газета "Бучанські новини"

Не за сценарієм...

Днями у Бучі якісь невідомі обклеїли центральну частину міста листівками з пропозицією скликати «народне віче». Слід констатувати, що багаточисельного віче, на який так розраховували, а можливо навмисно і не хотіли, щоб на ньому були присутні саме бучанці, не відбулося.

Виникає логічне питання: якщо дійсно хочете зібрати кворум, то навіщо його призначати саме на не зручний час для людей і саме у буденний день, а не приміром, у вихідний? Тоді й людей було б значно більше. Напевно у організаторів цього дійства були свої розрахунки, і замість бучанців (не беручи до уваги кілька невелику їх кількість у переважній більшості пенсіонери) біля входу у міську раду, у ролі масовки знаходилися чимало молодиків у камуфляжній формі. Дехто з них був у чорних масках- своєрідне маски-шоу, яке нам до болі вже давно знайоме. І, відверто скажемо, ці «камуфляжні чоловічки» аж ніякого відношення до нашого міста взагалі не мали. Вони приїхали в Бучу, невідомо звідки. Цьому свідчення їх поведінка, всім своїм видом показуючи, що саме вони є тут господарями і приїхали вершити «великі справи».

Звісно, до великих справ діло не дійшло. Складалося враження, що це угрупування взагалі не знало де вони знаходяться і чого від них хочуть їх кукловоди. Довго стояти під пекучим сонцем було не до снаги, і вони з диким ревом та ненормативною лексикою увірвалися до міськради, і почали вимагати надати їм кабінет. Взявши у чергового ключі окупували одне із приміщень. Спостерігаючи за цим некерованим збіговиськом, присутні почали робити їм зауваження, нагадуючи про культуру поведінки. У відповідь-нецензурна лайка і агресивні вигуки, мовляв «ми на майдані кров за світле майбутнє проливали»…

Слухаючі ці нахабні побрехенькі мимоволі починаєш замислюватись: у таких людей, напевно, нічого святого не має… Хоча б заради пам’яті небесної сотні не кривили душею, маючи совість, хоча звідки у подібних совість… Ті молодики, що штурмували приміщення громадської приймальні своєю, м’яко кажучи неадекватною поведінкою, були занадто збуджені та агресивно налаштовані проти тих, хто намагався їх призвати до спокою. Складалося таке враження, ніби дехто з них був трохи не в собі… Вони чули і розуміли лише себе. Свідченням були непоодинокі випадки на так званому імпровізованому мітингу, де громада їм дала зрозуміти, що цих заїжджих гастролерів ніхто тут не чекав і відкрито казали, «Не робіть з себе посміховисько, а коли ви вже такі справжні герої, то не тут, треба його демонструвати, а на сході України». І ось тут дехто з камуфляжників показав свою справжню лічину і те, що їм на думку бучанської громади начхати…Так було у випадку із депутатом двох попередніх скликань Василем Кравченком якому взагалі не давали можливості звернутися до присутніх зі словом. Але такої можливості йому не було спочатку надано. Допоміг випадок, коли група «Правого сектору зайшла у приміщення міськради, то Василь Михайлович скористався ситуацією і все ж таки звернувся до людей з коротенькою промовою про те, що не на часі внутрішні розбірки, а слід думати і діяти про захист і безпеку нашої держави.

А громадський діяч Іван Лисенко, обурений нахабною поведінкою прибульців висловив думку про те, що вирішувати за нас наші міські проблеми не варто, ми їх вирішемо самотужки. За що був оточений групою розлючений з молодиками з пов’язками «Правого сектору» які притиснули його до стіни міськради, Якби не втручання представників громадськості та правоохоронців невідомо чим би взагалі цей інцидент закінчився. Журналіст Віталій Іщенко, вихвативши мікрофон, кричав: «Що ж ви робите, Іван був серед майданівців у важкий час, а ви його переслідуєте за правду, яку відстоювали і за що боролися та гинули люди на Майдані.»
Ті бучанці, які були на цьому зібранні відкрито висловлювали своє невдоволення втручанням у міські проблеми, які повинні вирішитися місцянами. і вирішимо самотужки.
А на останок бучанці дружньо порадили представникам «Правого сектору» братися за вирішення нагальних державних проблем. У першу чергу пов’язаних із захистом нашої держави. Тим паче, що ваш безпосередній керівник Ігор Мазур ще у лютому на зборах представників громади зокрема наголосив: «Я знаю Анатолія Федорука, як гарного господарника.. ми дамо можливість Анатолію Петровичу налагодити нормальну роботу… Щоб ця влада могла плідно працювати в інтересах жителів Бучі»…

