В Бучі вперше пройшов духовний фестиваль «Великодній Благовіст», який зібрав рекордну кількість людей і 2 тони смаколиків для бійців на Сході. Про важливість проведення таких заходів об’єднаними зусиллями священнослужителів різних конфесій ми спілкувалися з автором ідеї отцем Миколою Кригіним.
- Отче, думка провести фестиваль духовності зрозуміла. А от зробити його міжконфесійним - це, мабуть, певний прорив в існуючій ментальності нашого суспільства. Чи не так?
![]()
Насправді захід пов’язаний зі святом Воскресіння Господнього. Оскільки Господь прийшов на землю і дав нам Воскресіння, відкрив нам двері у вічність - це вже нас всіх поєднує. До яких би конфесій ми не належали. Звичайно, у нас різна догматика, релігійні сповідування... Можливо, ми по-різному бачимо якісь явища, але у нас у всіх єдиний Господь - Творець світу, який прийшов на Землю, щоб людям дарувати любов. Тому ця ініціатива була підтримана й іншими конфесіями.
Всі уже давно чекали цього моменту, щоб показати своє служіння і ту діяльність, яку ми проводимо в громадах. Я думаю, що це буде дуже цікаво, коли на сцену вийдуть представники різних церков. Перш за все, ми заявимо, що маємо поважати один одного. Маємо проявляти любов до ближнього. Маємо навчатися жити згідно з тими цінностями, які ми проповідуємо. Оце і є основний задум, навколо якого ми всі об’єдналися. Ми понесемо до людей любов, як той вогник, що народжується в храмі Єрусалимському.
- Сказане Вами можна зрозуміти так. Коли служителі Бога знайдуть спільну мову, легше буде досягти порозуміння і в суспільстві?
Як люди - діти Господні - ми мусимо приймати один одного, маємо позбавитися будь-якої зверхності, тим більше - агресії. Примиренню треба навчитися, перш за все, нам - настоятелям храмів. Це необхідно, щоб потім вчити людей шанувати і поважати думку один одного. Бог кожного буде судити по його справах. Тим більше, в таке велике свято як Воскресіння Господнє, нам дається можливість показати цю любов і повагу до ближнього. Я часто спілкуюся з представниками різних церков - не тільки із священиками Московського Патріархату, а й з мусульманами, юдеями - і ми сідаємо за один стіл і спілкуємося. Іншого шляху нема.
Це пошук спільних, дотичних питань, які нам під силу вирішувати. Зараз, власне, як і завжди, суспільство потребує добра, навчання цінностей. А вони проявляються на кожному кроці людського життя. Ми однаково можемо проповідувати патріотизм не показний, а реальний. Можемо вчити людину бути толерантною: навіть в найбільш суперечливих питаннях не варто конфліктувати. Краще відійти, дотримуючись і не зраджуючи своїм істинам. Щодо церкви, то ми і надалі будемо в служінні дотримуватися тих істин, які є основоположними для нас. І в той же час будемо відстоювати свою державу - а вона у нас одна на всіх. Саме тому до пропозиції провести таке свято пристали не лише представники Московського патріархату, а й протестантські церкви.
- Погодьтеся, принцип примирення - це наука, яку потрібно збагнути у духівництву, і суспільству в цілому. Адже війни дуже часто виникали і під релігійними хоругвами.
Ми й самі учні. Учні Господні. А якщо заглибитися в історію, то Україна завжди потерпала від розбрату. Саме тому варто всім зібратися із силами і навчитися спілкуватися один з одним, поважати один одного. Оце і буде та єдність, яка необхідна на сьогодні державі. Тому головним об’єднавчим чинником має бути любов до України. Адже кожен з нас, чим би він не займався, є громадянином своєї держави. Причому відповідальним громадянином, який має не лише вимагати від неї, а й приносити якусь користь, збагачувати її.
- Чим може допомогти державі священик?
Своїм духовним насліддям, своїм духовним спадком, через своє служіння... Як раз «Великодній Благовіст» і є такою нагодою. Адже кожна християнська громада, що працює в Бучі, має чим поділитися, має досвід роботи з дітьми. Серед представників багато тих, хто співає, малює, вишиває… Маємо показувати кращих - тих, кого ми виховуємо. Адже починаючи з найменшої парафії, ці паростки добра необхідно підтримувати і примножувати, збагачувати любов’ю, якої нас навчив Спаситель. І цього разу проводилися майстер-класи, імпровізовані концерти. А головне, це збір великоднього кошика для бійців АТО.
- Тож, Благовіст має вселити мир в серця і почати свій рух від людини до людини. Адже в українському суспільстві мир і припинення війни є чи не найбільшим очікуванням.
