Під час акції передачі бронежилетів, яку 7-го червня проводив Бучанський міський голова Анатолій Федорук, був присутній і директор підприємства, що виробляє ці «кольчуги» – Юрій Євтушенко. Але на жаль, він не став відповідати на запитання кореспонденту «БН», мотивуючи це військовою таємницею. Єдине, що він сказав, що бронежилети виробляють у нашому регіоні і що вони за своїми характеристиками не гірші за європейські. Ми звернулися до сторінок історії. Отож, перед вами матеріал більш ніж 20-річної давнини.
![]()
Цей матеріал був надрукований у газеті «Київський вісник» 2 лютого 1993 року. Але останні політичні події на сході країни спонукали знову повернутися до цієї актуальної теми.
Нещодавно на українському телебаченні демонструвалася пригодницька кінострічка «Автобус», що ошаленів». Сюжет цього фільму побудований на документальній основі. Коротко нагадаю зміст. Після екскурсії до музею молоду вчительку разом з учнями зустріли шефи і запропонували підвезти їх автобусом. Діти швиденько вмостилися в салоні. А потім з’ясувалося, що новоявлені «шефи» – небезпечні злочинці. Спекулюючи життям дітей, висунули ультиматум: або їх забезпечують мільйоном американських доларів, зброєю та бронежилетами і надають можливість вилетіти за кордон, або автобус з дітьми буде підпалено.
Вражають кадри, коли один із злочинців пістолетом з бойовими патронами випробує на міцність на живій людині-співробітнику карного розшуку…
Згаданий факт із бронежилетом дійсно мав місце ужитті. А виготовляють цю продукцію на Ірпінському комбінаті «Перемога». Під час відомих подій в Афганістані було прийнято рішення розпочати на цьому підприємстві випуск елементів для бронежилетів, які б надійно захищали наших військовослужбовців від куль моджахедів. Очевидці згадують: коли моджахедам стало відомо про нові бронежилети, вони намагалися захопити їх будь-якою ціною.
Завдяки цій військовій амуніції багатьом нашим солдатам та офіцерам вдалося зберегти життя. А потім на комбінаті розпочали розробляти і виготовляти повні бронежилети. Виготовлену продукцію прискіпливо вивчає відділ контролю. Після нього військовий представник з боку замовника ще раз переглядає бронежилети і оцінює якість та ступінь надійності. Приміром, якщо в якомусь жилеті знайдуть брак, бракують усю партію, адже навіть незначний недолік може коштувати людині життя. Виробники добре усвідомлюють усю відповідальність замовлення, і за весь час випуску готової продукції не те, що жодної рекламації, навіть зауважень з боку замовника не було.
Після візуального контролю розпочинається перевірка жилетів бойовими кулями. З відстані не більше десяти метрів «розстрілюють» манекени. Уважно переглядають пластини, що знаходяться у кишенях жилету (на знімку). Їх виготовляють із спеціального легкого металу, який навіть автоматна черга не в змозі пробити наскрізь. Після перевірки бойовими патронами з протилежного боку на платівці з’являється невеличка випуклість, але не більше. У найгіршому випадку людина, одягнена у бронежилет, може отримати травми кісток. Переломи бувають від вибухової сили, але загинути вона не повинна.
За конструкцією бронежилет нагадує модну куртку на липучках. Одягши його на себе, ніяких незручностей не відчуваю, тільки спочатку трохи важкувато. До речі, вага жилетів у залежності від призначення коливається від 3 до 14,5 кілограма. Діляться вони за класами, називаються «Кора» та «Міраж». Якщо перший клас призначений для захисту від ножа та заточки, то інший, звичайно, важчий, вбереже від вогнепальної зброї.
Звичайно, одягши його, почуваєш справжнім чоловіком, впевненим у своїй безпеці. Але було б набагато краще, аби життя не примушувало носити такий «одяг».
