Протягом 23-24 серпня, у контексті святкування наших двох найбільших національних свят, Дня Державного Прапора та Дня Незалежності, важливо спитати себе та інших про наше ставлення до Незалежності. Знаменно, що більшість асоціює поняття незалежності з самостійністю країни. На відміну від іноземців, для яких національна незалежність – це свобода від належності до іншої держави. У випадку України – це, в історичному плані, незалежність від Радянського Союзу. У День Державного Прапору та День Незалежності України згадується велетенський людський ланцюжок 1990 року через всю країну, всенародний референдум, прийняття Декларації Незалежності, внесення національного прапору до зали засідань Верховної Ради, революційна героїка київських Майданів і, звісно, сьогоднішня збройна боротьба за суверенітет, національну цілісність і гідність України. Непростим є також процес утвердження європейських цінностей, боротьби проти корупції, обстоювання законності та поваги прав людини.
![Роздуми про незалежність]()
Для бучанців неважливо, від кого ми стали незалежними. Цінується інше: ми господарі у власному домі. Незмінним упродовж років залишається нескорений український дух і впевненість у перемозі, і це відчувається в бесідах із земляками, які на 25-річчя знову єднають руки і серця заради Батьківщини. Тож послухаємо наших земляків.
Василь КРАВЧЕНКО, громадський активіст
– Поштовхом для активної участі в політичній боротьбі мені послугував відкритий лист про створення Народного Руху України за перебудову, надрукований в газеті «Літературна Україна». Програма мені сподобалась, тому я підійшов до бучанця Миколи Лабунського і запропонував йому підтримати Рух, створивши в Бучі первинну організацію. Маю зазначити, що бучанці були налаштовані дуже патріотично в порівнянні з іншими населеними пунктами Київщини. Осередок Руху був швидко створений при Інституті скловолокна, потім при школі №4, а далі до нас приєдналися ірпінчани.
А історія першого синьо-жовтого прапора, який побачили бучанці, така. Моя дружина пошила прапор невеликого розміру, я його взяв і пройшовся по Бучі. Це було вже наприкінці існування СРСР. Дорослі жахалися, а от діти і молодь вигукували: «Вільна Україна!» і раділи. Ця підтримка молоді давала надію, що Україна буде вільною.
Людмила ЗАБАРИЛО, громадський діяч
– Не полишає гірке відчуття, що ми 25 років товклися на місці. Нам кожному потрібно знати, хто ми такі і чийого роду. А також, мати метикованих очільників. Хороше керівництво – це хороша голова. Ситуація в Бучі 1991 року була дуже спокійною. Коли ми збирали мітинги, не полишало враження, ніби ми варимося у власному соку. Для порівняння згадайте лишень разючі київські контрасти: на Хрещатику вирує справжня війна, а в районах зовсім тихо. Так само було і під час Майданів. Тут горять шини, а на сусідній вулиці люди сидять собі у кав’ярнях.
Володимир КОВАЛЬСЬКИЙ, учасник АТО, поранений
– Разом з бійцями, які лікувалися у Центральному військовому шпиталі, був запрошений взяти участь у параді з нагоди 25 річниці Незалежності України. Бучанцям я дуже вдячний за підтримку, яку вони виявили до мене після того, як я від вибуху міни позбувся обох ніг. Ми з дружиною відчували вашу моральну підтримку. Багато людей нам писали в ті дні. Також дякуємо за збір коштів на операцію і лікування. Дуже приємно відчувати таке добре ставлення, розуміння і повагу. Живучи в дитинстві на Херсонщині, ми не відчували такого масового патріотичного підйому, як в інших областях України. Коли ніщо не зачіпає, то кожен живе, особливо не переймаючись думками про державу та незалежність. А коли настає біда, всі починають задумуватись про справжній сенс незалежності та її ціну.