Найголовніше - Христос приніс жертву, щоб довести людям - ми не маємо права вбивати один одного. Навіть хрестики, які ми носимо на грудях, є символом перемоги над злістю людською, над насолодою від вбивства собі подібного. Христос пішов на смерть і поганьбив своїм вчинком всіх, хто роздмухує ненависть і війну. Це найстрашніший гріх. Нехай ніхто не думає, що взявши хрест, він може убивати, творити зло.
- Це перша така об’єднавча акція? На майбутнє плануєте продовження?
Є задум провести в Бучі міжнародний міжконфесійний фестиваль. Треба лише згода міського керівництва. У нас прекрасні стосунки і з шейхами, і з рабинами... Колись навіть був такий гумористичний випадок. Рабин вітає мене з днем народження і під повідомленням підписується - ваш рабин Олександр. Минулого року в Бучі ми вже зустрічалися. По завершенню спілкування пішли пообідати в піццерію. А коли почали замовляти, то, виявилося, кожен з нас споживає відмінні один від одного страви. Тож, ми і їмо по-різному, але знайшли можливість сидіти за одним столом.
Потім ми поїхали в парк. Шейх Рустам привіз самовар із собою. Його дружина напекла смачних пирогів, то ми ще й смакували їх всі разом. Коли ми зайшли в супермаркет «Новус», продавщиця, що нас обслуговувала, сидить така сумна. А рабин їй каже: «Хочете ми вас зараз розвеселимо. У вас ще, мабуть, ніколи такої нагоди не було - обслуговувати одночасно священика, шейха і рабина». Вона так і розпливлася у посмішці. Це ще раз доводить - ми не вороги. Хай які нас розділяють традиції, але загальнолюдські цінності нас обов’язково мають об’єднати.
- Чим, на Ваш, отче, погляд відрізняється толерантна людина від затятого ортодокса?
Перш за все, знаннями. Якщо ти вивчаєш проблему, озброєний знаннями про ту чи іншу людину, націю, релігію, тобі легше знайти точки дотику з її представниками. Відходить страх, а натомість виникає потреба вести діалог. Адже людина, яка мало обізнана, намагається приховати це атрибутикою: де свічку поставити, як голову покрити, коли причащатися... А насправді - головне, чи прийшов ти до Бога, чи відчув ти його серцем!
- Дякую за таку потрібну для людей розмову. Сподіваюся, вона багатьох налаштує на мир і злагоду.
- Отче, думка провести фестиваль духовності зрозуміла. А от зробити його міжконфесійним - це, мабуть, певний прорив в існуючій ментальності нашого суспільства. Чи не так?
Насправді захід пов’язаний зі святом Воскресіння Господнього. Оскільки Господь прийшов на землю і дав нам Воскресіння, відкрив нам двері у вічність - це вже нас всіх поєднує. До яких би конфесій ми не належали. Звичайно, у нас різна догматика, релігійні сповідування... Можливо, ми по-різному бачимо якісь явища, але у нас у всіх єдиний Господь - Творець світу, який прийшов на Землю, щоб людям дарувати любов. Тому ця ініціатива була підтримана й іншими конфесіями. Всі уже давно чекали цього моменту, щоб показати своє служіння і ту діяльність, яку ми проводимо в громадах. Я думаю, що це буде дуже цікаво, коли на сцену вийдуть представники різних церков. Перш за все, ми заявимо, що маємо поважати один одного. Маємо проявляти любов до ближнього. Маємо навчатися жити згідно з тими цінностями, які ми проповідуємо. Оце і є основний задум, навколо якого ми всі об’єдналися. Ми понесемо до людей любов, як той вогник, що народжується в храмі Єрусалимському.
- Сказане Вами можна зрозуміти так. Коли служителі Бога знайдуть спільну мову, легше буде досягти порозуміння і в суспільстві?
Як люди - діти Господні - ми мусимо приймати один одного, маємо позбавитися будь-якої зверхності, тим більше - агресії. Примиренню треба навчитися, перш за все, нам - настоятелям храмів. Це необхідно, щоб потім вчити людей шанувати і поважати думку один одного. Бог кожного буде судити по його справах. Тим більше, в таке велике свято як Воскресіння Господнє, нам дається можливість показати цю любов і повагу до ближнього. Я часто спілкуюся з представниками різних церков - не тільки із священиками Московського Патріархату, а й з мусульманами, юдеями - і ми сідаємо за один стіл і спілкуємося. Іншого шляху нема.