Цей фоторепортаж був підготовлений як для місцевої газети «Прапор Перемоги» (тепер «Ірпінський вісник», так і для «Київського вісника» і закінчувався він більш менш на оптимістичній ноті.
З плином часу припинив свою діяльність цей комбінат, а з ним і перестали випускати ці бронежилети, які вироблялися для обмеженого контингенту Радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан. На той час навряд чи хтось міг уявити, що у найближчому майбутньому виготовлення цих бронежилетів стане вкрай необхідною справою для безпеки українських солдатів та офіцерів, яким доведеться захищати Батьківщину від сепаратистів та різних найманців. Зараз триває військовий конфлікт, і коли він закінчиться напевно, ніхто не знає. Але достеменно відомо одне, що нашій армії в першу чергу вкрай необхідні ці бронежилети. В одній з центральних газет був надрукований матеріал, в якому повідомляється, що Міністерство оборони України сподобилося надіслати першу партію (800 штук) тільки на минулому тижні, в той час, коли Фонд допомоги країні «Крила Фенікса» на чолі з киянином Юрієм Бірюковим спромігся відправити до війська 2 тисячі таких дефіцитних бронежилетів. Нещодавно боєць подарував Юрію осколок від кулі (при попаданні в бронепластини куля розривається). Свого роду подяку. Цього хлопця розстріляли з близької відстані: три постріли в спину з автомата. Наш бронежилет врятував. Солдат отримав його буквально за кілька годин до того, як терористи атакували блокпост. Це лише один з випадків, коли бронежилет врятував життя нашому бійцю. Впевнений, це не поодинокий випадок.
![]()
![]()
З розумінням до цієї проблеми поставилися в Бучанській міській раді. У минулу суботу відбулася зустріч мера Анатолія Федорука, представників влади, військомату, громадськості та благодійного фонду, який очолює Юрій Євтушенко, з рідними хлопців, які служать в Збройних силах України на сході нашої держави. Відбулася відверта розмова між місцевою владою та присутніми на цій зустрічі батьками. Останні розповіли, які питання під час виконання військового обов’язку їх найбільше хвилюють, зокрема це стосувалося забезпечення необхідної безпеки їх синів. Цей військовий конфлікт дав нам всім зрозуміти – українська армія не в змозі дати гідну відсіч окупантам. На це є безліч причин. Головна, що протягом нашої незалежності ніхто не опікувався проблемами боєготовності та боєздатності України. На сьогоднішній день маємо те, що маємо… У силовиків нема найнеобхіднішого. У центральній пресі повідомляється про те, що армійці використовують каски… 1943 року випуску! Інших взагалі нема! Вони можуть захистити хіба що від удару камінцем. А волонтери намагаються завезти в нашу країну кевларові, 2004 року випуску, каски, які носять службовці збройних сил НАТО. У той час, коли терористи роз’їжджають на «Ленд Крузер», а наші бійці – на стареньких УАЗика. Старі – це ще півбіди. Але вони ж постійно ламаються. За словами свідка: «Щоб ви розуміли, в якому стану армійська техніка, розповім конкретний приклад. Десантники 79-ї аеромобільної бригади здійснювали марш-кидок з Херсонської в Донецьку область аж три доби (яку на машині можна подолати за три години). БТРи і Уазіки ламалися всю дорогу. Хлопці намагалися їх лагодити, а потім кидали техніку і йшли пішки».
Очевидець розповідає: «Я жахнувся від того, в якому стані перебувають наші бійці. Голодні, брудні, в пропотілому одязі, опухлі від укусів комарів, пропечені сонцем... Вода – це величезна проблема. На багатьох блокпостах її немає до цих пір. Солдати не можуть ні вмитися, ні зуби почистити, ні білизну випрати. У підсумку ходять, вибачте, без трусів».
