної течії абсурдизму Ежена Іонеско. Вирішивши, що справу зроблено, посадовці заспокоїлися, забувши просту істину: «Довіряй, але-перевіряй». І, вкотре, люди стали надзвонювати міському голові... І той не витримав...
У підсумку, собаку, після декількох днів пошуку, доблесні служителі мітли та совка виявили і забрали... А нам здається, що той батіг Барбосового дідуся слід повісити в кабінеті глави міста. І час від часу охажувати ним підлеглих... Щоб розуміли: мер не повинен займатися такими дрібними справами, як поховання тварин. Повірте, у нього більш вагомі і важливі завдання...
Сергій Куліда 
газета: "Бучанські новини" №28 від 26 липня 2013 року
  0
Коментарів: 4
Додати коментар
olya_burtseva

OFFline

  • olya_burtseva (12)
  • Користувачі
  • 26 липня 2013 11:52
Да, ситуация из разряда абсурдных :( Хорошо хоть, что мэр не махнул на все это рукой и таки дожал своих подчиненных, чтобы они сделали то, что положено! Уважаю таких руководителей!

0
opex

OFFline

  • opex (7)
  • Користувачі
  • 4 серпня 2013 20:49
По моему, дохлая собака - это уровень дворника, а не мэра. Еще бы в ООН написали.

0
Оксана1977

OFFline

Статья ни о чем. Одной больше, одной меньше собакой. Все равно их в Буче - море. У моего ребенка каждое утро перед походом в школу истерика - боится собак, которые шатаются вокруг переполненных мусорных баков по пути в школу. С этим что-то кто-то сделает - хоть мэр, хоть ООН?

0
Tati72

OFFline

  • Tati72 (1)
  • Користувачі
  • 9 вересня 2013 17:40
Было бы хорошо, чтобы кроме мэра и его подчиненных еще и жители Бучи что-то делали для своего города, а не только гадили.

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.