» » Світлана Остапа : "Усе в житті потрібно робити з любов'ю"

Світлана Остапа : "Усе в житті потрібно робити з любов'ю"

Інтерв'ю з депутатом Бучанської міської ради С.В.Остапою.
Спілкуватися з цікавими людьми – справа корисна. Окрім морального задоволення від розмови отримуєш безцінний досвід, переймаєш частку енергетики. Коли ж твоїм співрозмовником є молода жінка, мати трьох дітей, маститий журналіст і, „на десерт”, – депутат – сам Бог велів слухати і запам’ятовувати кожне слово, правило, звичку.

Про депутатські будні, нестачу часу та професійні здобутки Світлана Остапа розповіла в інтерв’ю „БН”.

— Розкажіть, як Вам спало на думку висунути свою кандидатуру на посаду депутата?
— Взагалі ініціатива була не моя. Річ у тім, що на час виборів моїм близнюкам було лишень півтора роки, тому ні про яку політику я не замислювалась. До мене звернулися активісти партії „Пора”, які запропонували висунути свою кандидатуру від мого округу.Чесно скажу, рішення прийняла не відразу, тому що уявляла, як це відповідально та важко. Проте я вірила в те, що впораюсь, якщо мене оберуть.
Балотувалась від того округу, де виросла і прожила все життя. Тому проблем з агітацією не було – люди прекрасно знають і мене, і мою родину, батьків. „Пористи” допомогли мені скласти передвиборчу програму, і я з сином особисто рознесла листівки до кожної квартири.
Окрім мене на посаду депутата від нашого округу претендувало ще восьмеро кандидатів. Тоді в мене прокинувся „спортивний інтерес” – стало цікаво, хто з нас переможе!
Так трапилося, що на день виборів захворів один із малюків, тому вся моя увага була прикута до нього. Наступного дня, зранку, мені зателефонували і повідомили, що я перемогла, до того ж, з великим відривом (набрала близько 50 відсотків голосів). Тільки тоді я збагнула, що сталося, і змогла оцінити ситуацію.
Перечитала всі законодавчі акти, які стосуються народних обранців до місцевих рад. Після першої сесії усім депутатам роздали регламент, положення про постійні комісії та інші документи. Увійшовши у курс справ, я запропонувала свою кандидатуру на посаду голови постійно діючої комісії з питань освіти, культури, молоді, спорту та гуманітарних питань, тому що в минулому була вчителем і обізнана в даній галузі.

— Багато до Вас людей звертаються?
— Чесно скажу – не було ще жодного вихідного, щоб я до когось не йшла писати акти. Інколи люди самі телефонують і розповідають про свої проблеми. Всім намагаюся дати необхідну допомогу, вислухати.
Акти в основному складаю на вихідних. До речі, коли в мене офіційний прийом громадян, то людей практично нема – вони звертаються тоді, коли у них виникають проблеми.
Єдине, що інколи пригнічує – намагання людей віддячити мені „презентом” – цукерками чи чимось іншим. Доводиться кожного разу відмовляти їм, нагадувати, що складання актів – це мої обов’язки.

— З набуттям Бучею статусу міста проблем та питань побільшало?— Так. Звичайно, розгляд питань у комісії з гуманітарних питань займає часу менше, чим, скажімо, у земельній, проте не варто забувати, що гуманітарна сфера – дуже важлива. Наприклад, нещодавно на черговому засіданні ми вирішили скласти посібник з історії Бучі – повноцінну книгу замість тих брошур, які друкувалися раніше. Також у наших планах будівництво меморіального пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. Але, на жаль, як мені відомо, не всі члени виконкому поставилися з розумінням до ідеї його створення. Історична мета такого пам’ятника напрочуд важлива. Я вважаю, що ми за моральними та етичними принципами маємо вшанувати цих людей!

— Які обов’язки доводиться виконувати найчастіше?
— Як правило, найчастіше я складаю акти обстеження соціально-побутових умов, акти для отримання матеріальної допомоги тощо. Інколи доводиться писати заяви до УЖКГ щодо проведення ремонтних робіт у тому чи іншому будинку, під’їзді. До речі, великою опорою для будь-якого депутата могли б стати будинкові чи вуличні комітети, створення яких залежить від активності громадян. Хочу цього року провести відповідні роз’яснювальні бесіди з жителями мого округу. Життя в Радянському Союзі розбестило наших людей, які звикли, що в них у під’їздах прибирають, тощо. Тепер ця споживацька психологія – „за мене повинні все зробити, мені повинні все дати...” призвела до того, що в деякі під’їзди страшно зайти: скрізь бруд, сміття, недопалки. Але ж така картина не у всіх будинках. У деяких, де люди свідомі й небайдужі – і в під’їздах охайніше.

— Як до вашого депутатства ставляться на роботі, вдома?
— Дякувати Богові і на роботі і вдома мене розуміють та підтримують. Коли повідомила керівникові, що стала народним обранцем і тепер мені необхідно буде час на виконання цих обов’язків, то він сказав, що депутати в штаті також потрібні (посміхається).
Хочу подякувати ще раз моїй родині, друзям за підтримку та допомогу – без них я б нічого не встигала зробити! Чоловік, старший син, мама, родина брата, подруга мене в усьому підтримують, розуміють. Коли в тебе двоє маленьких діточок, важлива робота і депутатські обов’язки – без допомоги близьких – просто нікуди!

— Які плани на майбутнє? Що вже намітили зробити?
— Я провела ряд опитувань серед жителів мого округу, і виявилося, що першочерговими завданнями є асфальтування дороги між будинками по вул. Польовій, 24 та 26, яку розрили ще декілька років тому. Там немає тротуарів, і мамам з дитячими візками проїхати важко. А також від тротуару вздовж буд. №24 залишилась одна назва. На ньому можна ноги вивихнути, тому всі перехожі ходять по проїжджій частині. А це дуже небезпечно. Цією дорогою багато дітей ходять до Дитячої школи мистецтв. Також необхідно полагодити дитячий майданчик, який було збудовано 40 років тому.

— Що Вас, як людину, найбільше хвилює, підбадьорює, а що дратує в житті?
— Знаєте, мене хвилює все, що я роблю. Влада завжди буде ефективною лише тоді, коли її діяльність буде прозорою для людей. Кожен громадянин має право знати, чим живе його місто, країна, яким чином і хто приймає ті чи інші рішення. Найбільше дратує людська байдужість, як до чужої біди, так і до загальних проблем.
Я усім серцем люблю наше місто. Тут народились мої діти, похований мій батько. Завжди із задоволенням повертаюсь у Бучу після далеких відряджень. І хоча була можливість переїхати до Києва, я ні на мить не вагалася – залишилася тут.

Підбадьорюють мене мої рідні та друзі, любов, яку вони мені дарують, та щирість людського спілкування!
газета: №5 "Бучанські новини" від 9 лютого 2007 року
Ольга ГДУЛЯ
  1
Коментарів: 2
Додати коментар
Ostapchik

OFFline

  • Ostapchik (3)
  • Місцевий
  • 13 лютого 2007 18:24
Моя мама найкраща! smile

Я люблю їжачків... і не навиджу попсовиків!

0
Беспредел
Я с тобою згодна!!!!! fellow

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.