Диво – це, коли
… обговорюєш по телефону справи з другом, який няньчить вдома доньку, підшуковуєш точні слова, щоб не марнувати свій та його час, а тоді чуєш дзвінкий голосок маленької Анастасії, яка тягне до свого ділового татка милі рученята і намагається будь-що донести своє дивовижне послання – відкриття дня, і ці щасливі звуки просто і без зусиль рівняють зморшки на чолі.
Диво – це, коли
… дорогою з роботи, втомлений, дещо спустошений, з думками, що нічого путнього вже не можеш зробити, а то й зовсім без думок в голові, раптом, вимкнувши двигун перед шлагбаумом на залізничному переїзді, помічаєш через бічне скло яскравий плакат на стіні старовинного будинку-ровесника міста, слова Господа: «Коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду!»
Диво – це, коли
… вставши вранці і наповнивши велику чашку гарячою кавою зі збитими вершками, заплющуєш мрійливо очі і вдивляєшся у безмежне поле, по якому від краю і до краю велетенськими хвилями пливе жито, квіти маку і волошок і розумієш, чому тобі так хороше – адже на сьогодні – жодних зобов’язань, більше того, тебе ніхто не знайде, бо ти – у відпустці.
![]()
Диво – це, коли
… сердитий на весь світ і з бажанням наплювати на всіх і на все, виявляєш, що кожний, кого хотів спепелити своїм гнівом, насправді не такий вже й поганий; навпаки, кожен – друг, член сім’ї, співробітник – у руках Майстра шліфує і вдосконалює твій характер, понижує купи твоєї зарозумілості і рівняє ями твого невігластва, щоб разом безперешкодно радіти сьогоденню.
Диво – це, коли
… тихого вечора ніжишся на нагрітій за день терасі, забувши напруження й негаразди, здавшись відчуттю щасливої безтурботності, коли не треба дивися на стрілки годинника і реагувати на мобілку, і раптом розумієш, що на твоєму острівці щастя ти не один – поруч сьорбає носом їжачок, який прийшов підібрати крихти, що недбало впали з твоїх колін.
Диво – це, коли
… незадовго до Нового року яскраво сяє сонце, дозволяючи будівельникам споруджувати ошатні оселі для сімей, утеплювати школи і садочки, створюючи для дорослих, молоді та малечі затишок і безпеку, як запоруку якісного добробуту, на тому самому місці, де колись вітер безборонно носився над просторими радгоспними полями картоплі і кукурудзи.
![]()
Диво – це, коли
… темної Різдвяної ночі, вдивляючись у далеку яскраву Зорю на небосхилі, починаєш в евристичному здивуванні усвідомлювати, що це Батько-Творець дивиться на новонароджене Дитятко-Спаса у яслах на сіні, і цим Своїм поглядом освітлює також і нам дороговказ, куди маємо скеровувати наш внутрішній зір, і в якому напрямку рухатися нашим думкам.
Постскриптум.
Всім бучанцям і друзям нашого гостинного міста – щасливого Нового року і радісного Різдва Христового!
… обговорюєш по телефону справи з другом, який няньчить вдома доньку, підшуковуєш точні слова, щоб не марнувати свій та його час, а тоді чуєш дзвінкий голосок маленької Анастасії, яка тягне до свого ділового татка милі рученята і намагається будь-що донести своє дивовижне послання – відкриття дня, і ці щасливі звуки просто і без зусиль рівняють зморшки на чолі.
Диво – це, коли
… дорогою з роботи, втомлений, дещо спустошений, з думками, що нічого путнього вже не можеш зробити, а то й зовсім без думок в голові, раптом, вимкнувши двигун перед шлагбаумом на залізничному переїзді, помічаєш через бічне скло яскравий плакат на стіні старовинного будинку-ровесника міста, слова Господа: «Коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду!»
Диво – це, коли
… вставши вранці і наповнивши велику чашку гарячою кавою зі збитими вершками, заплющуєш мрійливо очі і вдивляєшся у безмежне поле, по якому від краю і до краю велетенськими хвилями пливе жито, квіти маку і волошок і розумієш, чому тобі так хороше – адже на сьогодні – жодних зобов’язань, більше того, тебе ніхто не знайде, бо ти – у відпустці.
Диво – це, коли
… сердитий на весь світ і з бажанням наплювати на всіх і на все, виявляєш, що кожний, кого хотів спепелити своїм гнівом, насправді не такий вже й поганий; навпаки, кожен – друг, член сім’ї, співробітник – у руках Майстра шліфує і вдосконалює твій характер, понижує купи твоєї зарозумілості і рівняє ями твого невігластва, щоб разом безперешкодно радіти сьогоденню.
Диво – це, коли
… тихого вечора ніжишся на нагрітій за день терасі, забувши напруження й негаразди, здавшись відчуттю щасливої безтурботності, коли не треба дивися на стрілки годинника і реагувати на мобілку, і раптом розумієш, що на твоєму острівці щастя ти не один – поруч сьорбає носом їжачок, який прийшов підібрати крихти, що недбало впали з твоїх колін.
Диво – це, коли
… незадовго до Нового року яскраво сяє сонце, дозволяючи будівельникам споруджувати ошатні оселі для сімей, утеплювати школи і садочки, створюючи для дорослих, молоді та малечі затишок і безпеку, як запоруку якісного добробуту, на тому самому місці, де колись вітер безборонно носився над просторими радгоспними полями картоплі і кукурудзи.
Диво – це, коли
… темної Різдвяної ночі, вдивляючись у далеку яскраву Зорю на небосхилі, починаєш в евристичному здивуванні усвідомлювати, що це Батько-Творець дивиться на новонароджене Дитятко-Спаса у яслах на сіні, і цим Своїм поглядом освітлює також і нам дороговказ, куди маємо скеровувати наш внутрішній зір, і в якому напрямку рухатися нашим думкам.
Постскриптум.
Всім бучанцям і друзям нашого гостинного міста – щасливого Нового року і радісного Різдва Христового!