Володимир ЕННАНОВ

---

КАВАЛЕРІЙСЬКІ НАЇЗДИ

замість державницької праці на благо громади

- Василю Михайловичу, що ви можете розказати про події біля Бучанської міської ради у вівторок 8 липня?
- Побачивши людей в камуфляжі, які групувалися навколо машини біля міської ради, я зацікавився хто ці люди. Тому що для мене така форма одягу асоціюється з військовими, захисниками країни. За їхніми словами, ці люди приїхали в Бучу з майдану. Я приєднався до натовпу, щоб дізнатися, що відбувається. Розглядалося питання про 14 гектарів землі. До речі, бучанців було мало – основна маса була привезена. З іншого боку стояли представники «Правого сектора», які поводилися себе агресивно, з викликом і дуже неприємно. Вони грубо перебивали тих, хто ставив їм запитання. Кричали людям прямо у вухо слова погроз та нецензурщину. Повторюю, від їхньої неадекватної поведінки враження було дуже неприємне.
Питання, які вони підіймали, одразу викликало думку: «Чому ці молоді здорові хлопці, прийшли розбиратися з питаннями нашого міста?»

Поруч зі мною стояли ще й інші бучанці, і ми всі заявили прибульцям, що розбиратися в питаннях Бучі, роботи міської ради, яку ми самі обирали, ми будемо розбиратися самі, без сторонніх.
На так званому «віче» виступали його організатори, а місцевих не підпускали до слова. Лише коли представники «Правого сектора» кинулися в приміщення міської ради, я зміг пробитися до мікрофону. Я не став говорити про когось, але розказав про себе, тому що, повторюю, там зібралися чужі люди. Їм я розказав, що ще при СРСР я виступив ініціатором організації в Бучі Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Потім організував осередок Народного Руху України, був делегатом 1-го і 2-го з’їздів. Був обраний керуючим справами Київської обласної організації Народного Руху України.
Саме того часу йшло висування кандидатури на посаду голови Бучанської ради, тоді ще селищної. Так я познайомився з Федоруком Анатолієм Петровичем. Під час нашої бесіди Анатолій Петрович сказав про свою належність до Української Православної Церкви Київського Патріархату, і я зрозумів, що він свідомий українець, патріот України.
[media=http://youtu.be/6Zgi5J1qUjY]

- Якою, на вашу думку, була мета організаторів проведення цієї акції, хто за всім цим стоїть? Чому в будній день, о 12 годині, посеред робочого дня?
- В місті Буча ще з тих років, коли Анатолій Федорук став головою ради і я став депутатом, прийшов також депутат Бархоленко Віктор Михайлович. Від самого початку нашої діяльності відбулося якесь не сприйняття чи то характеру підходів до громадської діяльності, чи то особистостей. Скільки можу судити і з преси, і з виступів, це продовжується до цього часу. Віктор Бархоленко ніяк не може вгамуватися, і більш за все організатор недавньої акції саме він. Помічником у нього в цих справах виступає Таможній. У вівторок разом з Таможнім було декілька жіночок старшого віку, які підтримують його за певні винагороди і послуги.

- Тобто, тут знайома нам від часів минулого режиму ситуація, коли роблять начебто добрі справи, водночас переслідуючи власні інтереси?
- Вочевидь, так.

- Цікаво все ж розібратися, яка мета таких дій, як недавня. Адже в політиці люди згуртовуються задля якихось цілей, чи не так?
- Це не секрет – і один, і другий відкрито заявляють про своє бажання стати мером міста Бучі. Проте мушу сказати, що навіть ті одиночні бучанці, які опинилися на так званому «віче», жоден не підтримав цих діячів. Переважна більшість мешканців – на боці розквіту місцевої територіальної громади, серйозного системного менеджменту, а не крикунів. А що стосується приїжджих хлопців, то на запитання, чи їм подобається те, що вони бачать навколо себе, то вони сказали: «Прекрасне, квітуче місто!» На мою думку, у цих хлопців з майдану відкрилися очі на місцеву ситуацію. Зрозуміли вони й те, що їх просто використали в цій акції, підключивши до масовки в Бучі. Чого не скажеш про представників «Правого сектора», які не маючи власного авторитету, прикривалися Майданом, щоб завести когось у міську раду.
Особисто я, як громадянин України, як мешканець Бучі, як людина, яка доклала багато зусиль для незалежності держави, на двадцять третьому році нашого самостійного існування, сприймаю цих хлопчиків, як таких, що дискредитують сам Рух Майдану. Як батько сина, який зараз разом зі своїми побратимами бореться на фронті, щоб зберегти цілісність нашої держави, я закликав цих хлопців не давати затягувати себе в подібні клоунади перед мерією, а йти захищати Україну від сепаратистів, терористів, диверсантів. Це не геройство – прийти в чуже місто, вриватись в робоче приміщення, зривати таблички на кабінетах.