Про медичне обслуговування годі й казати: це жах, які медикаменти зараз використовують! Розповів один меценат: «У польові шпиталі завезли бинти мало не 30-річної давності. Я своїми очима бачив, як після відкриття упаковки вони розсипаються. Тільки днями відправлено в зону бойових дій першу партію аптечок – півтори тисячі штук. Там є індивідуальні перев’язувальні пакети ізраїльського виробництва, джгути американського виробництва, спеціальні ножиці, щоб розрізати камуфляж і отримати доступ до рани (пораненим солдатам доводиться рвати одяг зубами) і той самий контрабандний препарат целокс, який ми шукали по всій Європі».
Ось в такий умовах наші солдати відстоюють нашу незалежність.
![]()
![]()
Щоб хоча б якимось чином підтримати тих, хто знаходиться на передовій, щохвилини ризикуючи своїм життям, а головне, щоб наші земляки знали про те, що про них пам’ятають, Бучанська міська рада вишукала можливість за допомогою меценатів та благодійників подарувати кожному бучанцю і передати безпосередньо до військових частин, що несуть службу на сході України, бронежилет з побажаннями найшвидшого повернення живими додому.
Цей матеріал був надрукований у газеті «Київський вісник» 2 лютого 1993 року. Але останні політичні події на сході країни спонукали знову повернутися до цієї актуальної теми.
Нещодавно на українському телебаченні демонструвалася пригодницька кінострічка «Автобус», що ошаленів». Сюжет цього фільму побудований на документальній основі. Коротко нагадаю зміст. Після екскурсії до музею молоду вчительку разом з учнями зустріли шефи і запропонували підвезти їх автобусом. Діти швиденько вмостилися в салоні. А потім з’ясувалося, що новоявлені «шефи» – небезпечні злочинці. Спекулюючи життям дітей, висунули ультиматум: або їх забезпечують мільйоном американських доларів, зброєю та бронежилетами і надають можливість вилетіти за кордон, або автобус з дітьми буде підпалено.
Вражають кадри, коли один із злочинців пістолетом з бойовими патронами випробує на міцність на живій людині-співробітнику карного розшуку…
Згаданий факт із бронежилетом дійсно мав місце ужитті. А виготовляють цю продукцію на Ірпінському комбінаті «Перемога». Під час відомих подій в Афганістані було прийнято рішення розпочати на цьому підприємстві випуск елементів для бронежилетів, які б надійно захищали наших військовослужбовців від куль моджахедів. Очевидці згадують: коли моджахедам стало відомо про нові бронежилети, вони намагалися захопити їх будь-якою ціною.
Завдяки цій військовій амуніції багатьом нашим солдатам та офіцерам вдалося зберегти життя. А потім на комбінаті розпочали розробляти і виготовляти повні бронежилети. Виготовлену продукцію прискіпливо вивчає відділ контролю. Після нього військовий представник з боку замовника ще раз переглядає бронежилети і оцінює якість та ступінь надійності. Приміром, якщо в якомусь жилеті знайдуть брак, бракують усю партію, адже навіть незначний недолік може коштувати людині життя. Виробники добре усвідомлюють усю відповідальність замовлення, і за весь час випуску готової продукції не те, що жодної рекламації, навіть зауважень з боку замовника не було.
Після візуального контролю розпочинається перевірка жилетів бойовими кулями. З відстані не більше десяти метрів «розстрілюють» манекени. Уважно переглядають пластини, що знаходяться у кишенях жилету (на знімку). Їх виготовляють із спеціального легкого металу, який навіть автоматна черга не в змозі пробити наскрізь. Після перевірки бойовими патронами з протилежного боку на платівці з’являється невеличка випуклість, але не більше. У найгіршому випадку людина, одягнена у бронежилет, може отримати травми кісток. Переломи бувають від вибухової сили, але загинути вона не повинна.
За конструкцією бронежилет нагадує модну куртку на липучках. Одягши його на себе, ніяких незручностей не відчуваю, тільки спочатку трохи важкувато. До речі, вага жилетів у залежності від призначення коливається від 3 до 14,5 кілограма. Діляться вони за класами, називаються «Кора» та «Міраж». Якщо перший клас призначений для захисту від ножа та заточки, то інший, звичайно, важчий, вбереже від вогнепальної зброї.
