» » » Микита Василенко: "Культурний рівень нашої нації впав.."

Микита Василенко: "Культурний рівень нашої нації впав.."

Микита Василенко: "Культурний рівень нашої нації впав.."Вести бесіду з людиною досвідченою – приємно. З розумною людиною – корисно. Коли ж у співбесіднику поєднані досвід та розум, і ти розумієш бодай половину ним сказаного – виходить непогане інтерв’ю.
Результат бесіди з Микитою Василенком, професором, видавцем та письменником – читайте на шпальтах нашої газети.

— Для початку, будь ласка, представтеся нашим читачам!
— Я, окрім викладацької діяльності, займаюся також видавництвом газет і написанням книжок.

— Стосовно літературної творчості. Нещодавно світ побачив роман “Последний полковник»..
— Так, це остання з виданих книжок. Я написав її у співавторстві з Дмитром Видріним, відомим політологом. Київське видавництво “Факт”. Це вже третя книжка, першою була повість “Марта і смерть”, яка вийшла фантастичним для України того часу тиражем у 115 тисяч примірників. Тоді, у далекому 91-му, коли в Україні ще читали книжки й була налагоджена система розповсюдження книжкової продукції.

— Чим цікавий “Последний полковник» для читачів?
— Це авантюрний роман з елементами екшену. Політичні інтриги, переслідування, гроші та звісно, кохання. Багато розповідати не хочеться – нехай читачі самостійно роблять висновки...
Власне, є задум продовження роману – умовна назва “Записки маркшейдера”. Дія з Києва переноситься до Москви, Венесуели та Сполучених Штатів. Це повномасштабний роман про пошуки архівів Вищої Академії Суспільних Наук ЦК КПРС, які були вивезені після серпневого путчу в 91-му. Ці документи являють собою результати багаторічних досліджень величезної кількості вчених по всій земній кулі. Метою досліджень було вивчення геополітичних та демографічних змін на планеті Земля у ХХІ сторіччі. Прогнози щодо глобального потепління, розробки нової зброї та перспективи переозброєння держав тощо.

— Сьогодні точиться багато розмов стосовно занепаду інтелектуального рівня людства в цілому й української нації зокрема. Буцімто, книжок ми не читаємо, мистецтвом не цікавимось, а розмови та дискусії нам замінили вечірні ток-шоу на кшталт «Вікон». Що ви думаєте про це?
— Хочу зробити невеличкий відступ. Чарльз Чаплін, який свого часу 10 років прожив у Нью-Йорку, написав книжку під назвою «Моє Життя». Ішлося в ній, зокрема, про враження великого актора від спілкування з простими людьми: таксистами, офіціантами, прибиральниками. Наприклад, офіціант одного з нью-йоркських барів порекомендував йому прочитати працю одного з античних філософів, додавши при цьому, цитую: «Латину й давньогрецьку можете оминати. Проте зміст дуже цікавий». Таксист, що якось його підвозив, поділився своїми враженнями стосовно нещодавньої прем’єри, при цьому проявивши неабиякі знання, на рівні театрального критика.
Багато років тому, коли я тільки починав викладати журналістику, на перерві між парами студенти буквально не давали мені проходу. Вони сипали запитаннями, хоча більшість із них не мала відношення до теми лекції. Вони стосувалися прочитаних мною книжок, побачених фільмів та вистав, прослуханих радіопередач. Між нами велася жвава дискусія, студентам було цікаво почути мою думку та поділитися власними. Тепер же, на традиційне запитання після закінчення лекції, «чи є в когось до мене запитання?», я чую тишу у відповідь.
Так, я вважаю, що культурний рівень нашої нації впав. Проте не все так погано – на щастя, цей рівень можна підняти знову.

— Що ж спричинило таке становище?
— Моя думка така: чималу роль у цьому процесі зіграла так звана масова культура, яка заполонила наші терена через телебачення та Інтернет. Люди перестали цікавитися культурою. На мій превеликий жаль, сьогодні в Україні немає сучасної літератури, яскравих проривів у живописі, абсолютно відсутня кінематографія.