Це пошук спільних, дотичних питань, які нам під силу вирішувати. Зараз, власне, як і завжди, суспільство потребує добра, навчання цінностей. А вони проявляються на кожному кроці людського життя. Ми однаково можемо проповідувати патріотизм не показний, а реальний. Можемо вчити людину бути толерантною: навіть в найбільш суперечливих питаннях не варто конфліктувати. Краще відійти, дотримуючись і не зраджуючи своїм істинам. Щодо церкви, то ми і надалі будемо в служінні дотримуватися тих істин, які є основоположними для нас. І в той же час будемо відстоювати свою державу - а вона у нас одна на всіх. Саме тому до пропозиції провести таке свято пристали не лише представники Московського патріархату, а й протестантські церкви.
- Погодьтеся, принцип примирення - це наука, яку потрібно збагнути у духівництву, і суспільству в цілому. Адже війни дуже часто виникали і під релігійними хоругвами.
Ми й самі учні. Учні Господні. А якщо заглибитися в історію, то Україна завжди потерпала від розбрату. Саме тому варто всім зібратися із силами і навчитися спілкуватися один з одним, поважати один одного. Оце і буде та єдність, яка необхідна на сьогодні державі. Тому головним об’єднавчим чинником має бути любов до України. Адже кожен з нас, чим би він не займався, є громадянином своєї держави. Причому відповідальним громадянином, який має не лише вимагати від неї, а й приносити якусь користь, збагачувати її.
- Чим може допомогти державі священик?
Своїм духовним насліддям, своїм духовним спадком, через своє служіння... Як раз «Великодній Благовіст» і є такою нагодою. Адже кожна християнська громада, що працює в Бучі, має чим поділитися, має досвід роботи з дітьми. Серед представників багато тих, хто співає, малює, вишиває… Маємо показувати кращих - тих, кого ми виховуємо. Адже починаючи з найменшої парафії, ці паростки добра необхідно підтримувати і примножувати, збагачувати любов’ю, якої нас навчив Спаситель. І цього разу проводилися майстер-класи, імпровізовані концерти. А головне, це збір великоднього кошика для бійців АТО.
- Тож, Благовіст має вселити мир в серця і почати свій рух від людини до людини. Адже в українському суспільстві мир і припинення війни є чи не найбільшим очікуванням.
Найголовніше - Христос приніс жертву, щоб довести людям - ми не маємо права вбивати один одного. Навіть хрестики, які ми носимо на грудях, є символом перемоги над злістю людською, над насолодою від вбивства собі подібного. Христос пішов на смерть і поганьбив своїм вчинком всіх, хто роздмухує ненависть і війну. Це найстрашніший гріх. Нехай ніхто не думає, що взявши хрест, він може убивати, творити зло.
- Це перша така об’єднавча акція? На майбутнє плануєте продовження?
Є задум провести в Бучі міжнародний міжконфесійний фестиваль. Треба лише згода міського керівництва. У нас прекрасні стосунки і з шейхами, і з рабинами... Колись навіть був такий гумористичний випадок. Рабин вітає мене з днем народження і під повідомленням підписується - ваш рабин Олександр. Минулого року в Бучі ми вже зустрічалися. По завершенню спілкування пішли пообідати в піццерію. А коли почали замовляти, то, виявилося, кожен з нас споживає відмінні один від одного страви. Тож, ми і їмо по-різному, але знайшли можливість сидіти за одним столом.
Потім ми поїхали в парк. Шейх Рустам привіз самовар із собою. Його дружина напекла смачних пирогів, то ми ще й смакували їх всі разом. Коли ми зайшли в супермаркет «Новус», продавщиця, що нас обслуговувала, сидить така сумна. А рабин їй каже: «Хочете ми вас зараз розвеселимо. У вас ще, мабуть, ніколи такої нагоди не було - обслуговувати одночасно священика, шейха і рабина». Вона так і розпливлася у посмішці. Це ще раз доводить - ми не вороги. Хай які нас розділяють традиції, але загальнолюдські цінності нас обов’язково мають об’єднати.
- Чим, на Ваш, отче, погляд відрізняється толерантна людина від затятого ортодокса?
Перш за все, знаннями. Якщо ти вивчаєш проблему, озброєний знаннями про ту чи іншу людину, націю, релігію, тобі легше знайти точки дотику з її представниками. Відходить страх, а натомість виникає потреба вести діалог. Адже людина, яка мало обізнана, намагається приховати це атрибутикою: де свічку поставити, як голову покрити, коли причащатися... А насправді - головне, чи прийшов ти до Бога, чи відчув ти його серцем!
- Дякую за таку потрібну для людей розмову. Сподіваюся, вона багатьох налаштує на мир і злагоду.