Сергій НІКОЛЕНКО, учасник АТО, з дружиною Наталею
– З дитинства було відчуття, що українці відрізняються своєю відкритістю, акуратністю, колоритністю, якщо хочете. Наші міста завжди були охайними і привабливими. Незалежність ми сприйняли «на ура». Не треба було більше ховатися з жовто-блакитною символікою. Саме в цей час ми їздили на екскурсію до Латвії, і кожен мав на рюкзаках національні стрічки. Прагнення волі і незалежності єднає всіх українців, де б вони не жили. Ми генетично бажаємо бути господарями свого життя, щоб ніякий чужак не вказував, як нам жити. Новим для нас є розрив стосунків з Росією після подій Євромайдану та агресії на сході. Через війну ми навчилися дужче любити Україну.
Віктор ЧЕМЕРИС, боєць АТО
– Українську незалежність я вперше усвідомив 2014 року на Євромайдані, події якого сильно вплинули на моральний стан. Там я почув слова правди і надії. Потім, на поклик Батьківщини, пішов служити в АТО. На передовій панує бойовий дух. А вдома чекає дружина і маленька донечка. У мене є заради кого жити. Хочу захистити їх і всю країну разом з моїми побратимами. Адже схід – це теж частинка України.
Жанна ЛАВРЕНЧУК, матір бійця АТО
– Згадую, що на початку 1990-х років, ще до проголошення незалежності, до Києва приїжджали львів’яни. Ми з ними збиралися біля тодішнього Республіканського стадіону, формувалися і йшли колонами вбік Хрещатика. А під час ходи ми кричали: «Годі вам, кияни, спати. Треба волю здобувати!» Кияни відчиняли вікна і махали нам прапорцями. Мій чоловік тоді обурювався, що мало людей приставало до нашої ходи. А коли вже студенти оголосили голодування на граніті, тоді більше киян приєднувалося до боротьби.
Володимир ГОВОРОВ, полковник запасу, громадський активіст
– Для мене, як військового, проголошення незалежності було особливо пам’ятним. Генеральний штаб ЗСУ прийняв присягу на вірність народу Україні 18 січня 1992 року. А вже 19 січня в Гостомелі, першою в Україні, прийняла присягу бригада зв’язку Генштабу, в якій я тоді служив. В моїй особовій справі назавжди зберігається лист з цією присягою.
Галина ДУДАРЕНКО, кандидат хімічних наук, волонтер
– Сама я родом з Росії, давно живу в Бучі – патріот цього міста. Дуже люблю Бучу і ціную те, що робиться для неї мером Анатолієм Федоруком разом з громадою. Намагаюся всіляко долучатися до допомоги. І не лише місту, але й хлопцям, які зараз захищають нашу Батьківщину на сході. Для 25-го батальйону я допомогла придбати 40 рацій. Також ми завезли хлопцям спеціальні артилерійські біноклі з нічним підсвіченням. Зараз ремонтуємо в Бучі техніку. А 1-го жовтня збираюсь йти воювати на фронт, тому залишаю роботу в Академії наук. Буду бійцем, як і мій чоловік Олександр. Ось так.
Рузанна АКОПЯН, медаліст
Пан-Вірменських Олімпійських Ігор
– Країна повинна бути незалежною. До прикладу, ви десь працюєте, а керівник несправедлива, жорстока людина. У вас тоді пропадає будь-яке бажання щось робити. Точно так само і країна – вона не може нормально розвиватися під чужою владою. Коли ми незалежні, то ніхто не заважає нам вільно розвиватися. Є своя земля, є своє життя. В маленькій Вірменії люди цінують і обстоюють кожен клаптик національної території, бо це земля, на якій живе наш народ. Тому і українці зараз захищають свою землю від чужої жадібності. Стосовно України… Зі мною відбуваються дивні речі – буваючи в Єревані на гостині або беручи участь у Пан-Вірменських олімпійських іграх, я незмінно думаю про нашу Бучу, хочу скоріше повернутися, побачити рідне місто. Тут моя домівка, моя сім’я, мої друзі. Україна – це моя друга Батьківщина, тут мій народ. Як за своїх, уболівала за українських атлетів на Олімпійських Іграх у Ріо. Сама я нещодавно отримала пропозицію від дирекції Бучанської ДЮСШ бути тренером з бадмінтону. Буду дуже рада передавати свій олімпійський досвід бучанським землякам. Саме тут, в Бучі, я реалізуюсь як особистість, допомагаю пораненим у шпиталі. Кожен може реалізувати себе, звідки б чи коли б не приїхав у наше гостинне місто. Було б тільки бажання. Занадто горді люди високо підносяться і мало досягають, а ось вільним людям в обстановці національної незалежності під силу великі звершення. Адже тільки вільні і сильні можуть бути жертовними.