Потрібно зараз займатися реальними справами допомоги Збройним Силам України. Командир батальйону у якому служить мій син звернувся до мене допомогти придбати бронежилети для захисту воїнів. Депутат Олександр Таможній, на моє звертання допомогти коштами на придбання бронежилетів відповів відмовою. Звертався я і до підприємців, інших депутатів і, на жаль, підтримки було мало.
У важкі часи, коли йде війна, з дуже підступним ворогом, суть людини проявляється сповна.

Я звернувся до нашого міського голови Анатолія Федорука, як людини чуйної, ділової, людини слова, яка може помилятися, але виправляє свої помилки, може гніватися, але і прощати. Він розбудував місто разом з нами і цього в нього ніхто не відбере. Просив придбати бронежилети для воїнів-мешканців нашого міста. Він з розумінням і великою відповідальністю відгукнувся на цю проблему і протягом трьох днів організував придбання 43 бронежилетів «Корсар», які передав батькам та рідним для доставки у батальйони де служать наші земляки.

Для порівняння: керівництво міста Києва придбало для батальойна «Київ» 30 бронежилетів у той час як ця військовий підрозділ нараховує приблизно 550-600 бійців. За його участю був придбаний для військових дуже цінний прилад – тепловізор, який дозволяє бачити ворога в найтемнішу ніч, дим, туман і так звану «зеленку».

Велику допомогу київському обласному батальйону «Київська Русь» надало підприємство «Меліоратор»- керівник Василь Яцюк, придбали шини та запчастини для ремонту військової техніки, будівельні матеріали,також прилад нічного бачення, біноклі, кевларові шоломи (класифікація НАТО), м’ясні консерви і бутильовану воду.
Продукти харчування надало підприємство «Продсервіс» (керівник Віталій Рябчун).

Користуючись нагодою хочеться від батьків, рідних наших воїнів та командиру батальйону «Київська Русь» велику подяку керівництву міськради, виконкому та всім, хто долучився до святої справи-допомоги нашому війську.
Саме цього я чекав від хлопців у камуфляжі, а не гасання по міськраді і зривання кабінетних табличок.
Мій висновок такий: у ситуації, коли агресор намагається нищити державу через підривні дії на сході, недопустимо руйнувати рідний край зсередини через подібні наїзди на територіальну громаду. Нехай юнаки покажуть свою силу, свій патріотизм у реальних битвах на сході України. А, подолавши зовнішнього і внутрішнього ворога, тоді розберемося, як громадянське суспільство, з тими питаннями, що виникли в містах, районах, селищах.

Володимир ЕННАНОВ,
Микола ДЕМ`ЯНОВ

---

ГАРМИДЕР У ЦЕНТРІ МІСТА

У вівторок в Бучу на акцію наїхали рішуче налаштовані люди. Поміж них майже не було жителів Бучі, незважаючи на розвішані на стінах безіменні запрошення «на віче». Залишилася незрозумілою мета їхнього приїзду та неприємний осад в серці. Декілька разів ми, бучанці, намагалися розпитати хлопців, хто їх сюди запросив, і на відповідь чули непевне: «Хтось». Може вони знають, що роблять? Ніякої відповіді. Так і незрозумілим залишилось, з якою метою відбувалося цей гармидер в центрі міста.
Проте з деяких висловлювань складалося враження, що цей «хтось» не хотів би давати меру працювати в нашому місті. Нічого у них не вийшло, тому що надійшли представники громади і твердо заявили, що тільки ця громада буде займатися вирішенням питань в місті, як нам жити і як працювати. Я питала у хлопців, чи вони вже навели порядок в своїх селах і містах, звідки приїхали. Ті у відповідь опускали очі. А деякі говорили з характерним акцентом: «Тьотя, шо ви нам втіраєтє?»

Я горда за своє місто Буча, яке вже третій рік поспіль займає першість серед невеликих міст України по благоустрою та соціальному розвитку. Тому ми нікого не запрошували налітати з непрошеною допомогою. Тим більше, що серед приїжджих не було ані економістів, ані юристів, ані менеджерів. Я за те, щоб той, хто має план покращення міста, поділився своїми ідеями з територіальною громадою.
Ірина КОРОЛЬОВА, депутат Бучанської міської ради