— Стосовно літератури: проблема в авторах чи у видавництві?
— Як видавець з досвідом (на моєму рахунку такі видання, як «Волонтер», «Еко», «Еко-ленд» та «Студентська газета»), можу з упевненістю заявити – видання книжки прозових чи віршованих творів – це, насамперед, технологія. Для успішної розкрутки необхідні гроші – від 5 тисяч у.о. до безкінечності. Книжка, видана в Україні, не вважається такою провідними книжковими менеджерами країн Європи та Америки.

— Чому?
— Тому що левова частка книжкової продукції, яка сьогодні випускається в Україні, розрахована на певний соціальний прошарок, тому її не можна вважати літературою.
Кілька років тому в “Студентській газеті” була рубрика під назвою “Уроки поезії”, яку вів Василь Герасим’юк. Щодня на адресу редакції надходила велика кількість листів із віршами, більшість з яких були досить непоганими. Тобто, у нашій державі є дуже багато людей, які мають хист до поетичного чи прозового жанру, проте в них нема коштів для того, щоб друкуватися. Загальне прагнення людей до збагачення практично вбило тягу до культури.

— Повернімося до Вашої журналістської діяльності. Розкажіть, будь ласка, про газету “Кто виноват”, яка свого часу стала подією на ринку ЗМІ…
— У 90-х роках минулого сторіччя в Києві була досить популярною газета “Кто виноват”, аналог теперішньої “Совершенно секретно”. Це були часи перегляду та критичного осмислення ідеалів епохи так званого соціалізму (тому що соціалізму, як такого, в нас не було).

— Які теми ви підіймали на шпальтах газети?
— Здебільшого, це були події екстранеординарного характеру, політичні та кримінальні справи, журналістські розслідування. Видавали “Кто виноват” ми удвох з вашим головним редактором Сергієм Володимировичем Кулідою. Для мене особисто приємним є той факт, що з нашої газети вийшла блискуча плеяда журналістів, професіоналів слова. Ми певним чином формували громадську думку, й те вольнолюбиве суспільство, в якому ми зараз живемо, є, власне, наслідком, закрема й нашої скромної праці.

— Добре. Наскільки я зрозуміла, “Записки маркшейдера” майже готовий до друку? Наостанок, як що до задумів?
— Так, окрім “Записок маркшейдера” я також працюю над історико-філософським романом, робоча назва якого “Народжені при Саламіні”. Саламін – протока в Егейському морі, де в античні часи сталася битва між греками та персами. Цій битві передувала легендарна зустріч царя спартанців Леоніда з перським царем Ксерксом.
Чим битва при Саламіні відзначилася в історії? Мене особисто вразив факт втручання позаземних сил, які сприяли перемозі греків. Справа в тім, що перські війська за чисельністю значно перевищували грецькі. Битва, нагадаю, велась на воді. За свідченням грецьких та перських істориків того часу, в розпал битви у протоці раптом здійнялася гігантська хвиля, яка повернула бойові кораблі персів таким чином, що вони стали уразливими для греків, а самі не могли нападати. Тому греки отримали блискучу перемогу – якби того не сталося, невідомо, як би розвивалась європейська культура та історія взагалі!
Рік потому грецькі війська остаточно розгромили залишки перського війська, відбивши, таким чином, загрозу перської навали.
Надзвичайно цікавим є і той факт, що увесь розвиток античної культури, що стала колискою культури європейської, вмістився рівно у 50 років – від перемоги при Саламіні й до початку громадянських війн у Стародавній Греції. Осі ці події та наслідки лягли в основу роману.

Я щиро вірю у те, що українці знову відчують потяг до культури та мистецтва.
газета: №30 "Бучанські новини" від 3 серпня 2007р.
Ольга Гдуля
  1
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.