Інеса ШЕВЧЕНКО, мешканка
мікрорайону Склозаводський
– Для мене розуміння незалежності України прийшло від шкільних учителів. В дитинстві закладається цілісне сприйняття, тому у мене Незалежність і Батьківщина – тотожні поняття. Подібно багатьом молодим людям, я не особливо переймаюся питаннями на кшталт: «Чому? Від кого, від чого і для чого незалежність? Як щодо енергетичної залежності?» Для молоді Незалежність – це органічне поняття. А взагалі, хочеться стабільного й авторитетного керівництва країною. Складається таке враження, що за нинішніх темпів треба ще 25 років, щоб стати нормальною європейською країною. Хоча, повертаючись додому після подорожей, мушу визнати, що Буча – це справді круто. Всюди зелень, яскраві кольори, робляться дороги, утеплюються будинки. Ось, якби всюди в Україні були такі мери, як наш! Та й президент такий не завадив би. Я сприймаю Бучу як пілотний проект для всієї України. Саме тому багато людей хоче тут жити. Аби тільки вистачило коштів, щоб ближчим часом забезпечити дітей місцями в садочках і школах. Для міста варто замислитися про розвиток місцевого фермерства, щоб забезпечувати себе продуктами. Також важливо розвивати альтернативні види енергії. Це була б реальна незалежність від зовнішніх факторів.
Пані Софія з мікрорайону Тарасівський
– На моє переконання, незалежність – це усвідомлення свободи. Якщо людина невільна, вона не цінує ані власну, ані національну незалежність. Найстрашніша річ в людині – це примітивний соціальний конформізм, тобто, не думати, не оцінювати, не вирішувати. Для досягнення справжньої незалежності всі українці повинні перейматися долею країни. А для цього треба, перш за все, розвиватися кожному зокрема і всім колективно. Також країна потребує мудрих лідерів нації. 25 років – це все ж великий строк, тому хочеться бачити дійсно великі досягнення.
Віктор ЖЕЛУДКОВ, учень 10-го класу СЗОШ №5
– Я вперше усвідомив себе частиною незалежної України, коли в моїй родині всі, навіть ті родичі, котрі раніше мешкали в Росії, почали намагатися спілкуватися українською мовою і полюбили всі наші народні традиції. Тобто, усвідомлення незалежності почалося з мови.
Володимир і Анастасія, подружжя
– Півтора роки тому назад ми побралися, а сьогодні прийшли на це міське свято у нашому весільному вбранні. Те, що ми побралися, зовсім не означає втрати власної незалежності. Навпаки, ми стали сильнішими. Як подружжя, ми все робимо разом. Також разом відзначаємо День Незалежності України.
Молода пара з Лісової Бучі
– За 25 років Незалежності можна було зробити багато. І справа навіть не в роках, а в підходах. В інших країнах лютують цунамі і торнадо, а у нас – влада. Хотілося б не залежати, а першу чергу, від нерозумних рішень урядовців. Але, з іншого боку, самі українці звикли, щоб за них хтось думав і щоб за все платили. Ще не перевелися бажаючі махати будь-якими плакатами і прапорами за 200-300 гривень, а то й за менше. Тобто, ми чекаємо, щоб хтось за нас щось робив. Це нереально. Хочеться бачити зміни в бік державної турботи про людей. Також хочеться, щоб ще більше місцевих депутатів не лише писали акти, але й займалися проблемами населення. Їхня праця може бути дуже корисною для громади. Тому, вважаємо, що справжня незалежність наступає тоді, коли працюють всі, і коли працюють закони. Для наших дітей хочеться кращого, справедливого суспільства, хороших садочків і шкіл. Причому, безкоштовних.
