Хто з нас в дитинстві не читав твори про пригоди Незнайка? Цей казковий герой письменника Миколи Носова захоплював не лише дітей, а й дорослих. А пам`ятаєте місто, в якому жив головний герой – Квіткове місто? Виявляється, автор Незнайка описував не вигадане, а місто свого дитинства – Ірпінь. Про це та багато інших цікавинок нашого краю нам охоче розповів директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолій Іванович Зборовський.
Історія музею починалася дуже просто: вчитель історії Ірпінської школи №3 Олексій Миколайович Передерій у 1977 році заснував шкільний музей, у який разом із своїми учнями збирав експонати. У 1987 році з ініціативи нового директора Анатолія Зборовського шкільний музей було реорганізовано в міський. У зв`язку з цим музею надали нове приміщення, яке знаходилося по вулиці Садовій, а вже у 1990 році музей переїхав у будівлю по вулиці Шевченка, де знаходиться й сьогодні.
Оскільки тепер приміщення знаходиться в центрі і займає чималу територію, час від часу з’являються охочі заволодіти недешевими квадратними метрами у економічно вигідному районі. Проте до цього часу директорові вдавалося відстояти приміщення. Адже також і завдяки зручному розміщенню у центрі Ірпеня у музей не перестають ходити відвідувачі.
Музей описує не лише історію Ірпеня, а також Бучі, Гостомеля, Ворзеля та інших сусідніх міст. Свій початок виставка бере ще з найдавніших часів, перший найстаріший експонат – кістка мамонта, вік якої приблизно 10-30 тисяч років. У етнографічному відділі можна побачити знаряддя праці наших предків: серпи, лопати, якими обробляли землю, різні глечики, які колись ліпили Нвші предки, ступа і товкач, за допомогою яких «мололи» зерно та різні крупи, маслянка, у якій робили масло, а також ткацький верстат, плуг і ще багато-багато цікавого.
Для шанувальників моди тут є безліч елементів національного одягу – можна навіть порівняти особливості вишивки на території нашого краю. «Шафою» для цього одягу служить старовинна скриня, яка датується 1907-1909 роками. Як прийнято в українській хаті, так і тут – стіни прикрашають вишиті рушники. Також на стінах висять музичні інструменти тодішніх кобзарів.
В одному з куточків музею відтворена частина дачного будинку початку ХХ ст. Відомо, що ще тоді серед заможних міщан було модним мати дачу в наших краях. Цікавими є вивішені оголошення про продаж дачних ділянок, що датуються 1900, 1914 і 1925 роками. З-поміж інших експонатів викликають захоплення тодішні «новинки техніки»: телеграфний апарат, друкарська машинка, радіо, програвач вінілових пластинок, арифмометр – механічний «калькулятор», телевізор КВН, який тоді дивилися за допомогою спеціальної лінзи.
Далі виставка розповідає про одну з найстрашніших трагедій України – Голодомор 1932-1933 років. Як розповів директор музею, в цей час ірпінська влада вдалася до хитрощів. Вона повідомила вищі органи, що в Ірпені і прилеглих містах та селах проживає здебільшого робітничий клас і практично відсутні землероби. Завдяки цьому у людей не відбирали харчів, проте через їхню відсутність від голоду все ж помирали. Статистика свідчить: у 1933 році в Ірпені народилось 41 немовля, а померло 102 дитини. У Ворзелі народилось 19 дітей, а померло 361…
Експозиції, присвячені Великій Вітчизняній війні, демонструють нам речі, які використовували під час боїв наші солдати. Цікавим є стенд, де показано бойові ордени та зброя, проте вони не справжні, їх точно відтворено за допомогою голографічного зображення. Багато стендів присвячено партизанам та підпільникам – героям війни, вихідцям із наших земель.
Особливу увагу в музеї привернуто митцям, які народилися чи жили в Ірпені та районі. Дві гордості Ірпеня – композитор Костянтин Скороход та художник Володимир Сидорук. Серед відомих літературних діячів – Павло Загребельний, Борис Пастернак, Максим Рильський, Остап Вишня і, звичайно, Михайло Булгаков, який свої молоді роки провів на дачі в Бучі, а також художник Матвій Донцов…
Що стосується проблем, із якими стикаються працівники музею, це, перш за все, відсутність виставкового залу. Оскільки, як зазначає директор Анатолій Іванович, Ірпінь завжди був і надалі залишається осередком творчих людей, тому часто постає потреба представляти у цьому приміщенні роботи сучасних митців. Під час таких виставок доводиться закривати частину музейних експозицій. У планах розвитку музею директор вбачає розширення території виставкових залів, а також збільшення експозицій, присвячених митцям нашого краю.
Сьогодні у музеї проводять різні культурні заходи: це зустрічі з відомими діячами, покази фільмів з життя митців і, як уже зазначалося, виставки робіт сучасників. Варто зазначити, що це місце користується популярністю, адже за рік Ірпінський історико-краєзнавчий музей відвідують від 4 до 6 тисяч осіб.
