» » Рокове "затемнення"

Рокове "затемнення"

Ольга Гдуля (газета "Бучанські новини")


Гурт “Eclipse” добре відомий в Бучі та поза межами рідного міста. Колетив є постійним гостем різноманітних концертів та виступів. Їх творчість подобається багатьом. Настав час познайомитися з музикантами ближче.

Склад гурту:
Наталка – вокал
Руслан – гітара
Андрій – бас гітара
Михайло – клавіші
Юрій – ударні

- Перед інтерв’ю я зайшла на Бучанский сайт та дещо про вас дізналась. У гурті є дві ерогенні зони: Наталка, в котру закохуються усі чоловіки в радіусі десяти метрів, а коли вона починає співати – в радіусі ста метрів, та Юра, шанувальниці його рвуть на шмаття. Так чи не так?
- (Дружній сміх) Так! Усе так!

- Також у гурті є випускник КПІ – Андрій, Михайло – відомий у широких колах екстремал...
- Михайло: Ні, ну не те, щоб такий вже екстремал... Але зайти у холодну воду – запросто!

-... та Руслан – Далай-Лама гурту! Скажи – медитуєш перед репетицією чи виступом? Береш енергію з космосу?
- Руслан: (сміється) Ні, я просто налаштовую друзів на добрий лад.

- Наталко, під час виступу закохані чоловіки на сцену не лізуть?
- Наталка: Ні, проте коли ми виступали перед солдатами військової частини „Десна”, то дехто з хлопців намагався!

- На сайті також є ваші фото з різними відомими громадянами: Vova’Zil’Vova, НеДіля... З ким ще встигли познайомитись?
- Р.: Це була вечірка гурту „Тартак”, хлопці святкували своє десятиріччя. Ми з ними у дружніх стосунках. Познайомилися з багатьма особистостями, проте акцентувати на комусь увагу не хотілося б...
- Юра: А ще ми роздавали усім диски зі своїми піснями! Використовували вечірку у власних цілях (сміється)!

- Ви зняли кліп. Можна трішки детальніше?
- Р.: Колись в Мережі надибав об’яву одного хлопця, котрий пропонував зняти кліп, якщо йому сподобається музика.

- Часом, не Придувалов?
- Р.: Ні, не він, а Ігор Задвернюк. Того дня в мене був екзамен. Я записав усі наші пісні на демку, та відвіз йому. Хлопець виявився цікавим. Працює у відомій медіа-компанії. І буквально через декілька годин він мені зателефонував і запропонував співпрацю. Зараз ми дуже тісно спілкуємось, навіть вважаємо його частиною нашого колективу! Ігор мріє знімати кліпи, створює власне портфоліо. Можна сказати, що в нас повний симбіоз!

- Добре. У якому віці ви ясно зрозуміли, що мрієте грати музику?
- А.: Це було дуже давно.
- Н.: Мати казала, що я мало не з самих пелюшок почала співати!
- А.: Насправді, зрозуміти, що ти хочеш бути музикантом – важко. Теж саме, мабуть, як зрозуміти, що мрієш бути письменником... Просто є прояв первних духовних цінностей через інструменти. Є також люди, які за своєю професією мають відношення до музики, по-різному буває. Мені, наприклад, мати подарувала гітару в одиннадцять років і я почав відвідувати музичну школу. Десь у класі сьомому зустрів Руслана. Одразу виникли спільні інтереси, і довгий час ми грали удвох. Згодом познайомилися з Михайлом та Юрою.

- Хтось із вас навчався у музичній школі?
- А.: Я навчався по класу гітари в музичному гуртку при БКЗ. Щоправда, лише декілька місяців, тому що не знайшов спільної мови з викладачем. Пізніше я познайомився з Констянтином Васильовичем, з яким продовжив займатися музикою. Навчання тривало аж до першого курсу – це були, переважно, приватні уроки.

- Як до вашої творчості відносяться близькі?
- А.: Батьки вважають, що все це несерьозно, по-дитячому. А коли ти їм демонструєш реальні результати, ось тоді вони починають замислюватись!
- Р.: Серьозно почали відноситися тоді, коли я приніс додому перші гроші за виступ! А потім послухали наші виступи по радіо, у ефірі „Інтера” (програма „Шиканемо”).
- Н.: Моя мама завжди мене підтримувала!
- Р.: Мої батьки завжди радили мені: краще би вчив англійську, математику, PhotoShop...
- Ю.: В мене ситуація аналогічна.
- М.: Я одразу своїх попередив, що буду поєднувати музику та роботу. Батькам доводилося терпіти мої домашні „концерти” на баяні!