Для бучанців неважливо, від кого ми стали незалежними. Цінується інше: ми господарі у власному домі. Незмінним упродовж років залишається нескорений український дух і впевненість у перемозі, і це відчувається в бесідах із земляками, які на 25-річчя знову єднають руки і серця заради Батьківщини. Тож послухаємо наших земляків.
Василь КРАВЧЕНКО, громадський активіст
– Поштовхом для активної участі в політичній боротьбі мені послугував відкритий лист про створення Народного Руху України за перебудову, надрукований в газеті «Літературна Україна». Програма мені сподобалась, тому я підійшов до бучанця Миколи Лабунського і запропонував йому підтримати Рух, створивши в Бучі первинну організацію. Маю зазначити, що бучанці були налаштовані дуже патріотично в порівнянні з іншими населеними пунктами Київщини. Осередок Руху був швидко створений при Інституті скловолокна, потім при школі №4, а далі до нас приєдналися ірпінчани.
А історія першого синьо-жовтого прапора, який побачили бучанці, така. Моя дружина пошила прапор невеликого розміру, я його взяв і пройшовся по Бучі. Це було вже наприкінці існування СРСР. Дорослі жахалися, а от діти і молодь вигукували: «Вільна Україна!» і раділи. Ця підтримка молоді давала надію, що Україна буде вільною.
Людмила ЗАБАРИЛО, громадський діяч
– Не полишає гірке відчуття, що ми 25 років товклися на місці. Нам кожному потрібно знати, хто ми такі і чийого роду. А також, мати метикованих очільників. Хороше керівництво – це хороша голова. Ситуація в Бучі 1991 року була дуже спокійною. Коли ми збирали мітинги, не полишало враження, ніби ми варимося у власному соку. Для порівняння згадайте лишень разючі київські контрасти: на Хрещатику вирує справжня війна, а в районах зовсім тихо. Так само було і під час Майданів. Тут горять шини, а на сусідній вулиці люди сидять собі у кав’ярнях.
Володимир КОВАЛЬСЬКИЙ, учасник АТО, поранений
– Разом з бійцями, які лікувалися у Центральному військовому шпиталі, був запрошений взяти участь у параді з нагоди 25 річниці Незалежності України. Бучанцям я дуже вдячний за підтримку, яку вони виявили до мене після того, як я від вибуху міни позбувся обох ніг. Ми з дружиною відчували вашу моральну підтримку. Багато людей нам писали в ті дні. Також дякуємо за збір коштів на операцію і лікування. Дуже приємно відчувати таке добре ставлення, розуміння і повагу. Живучи в дитинстві на Херсонщині, ми не відчували такого масового патріотичного підйому, як в інших областях України. Коли ніщо не зачіпає, то кожен живе, особливо не переймаючись думками про державу та незалежність. А коли настає біда, всі починають задумуватись про справжній сенс незалежності та її ціну.
Сергій НІКОЛЕНКО, учасник АТО, з дружиною Наталею
– З дитинства було відчуття, що українці відрізняються своєю відкритістю, акуратністю, колоритністю, якщо хочете. Наші міста завжди були охайними і привабливими. Незалежність ми сприйняли «на ура». Не треба було більше ховатися з жовто-блакитною символікою. Саме в цей час ми їздили на екскурсію до Латвії, і кожен мав на рюкзаках національні стрічки. Прагнення волі і незалежності єднає всіх українців, де б вони не жили. Ми генетично бажаємо бути господарями свого життя, щоб ніякий чужак не вказував, як нам жити. Новим для нас є розрив стосунків з Росією після подій Євромайдану та агресії на сході. Через війну ми навчилися дужче любити Україну.