фото автора
Історія музею починалася дуже просто: вчитель історії Ірпінської школи №3 Олексій Миколайович Передерій у 1977 році заснував шкільний музей, у який разом із своїми учнями збирав експонати. У 1987 році з ініціативи нового директора Анатолія Зборовського шкільний музей було реорганізовано в міський. У зв`язку з цим музею надали нове приміщення, яке знаходилося по вулиці Садовій, а вже у 1990 році музей переїхав у будівлю по вулиці Шевченка, де знаходиться й сьогодні.
Оскільки тепер приміщення знаходиться в центрі і займає чималу територію, час від часу з’являються охочі заволодіти недешевими квадратними метрами у економічно вигідному районі. Проте до цього часу директорові вдавалося відстояти приміщення. Адже також і завдяки зручному розміщенню у центрі Ірпеня у музей не перестають ходити відвідувачі.
Музей описує не лише історію Ірпеня, а також Бучі, Гостомеля, Ворзеля та інших сусідніх міст. Свій початок виставка бере ще з найдавніших часів, перший найстаріший експонат – кістка мамонта, вік якої приблизно 10-30 тисяч років. У етнографічному відділі можна побачити знаряддя праці наших предків: серпи, лопати, якими обробляли землю, різні глечики, які колись ліпили Нвші предки, ступа і товкач, за допомогою яких «мололи» зерно та різні крупи, маслянка, у якій робили масло, а також ткацький верстат, плуг і ще багато-багато цікавого.
Для шанувальників моди тут є безліч елементів національного одягу – можна навіть порівняти особливості вишивки на території нашого краю. «Шафою» для цього одягу служить старовинна скриня, яка датується 1907-1909 роками. Як прийнято в українській хаті, так і тут – стіни прикрашають вишиті рушники. Також на стінах висять музичні інструменти тодішніх кобзарів.
В одному з куточків музею відтворена частина дачного будинку початку ХХ ст. Відомо, що ще тоді серед заможних міщан було модним мати дачу в наших краях. Цікавими є вивішені оголошення про продаж дачних ділянок, що датуються 1900, 1914 і 1925 роками. З-поміж інших експонатів викликають захоплення тодішні «новинки техніки»: телеграфний апарат, друкарська машинка, радіо, програвач вінілових пластинок, арифмометр – механічний «калькулятор», телевізор КВН, який тоді дивилися за допомогою спеціальної лінзи.
Далі виставка розповідає про одну з найстрашніших трагедій України – Голодомор 1932-1933 років. Як розповів директор музею, в цей час ірпінська влада вдалася до хитрощів. Вона повідомила вищі органи, що в Ірпені і прилеглих містах та селах проживає здебільшого робітничий клас і практично відсутні землероби. Завдяки цьому у людей не відбирали харчів, проте через їхню відсутність від голоду все ж помирали. Статистика свідчить: у 1933 році в Ірпені народилось 41 немовля, а померло 102 дитини. У Ворзелі народилось 19 дітей, а померло 361…
Експозиції, присвячені Великій Вітчизняній війні, демонструють нам речі, які використовували під час боїв наші солдати. Цікавим є стенд, де показано бойові ордени та зброя, проте вони не справжні, їх точно відтворено за допомогою голографічного зображення. Багато стендів присвячено партизанам та підпільникам – героям війни, вихідцям із наших земель.
Особливу увагу в музеї привернуто митцям, які народилися чи жили в Ірпені та районі. Дві гордості Ірпеня – композитор Костянтин Скороход та художник Володимир Сидорук. Серед відомих літературних діячів – Павло Загребельний, Борис Пастернак, Максим Рильський, Остап Вишня і, звичайно, Михайло Булгаков, який свої молоді роки провів на дачі в Бучі, а також художник Матвій Донцов…
Що стосується проблем, із якими стикаються працівники музею, це, перш за все, відсутність виставкового залу. Оскільки, як зазначає директор Анатолій Іванович, Ірпінь завжди був і надалі залишається осередком творчих людей, тому часто постає потреба представляти у цьому приміщенні роботи сучасних митців. Під час таких виставок доводиться закривати частину музейних експозицій. У планах розвитку музею директор вбачає розширення території виставкових залів, а також збільшення експозицій, присвячених митцям нашого краю.
Сьогодні у музеї проводять різні культурні заходи: це зустрічі з відомими діячами, покази фільмів з життя митців і, як уже зазначалося, виставки робіт сучасників. Варто зазначити, що це місце користується популярністю, адже за рік Ірпінський історико-краєзнавчий музей відвідують від 4 до 6 тисяч осіб.
 |  |  |
 |  |  |
 |  |  |
 |  |  |
 |  |  |
фото автора