- В дитинстві кумири були? Чиї плакати висіли на стінці?
- Р.: В мене ті плакати до сих пір висять в кімнаті! Я навмисне не роблю там ремонт і майже нікого туди не приводжу. Творче безладдя. Хоча зараз кімната перетворилася в своєрідний офіс...
У кожного віку свої кумири. Тому в моїй кімнаті по сусідству з „Громадянською обороною” та Мериліном Менсоном висять постери сучасних джазових виконавців.

- Яку музику слухаєте? На чиєму концерті хотілося би побувати?
- Р.: Слухаємо будь-яку якісну музику! Ми як губка, повинні поглинати усе нове та цікаве, постійно бути в курсі музичних змін.
- Ю.: Можна згадати Стіва Вая, Джорджа Кіпріані. Музика, яку вони створюють, не для широкого загалу. Але для нас, молодих музикантів, вони – приклад для наслідування. На їхній творчості можна багато чому навчитись.
- М.: Дуже хочеться побувати на концерті Guano Apes!
- Ю.: Так, а я особисто мрію потрапити на виступ The Rasmus.
- Р.: До речі, U2: у цього колективу найдорожче в світі шоу!

- А як же Кіркоров? Стільки пір’я, блискіток, костюмів, пудри...
- Ю.: (сміх) То з іншої опери! Наталці, наприклад, подобається Rammstein... Великі чоловіки...

- Скільки часу ви разом? Як змінилась ваша музика?
- Р.: Насправді, теперішній склад разом не так вже й багато – всього три роки. До того часу Михайло, наприклад, грав на баяні, в нас був інший барабанщик. Купа вокалісток, які змінювалися дуже швидко. Одного часу на вокалі був я, згодом Андрій... До того ж, раніше він грав на гітарі, в нас були інші басисти, інші репетиційні бази, словом – стільки змін, які ми пройшли для того, аби стати тими, ким є сьогодні! Всі ті роки не зрівняти з останніми двома, коли гуртові вдалося зробити значний прорив як у творчості, так і в духовному розвитку.
- Ю.: Раніше у гурті грали інші люди. Але трапилось так, що колектив розпався – Михайло пішов до армії, барабанщик одружився і відійшов від справ, тобто, всі розбіглися.
Я дуже мріяв про ударний інструмент, і коли його нарешті отримав, не тямився від радощів. І ось одного разу ми зустрілися з Русланом і він запитав мене, чи не граю я, бува, на ударних? Звісно, відповів я. Тож якось ми зібралися та пограли разом. Саме тоді і зрозуміли, що гурт потрібно зібрати!
- М.: Я вважаю, ми подорослішали, і наша музика також.
- А.: Початок був стандартним – знали пару акордів, намагалися якомога „тяжче” зіграти...
- Р.: Ми не замислювалися, яке в нас звучання. Все йшло з середини!
- Ю.: Ага, нам було байдуже! Ми не фільтрували музику, просто грали те, що хотілося. Кожен намагався продемонструвати все, на що здатен. Тепер же ми коригуємо те, що спливає на думці, знаходимо компроміси між нашими ідеями. Саме так і народжується той варіант, який влаштовує всіх. Ти просто знаєш, який шмат пісні підірве слухачів!

- Брали в кого-небудь автограф? Пропонували свій взамін?
- Ю.: Дуже рідко беремо у когось автографи. Останній раз це було на концерті Стіва Вая. Чесно відстояти в черзі не вийшло – ми, як злі та хитрі музиканти продерлися в середину і зробили вигляд, ніби все так і має бути. Чесно скажу – його розпис для нас став своєрідним амулетом на удачу!

- Шанувальники щось дарують? Саме кумедне, що колись вам дарували?
- А.: Ну, до такого ми ще не доросли!
- М.: На новий Рік подарували...
- Н.: Так, маленьке кумедне порося! А так, щоб постійно...
- А.: А в Очакові на фестивалі „Млечный путь» на подарували ІІ місце... Медаль і диплом (сміх)!
- Ю.: До речі, Очаків ми просто „підірвали”! Взагалі згадуємо цей фестиваль як один з найяскравіших моментів нашого життя. Виступ на стадіоні, три дні жили разом, однією сім’єю... Купа пригод, знайомств. Приємно згадувати!

- Любите читати? Яку книжку останній раз тримали в руках?
- М.: Ф.М. Достоєвський, „Підліток”. Цікава книга, проте ніяк не дочитаю – часу нема!
- Р.: Мені подобається сучасна українська література. Також люблю творчість Харукі Муракамі та Віктора Пєлєвіна.
- Ю.: А я книжки не дуже... Мене від них хилить до сну. Більше подобається читати журнали або газети. Особливу увагу приділяю новинам.
- А.: Юра, може, потрібно знайти цікаву книжку? Якщо роман тебе „чіпляє”, то можна просидіти і добу, не відриваючись!
- Ю.: Нещодавно читав книгу Олексія Жупанського, „Бумеранг”. Мені сподобалось!

- З ким із відомих акторив чи актрис ви би хотіли знятися у відвертій сцені?
- (сміх. Пауза. Замислились)
- Ю.: Дженіфер Лопес. Однозначно.
- Р.: Наталі Портман.
- Н.: Бен Афлек!
- М.: Мені все одно! Не обов’язково відома акторка, я просто не дивлюся кіно, ось і все!
- А.: Я промовчу! (дружній сміх)

- Андрію, чого ти? Дружина ревнувати не буде! (дружина Аня сидить поруч – прим. авт.)
- А.: Ні, справа не в тім. Я просто не люблю зніматися у кіно...

- Ну так, звісно, двадцять років знімаєшся, скільки ж можна?
- Ю.: До речі, Андрій в нас дуже фотогенічний! Завжди на фотках виходить класно, не те, що я...

- Чого вам найбільше хотілося в дитинстві, а мама не дозволяла?
- Ю.: (сміється) „Беху”, п’ятірку! Ще хотілося гітару, я довго благав маму, проте вона запевняла мене, що гітара мені не потрібна...
- А.: А мені в дитинстві хотілося іграшкову залілничну дорогу, з маленькими потягами, які б самі їздили...
- Ю.: Чомусь діти завжди мріють про дорогі іграшки, ті, які їх батьки не в змозі купити...
- М.: Ну звісно, нащо ж мріяти про дешеві іграшки?
- Р.: А я завжди мріяв привести додому дівчинку... (дружній сміх) Але ми тоді жили всією сім’єю: батьки, я, бабуся, дідусь... Мені нікуди було її привести! (колективна істерика)

- Це в якому класі – в третьому, в п’ятому?
- Р.: Ні, тоді я мріяв про велосипед! У друга був, і я брав у нього кататися.
- М.: В мене було все!
- Н.: Так, і в мене також. Батьки ні в чому мені не відмовляли. Пам’ятаю випадок, коли маленькою в магазині зчинила істерику, бо дуже захотіла коляску для своїх ляльок. Четверту! (сміється) Татові прийшлося бігти додому по гроші...

- Як би вам до рук потрапила чарівна паличка, щоб ви загадали?
- Н.: Ламборджині!
- Ю.: Я не вірю в чудеса, в палички... От якби класний продюсер трапився, ось тоді б усе було супер!
- М.: А мені би хотілося усе знати... Чи хоча б розуміти!
- Ю.: Ну, якщо вже мріяти, то, наприклад, про трьохповерховий дім...
- А.: Я вважаю, що бажати треба чогось нематеріального. Бо чим більше у людини є благ, тим більше їй хочеться ще. Скупість прямо пропорційна достатку. Краще за все побажати здоров’я. Якщо будеш здоровим, то все в тебе вийде!
Ю.: Так, і терпіння.

- Часто засинаєте у ванній?
- Ю.: Я взагалі ванну не приймаю, тільки душ! А що там робити? Читати?
- А.: Я в ванній не читаю, бо все стає мокрим.

- Чай або кава?
- Р.: Кава.
Всі решта: Чай!

- Секс допомагає у творчості чи навпаки?
- Р.: Дяді Фрейду – респект! (сміх) На мою думку, все, що ти робиш, так чи інакше пов’язано із почуттями, емоціями... Навіть їх відсутність також може стати причиною якогось душевного сплеску.

- Кого би хотілося відправити у космос на орбіту без права повернення?
- Ю.: Половину української попси!
- М.: Деяких вітчизняних політиків...
- Р.: Я би нікого не відправляв. Чесно.

- Навіть Кіркорова?
- Р.: Навіть його!
- А.: Якщо таким чином позбавлятися ворогів чи, наприклад, тієї ж самої попси, то нічого доброго з цього не вийде. Необхідний баланс між „добре” та „погано”, „подобається” – „не подобається”. Має бути противага, інакше все розвалиться.


частина інтерв'ю опубліковано в газеті №4 "Бучанські новини" від 2 лютого 2007 року
  0
Коментарів: 0
Додати коментар