Віктор ЧЕМЕРИС, боєць АТО
– Українську незалежність я вперше усвідомив 2014 року на Євромайдані, події якого сильно вплинули на моральний стан. Там я почув слова правди і надії. Потім, на поклик Батьківщини, пішов служити в АТО. На передовій панує бойовий дух. А вдома чекає дружина і маленька донечка. У мене є заради кого жити. Хочу захистити їх і всю країну разом з моїми побратимами. Адже схід – це теж частинка України.
Жанна ЛАВРЕНЧУК, матір бійця АТО
– Згадую, що на початку 1990-х років, ще до проголошення незалежності, до Києва приїжджали львів’яни. Ми з ними збиралися біля тодішнього Республіканського стадіону, формувалися і йшли колонами вбік Хрещатика. А під час ходи ми кричали: «Годі вам, кияни, спати. Треба волю здобувати!» Кияни відчиняли вікна і махали нам прапорцями. Мій чоловік тоді обурювався, що мало людей приставало до нашої ходи. А коли вже студенти оголосили голодування на граніті, тоді більше киян приєднувалося до боротьби.
Володимир ГОВОРОВ, полковник запасу, громадський активіст
– Для мене, як військового, проголошення незалежності було особливо пам’ятним. Генеральний штаб ЗСУ прийняв присягу на вірність народу Україні 18 січня 1992 року. А вже 19 січня в Гостомелі, першою в Україні, прийняла присягу бригада зв’язку Генштабу, в якій я тоді служив. В моїй особовій справі назавжди зберігається лист з цією присягою.
Галина ДУДАРЕНКО, кандидат хімічних наук, волонтер
– Сама я родом з Росії, давно живу в Бучі – патріот цього міста. Дуже люблю Бучу і ціную те, що робиться для неї мером Анатолієм Федоруком разом з громадою. Намагаюся всіляко долучатися до допомоги. І не лише місту, але й хлопцям, які зараз захищають нашу Батьківщину на сході. Для 25-го батальйону я допомогла придбати 40 рацій. Також ми завезли хлопцям спеціальні артилерійські біноклі з нічним підсвіченням. Зараз ремонтуємо в Бучі техніку. А 1-го жовтня збираюсь йти воювати на фронт, тому залишаю роботу в Академії наук. Буду бійцем, як і мій чоловік Олександр. Ось так.
Рузанна АКОПЯН, медаліст
Пан-Вірменських Олімпійських Ігор
– Країна повинна бути незалежною. До прикладу, ви десь працюєте, а керівник несправедлива, жорстока людина. У вас тоді пропадає будь-яке бажання щось робити. Точно так само і країна – вона не може нормально розвиватися під чужою владою. Коли ми незалежні, то ніхто не заважає нам вільно розвиватися. Є своя земля, є своє життя. В маленькій Вірменії люди цінують і обстоюють кожен клаптик національної території, бо це земля, на якій живе наш народ. Тому і українці зараз захищають свою землю від чужої жадібності. Стосовно України… Зі мною відбуваються дивні речі – буваючи в Єревані на гостині або беручи участь у Пан-Вірменських олімпійських іграх, я незмінно думаю про нашу Бучу, хочу скоріше повернутися, побачити рідне місто. Тут моя домівка, моя сім’я, мої друзі. Україна – це моя друга Батьківщина, тут мій народ. Як за своїх, уболівала за українських атлетів на Олімпійських Іграх у Ріо. Сама я нещодавно отримала пропозицію від дирекції Бучанської ДЮСШ бути тренером з бадмінтону. Буду дуже рада передавати свій олімпійський досвід бучанським землякам. Саме тут, в Бучі, я реалізуюсь як особистість, допомагаю пораненим у шпиталі. Кожен може реалізувати себе, звідки б чи коли б не приїхав у наше гостинне місто. Було б тільки бажання. Занадто горді люди високо підносяться і мало досягають, а ось вільним людям в обстановці національної незалежності під силу великі звершення. Адже тільки вільні і сильні можуть бути жертовними.
