» » » Розвиток недержавного пенсійного забезпечення

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення

Відповідно до усіх демографічних прогнозів, на початку другого десятиріччя XXI ст. в країнах з розвиненою ринковою економікою слід чекати значних змін у демографічній структурі населення і, в першу чергу, збільшення абсолютної і відносної частки осіб літнього віку. Негативні соціально-економічні наслідки старіння населення пов'язані не стільки із самим процесом старіння, скільки з одночасною зміною співвідношення між особами літнього віку і працездатним населенням. У свою чергу скорочення осіб працездатного віку пояснюється постійним зниженням (починаючи з 1950-х рр.) рівня народжуваності населення.

В Україні за період 1959-2001 рр., за даними перепису населення, співвідношення осіб пенсійного віку і населення працездатного віку збільшилось майже вдвічі (з 22,7% до 41,1%). За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, протягом 2010-2025 рр. це співвідношення досягне 50%, а до 2050 р. - 76%. Уже нині пенсіонери становлять майже 30% загальної чисельності населення. На сьогодні кількість платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн осіб, а пенсіонерів - 13,8 млн, тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах і більше.

У зв'язку з істотним збільшенням кількості людей похилого віку у загальній віковій структурі населення актуальним є соціально-економічне становище людей похилого віку. За даними Держкомстату України, пенсіонери є значною за масштабами групою малозабезпечених: 44,5% бідних становлять сім'ї, де є пенсіонери. Бідність пенсіонерів є результатом впливу кількох чинників: низьких зарплат, високого рівня безробіття та тінізації економіки і внаслідок цього - низького коефіцієнта заміщення зарплати пенсією. Отже, в умовах економічної кризи останніх років дослідження засобів соціальної підтримки пенсіонерів набуває особливої актуальності.

Основним засобом соціальної підтримки пенсіонерів (і для багатьох із них - єдиним джерелом доходів) є пенсійне забезпечення. У більшості країн світу дотепер переважає пенсійна система, заснована на принципі^* «солідарності поколінь», коли пенсії виплачуються з обов'язкових платежів працюючих громадян. Але проблема полягає в тому, що цей рівень стає все більш ненадійним. Адже через старіння населення зменшується співвідношення між кількістю працюючих і пенсіонерів. Ріст середнього рівня життя вимагає встановлення більших пенсій. Відтак підвищуються зобов'язання держави перед пенсіонерами, відбувається збільшення обов'язкових пенсійних відрахувань, зростають видатки на фінансування пенсійної системи, які навіть у розвинених країнах сягають 10% ВВП. Це обумовлює необхідність реформування пенсійної системи.

В Україні практична реалізація пенсійної реформи пов'язана з набуттям чинності Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», спрямованих на поступове запровадження трирівневої пенсійної системи. 2009 р. була прийнята Концепція подальшого проведення пенсійної реформи, яка визначає основні шляхи та засоби удосконалення пенсійної системи та подальшого проведення пенсійної реформи.

Відповідно до позиції уряду, ключовими завданнями пенсійних реформ в Україні є забезпечення стабільності пенсійної системи, соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі та формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення . Зокрема, остання заслуговує на особливу увагу.


На сьогодні вітчизняна система недержавного пенсійного забезпечення характеризується повільним темпом розвитку.

Для подальшого вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення та підвищення довіри з боку її учасників доцільними вважаються такі заходи:
• запровадження нових фінансових інструментів для інвестування пенсійних активів (державні цінні папери, індексовані на інфляцію, інфраструктур-ні облігації тощо);
• посилення нагляду з боку державних органів за діяльністю фінансових установ, що надають послуги у системі НПЗ, з метою недопущення втрати пенсійних активів та посилення довіри населення до системи накопичувальних пенсій;
• опрацювання можливості спрямування коштів накопичувальної системи державного пенсійного страхування до НПФ за бажанням і вибором застрахованої особи;
• уніфікація порядку оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень у системі НПЗ та обов'язковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості пенсійних активів та вартості одиниці пенсійних внесків за єдиною методикою;
• приведення програм добровільного пенсійного забезпечення, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, у відповідність до вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;
• прирівнювання порядку оподаткування пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, до порядку оподаткування пенсії на визначений строк, які виплачуються з НПФ;
• запровадження міжнародних стандартів інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи НПЗ та механізмів корпоративного управління в системі НПЗ;
• активізація участі роботодавців у системі НПЗ;
• забезпечення розробки та виконання обов'язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пільгових пенсій, з одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоров'я робочих місць.

Успішність пенсійної реформи в цілому неможлива без докорінного реформування системи оплати праці, що передбачає поетапне підвищення мінімального розміру заробітної плати як безпосереднього регулятора мінімального пенсійного внеску та обсягів фонду оплати праці.
Управління пенсійного фонду в м. Бучі 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар