» » Господарі на своїй землі

Господарі на своїй землі

- Село завжди було колискою України. Проте сьогодні село вимирає. Розорені колгоспи, занедбані тваринницькі комплекси… Люди без роботи. У селах нині господарюють спекулянти, які купують майже за безцінь сільськогосподарську продукцію, вирощену важкою селянською працею, щоб перепродати і нажити на оборудках чималі статки. Великі аграрні інвестори, які, діючи занадто прагматично, сьогодні не враховують інтереси людей, які живуть у селах. Але доки ж можна селянина заганяти у глухий кут? Село давно потребує державної підтримки. І позитивний результат не забариться – село знову підніметься. Адже потенціал у нього потужний, та й Україна з діда-прадіда була великою аграрною державою.

Поля Ростислава Гаврилюка

Робочий день для керівника СТОВ «Бучанське» Ростислава Савелійовича Гаврилюка розпочинається удосвіта. Зріє на полях жито-пшениця і всіляка пашниця – основа добробуту і селянина, і городянина. Щедро зігріте сонцем, вмите рясними дощами, цьогорічне літо. Милує око важкий колос на ланах і щедра нива, де рівненькими рядочками дозріває городина: капуста, морква, картопля. Недарма у народі кажуть, що один літній день всю зиму годує. Одне за одним ми об ‘їжджаємо поля сільськогосподарського підприємства, що у селищі Гостомель.

СТОВ «Бучанське» – одне із небагатьох підприємств на Київщині, яке успішно працює. Майже 750 га підприємство орендує у пайовиків і має намір взяти в оренду ще пайові землі. Є правонаступником КСП «АК Бучанський». Підприємство не лише вижило під час кризи, але й наростило обсяги. Зараз воно динамічно розвивається, модернізуючи виробництво. Хоча зовсім поруч – поля сусідніх підприємств, які давно збанкрутували. Така разюча картина: земля, яка в колючих бур ‘янах, сушняках, гіллячах, необроблена і зовсім поруч, через дорогу – чисті, немов намальовані умілою рукою художника, поля СТОВ «Бучанське». Не дивно, що на КСП, яке ставало на ноги, накинули свого часу оком товстосуми. Підприємство стало ласим шматочком для рейдерських дій. КСП було спочатку доведено до банкрутства , а потім викуплено незаконно всього за 80 тисяч гривень. Рейдери відібрали майно, захопили контору та землю під господарськими дворами… Були погрози і навіть фізичні замахи на керівника . У Гаврилюка стріляли, обливали кислотою, а сім ‘ю залякували… Все було точнісінько як у тому бойовику, яке крутять по телевізору.

- Та, напевно, я народився у сорочці, - згодом скаже мені Ростислав Савелійович. - За ці роки, поки нас атакували рейдери, ми пройшли через дві сотні судових засідань, які відбувалися майже по всіх українських містах. Але ми відбивалися, як могли, і в цьому велика заслуга мого головного економіста Марії Дорофіївни Маліжонок, яка винесла разом зі мною всі судові тяжби. Підтримував нас весь час і селищний голова Анатолій Кириченко, і виконком, і мої друзі… Я їм усім щиро вдячний.

- Невже вас не могли чи не захотіли захистити? – запитую для певності у Гаврилюка. Той гірко усміхається:
- Ми зверталися до найвищих посадовців, яких ви тільки знаєте, але все марно. Суди ще й сьогодні тягнуться, але ми не здаємося. Нещодавно ми відправили листа на адресу Азарова. Лише сьогодні звідти, «зверху», ми відчули деяку підтримку і це вселяє у нас надію, що незабаром все це жахливе кіно закінчиться…


- Сьогодні рейдерськими атаками в Україні мало кого здивуєш. Інформація про рейдерські захоплення з ‘являється у ЗМІ майже регулярно, бо рейдерство стало надзвичайно прибутковим бізнесом, адже витративши невеликі кошти, рейдер захоплює майно на мільйони. Саме тому жертвами рейдерів стають сьогодні так багато вітчизняних підприємств. І лише одиниці можуть себе відстояти. Бо тут все як на справжній війні. А війна є війна… Проте інформація, яку ти читаєш на шпальтах газет, стає реальністю, це інша справа.
- Мимоволі затримую погляд на Гаврилюку. Той махає руками:
- Про це, може, і не треба писати… Це нікому мабуть, не цікаво. Краще напишіть про картоплю: непоганий врожай цього року зберемо… Хвалитися я не звик, - продовжує Ростислав Савелійович , -адже ми просто виконуємо свою роботу, як це має бути. Людей спонконвіку годувала земля. Коли я очолив це підприємство , воно було збитковим. Мене, так би мовити, кинули на прорив, може виживе, а може – ні. Проте я не звик відступати. Вдача у мене така – я дуже впертий, - сміється Ростислав Савелійович.

Цьогоріч г осподарство засіяло зернових на загальній площі більш, ніж 130 гектарів. На 45 га посадили овочеві культури найкращих сортів: моркву, огірки, столовий буряк. Картоплю на 85 га. Господарство має свій невеликий тваринницький комплекс. А це – майже 250 голів великої рогатої худоби . Для людей ( а їх у сезон майже сто чоловік, з них 80 – на постійних роботах) працює їдальня.



- Теплиці - ще одна справа, на яку Ростислав Савелійович покладає великі надії і сподівання. Нині він кожен день навідується до них. Тут господарює Надія Миколаївна Брагіна. Дозріють огірки, баклажани, перець, помідори. Полуниця найкращих сортів! У господарстві вісім теплиць, але незабаром тут буде змонтовано ще 14. У розвитку тепличного господарства Ростислав Гаврилюк вбачає неабияку перспективу.
- Тепер підприємливі бізнесмени працюють лише на результат, живуть одним днем, виснажуючи землю хімікатами. А про потреби простих людей взагалі не йде мова. Але хіба це правильно? Що робитимуть люди, коли позбудуться роботи? Тоді село опиниться ще в гіршому становищі. Але це все одно, що забути про немічних батьків, адже переважна більшість людей, які займають високі державні посади, виростали саме в селі. І дуже боляче, що це своє коріння високопоставлені чини досить швидко забувають. Тоді й починаються всі біди села. Не можна так чинити. Я живу серед цих людей і повинен думати про них. А ще я дуже хочу, щоб мої працівники всі жили заможно.

– І навіть рейдерські атаки вас не залякали?
Вони нам і тоді заважали та й зараз дошкуляють, проте через них ми перевірили себе на міцність. Адже в екстремальних умовах починаєш гостріше бачити, на що ти здатен, глибше усвідомлюєш свій реальний потенціал. Та й під час кризи, коли не всі витримали, ми не лише не здали завойованих позицій, а й розширяли підприємство, вкладаючи інвестиції у придбання техніки, переозброєння виробництва, застосування нових технологій. Земля повинна бути засобом виробництва, а не предметом спекуляцій.

- Що від нової влади очікуєте?
– Щоб передусім був наведений лад у аграрному секторі. А ще хотілося б мати виважену податкову систему. Нам необхідна нормальна цінова політика. Не може бути так, щоб в Україні ціну на цукор чітко регулювали, а в інших державах – ні. Все це змушує селян відмовлятися від вирощування тих же пшениці, цукрових буряків, а більше звертати увагу на рапс, сою, сорго . З передової держави з виробництва цукру ми перетворюємося у країну, яка його змушена купляти. А куди це годиться?
Для Ростислава Гаврилюка особливо важливою умовою і запорукою успіху є повна самостійність у фінансовому забезпеченні. Підприємство активно працює із діловими партнерами, серед яких «Агрохолдинг», « Крафт Україна» та інші. Тісно співпрацює з Гостомельською селищною радою.
- Ми повинні один одному допомагати, - каже Гаврилюк - бо Україна й українське село завжди трималися на милосерді, любові, вірі у Бога, у рідну землю та її людей. І тільки разом ми зможемо подолати усі проблеми і рухатися вперед. Разом, а не всупереч.



Таких керівників як Ростислав Гаврилюк сьогодні, можу сказати без перебільшення, - небагато. Хто ж нині хоче займатися сільським господарством? Адже це надзвичайно важка праця, до того ж робота з певним ризиком: врожай не вродив, податки – непосильним тягарем, кредити дають під такі проценти, що повертатимеш разом із останніми мештами… Та й бажаючих щось починати на селі в наш нестабільний час не надто багато.
Ніна Костенко, журналіст 
  0
Коментарів: 1
Додати коментар
Max T

OFFline

  • Max T (18)
  • Місцевий
  • 21 липня 2010 11:54
Низькій уклін таким людям! Мрію працювати в сільському господарстві, але на собі відчув як це складно та ризиковано в плані урожаю. На данний час це довгострокові плани.

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.