Інеса ШЕВЧЕНКО, мешканка
мікрорайону Склозаводський
– Для мене розуміння незалежності України прийшло від шкільних учителів. В дитинстві закладається цілісне сприйняття, тому у мене Незалежність і Батьківщина – тотожні поняття. Подібно багатьом молодим людям, я не особливо переймаюся питаннями на кшталт: «Чому? Від кого, від чого і для чого незалежність? Як щодо енергетичної залежності?» Для молоді Незалежність – це органічне поняття. А взагалі, хочеться стабільного й авторитетного керівництва країною. Складається таке враження, що за нинішніх темпів треба ще 25 років, щоб стати нормальною європейською країною. Хоча, повертаючись додому після подорожей, мушу визнати, що Буча – це справді круто. Всюди зелень, яскраві кольори, робляться дороги, утеплюються будинки. Ось, якби всюди в Україні були такі мери, як наш! Та й президент такий не завадив би. Я сприймаю Бучу як пілотний проект для всієї України. Саме тому багато людей хоче тут жити. Аби тільки вистачило коштів, щоб ближчим часом забезпечити дітей місцями в садочках і школах. Для міста варто замислитися про розвиток місцевого фермерства, щоб забезпечувати себе продуктами. Також важливо розвивати альтернативні види енергії. Це була б реальна незалежність від зовнішніх факторів.
Пані Софія з мікрорайону Тарасівський
– На моє переконання, незалежність – це усвідомлення свободи. Якщо людина невільна, вона не цінує ані власну, ані національну незалежність. Найстрашніша річ в людині – це примітивний соціальний конформізм, тобто, не думати, не оцінювати, не вирішувати. Для досягнення справжньої незалежності всі українці повинні перейматися долею країни. А для цього треба, перш за все, розвиватися кожному зокрема і всім колективно. Також країна потребує мудрих лідерів нації. 25 років – це все ж великий строк, тому хочеться бачити дійсно великі досягнення.
Віктор ЖЕЛУДКОВ, учень 10-го класу СЗОШ №5
– Я вперше усвідомив себе частиною незалежної України, коли в моїй родині всі, навіть ті родичі, котрі раніше мешкали в Росії, почали намагатися спілкуватися українською мовою і полюбили всі наші народні традиції. Тобто, усвідомлення незалежності почалося з мови.
Володимир і Анастасія, подружжя
– Півтора роки тому назад ми побралися, а сьогодні прийшли на це міське свято у нашому весільному вбранні. Те, що ми побралися, зовсім не означає втрати власної незалежності. Навпаки, ми стали сильнішими. Як подружжя, ми все робимо разом. Також разом відзначаємо День Незалежності України.
Молода пара з Лісової Бучі
– За 25 років Незалежності можна було зробити багато. І справа навіть не в роках, а в підходах. В інших країнах лютують цунамі і торнадо, а у нас – влада. Хотілося б не залежати, а першу чергу, від нерозумних рішень урядовців. Але, з іншого боку, самі українці звикли, щоб за них хтось думав і щоб за все платили. Ще не перевелися бажаючі махати будь-якими плакатами і прапорами за 200-300 гривень, а то й за менше. Тобто, ми чекаємо, щоб хтось за нас щось робив. Це нереально. Хочеться бачити зміни в бік державної турботи про людей. Також хочеться, щоб ще більше місцевих депутатів не лише писали акти, але й займалися проблемами населення. Їхня праця може бути дуже корисною для громади. Тому, вважаємо, що справжня незалежність наступає тоді, коли працюють всі, і коли працюють закони. Для наших дітей хочеться кращого, справедливого суспільства, хороших садочків і шкіл. Причому, безкоштовних.