Звичайно, одягши його, почуваєш справжнім чоловіком, впевненим у своїй безпеці. Але було б набагато краще, аби життя не примушувало носити такий «одяг».
Цей фоторепортаж був підготовлений як для місцевої газети «Прапор Перемоги» (тепер «Ірпінський вісник», так і для «Київського вісника» і закінчувався він більш менш на оптимістичній ноті.
З плином часу припинив свою діяльність цей комбінат, а з ним і перестали випускати ці бронежилети, які вироблялися для обмеженого контингенту Радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан. На той час навряд чи хтось міг уявити, що у найближчому майбутньому виготовлення цих бронежилетів стане вкрай необхідною справою для безпеки українських солдатів та офіцерів, яким доведеться захищати Батьківщину від сепаратистів та різних найманців. Зараз триває військовий конфлікт, і коли він закінчиться напевно, ніхто не знає. Але достеменно відомо одне, що нашій армії в першу чергу вкрай необхідні ці бронежилети. В одній з центральних газет був надрукований матеріал, в якому повідомляється, що Міністерство оборони України сподобилося надіслати першу партію (800 штук) тільки на минулому тижні, в той час, коли Фонд допомоги країні «Крила Фенікса» на чолі з киянином Юрієм Бірюковим спромігся відправити до війська 2 тисячі таких дефіцитних бронежилетів. Нещодавно боєць подарував Юрію осколок від кулі (при попаданні в бронепластини куля розривається). Свого роду подяку. Цього хлопця розстріляли з близької відстані: три постріли в спину з автомата. Наш бронежилет врятував. Солдат отримав його буквально за кілька годин до того, як терористи атакували блокпост. Це лише один з випадків, коли бронежилет врятував життя нашому бійцю. Впевнений, це не поодинокий випадок.
З розумінням до цієї проблеми поставилися в Бучанській міській раді. У минулу суботу відбулася зустріч мера Анатолія Федорука, представників влади, військомату, громадськості та благодійного фонду, який очолює Юрій Євтушенко, з рідними хлопців, які служать в Збройних силах України на сході нашої держави. Відбулася відверта розмова між місцевою владою та присутніми на цій зустрічі батьками. Останні розповіли, які питання під час виконання військового обов’язку їх найбільше хвилюють, зокрема це стосувалося забезпечення необхідної безпеки їх синів. Цей військовий конфлікт дав нам всім зрозуміти – українська армія не в змозі дати гідну відсіч окупантам. На це є безліч причин. Головна, що протягом нашої незалежності ніхто не опікувався проблемами боєготовності та боєздатності України. На сьогоднішній день маємо те, що маємо… У силовиків нема найнеобхіднішого. У центральній пресі повідомляється про те, що армійці використовують каски… 1943 року випуску! Інших взагалі нема! Вони можуть захистити хіба що від удару камінцем. А волонтери намагаються завезти в нашу країну кевларові, 2004 року випуску, каски, які носять службовці збройних сил НАТО. У той час, коли терористи роз’їжджають на «Ленд Крузер», а наші бійці – на стареньких УАЗика. Старі – це ще півбіди. Але вони ж постійно ламаються. За словами свідка: «Щоб ви розуміли, в якому стану армійська техніка, розповім конкретний приклад. Десантники 79-ї аеромобільної бригади здійснювали марш-кидок з Херсонської в Донецьку область аж три доби (яку на машині можна подолати за три години). БТРи і Уазіки ламалися всю дорогу. Хлопці намагалися їх лагодити, а потім кидали техніку і йшли пішки».
Очевидець розповідає: «Я жахнувся від того, в якому стані перебувають наші бійці. Голодні, брудні, в пропотілому одязі, опухлі від укусів комарів, пропечені сонцем... Вода – це величезна проблема. На багатьох блокпостах її немає до цих пір. Солдати не можуть ні вмитися, ні зуби почистити, ні білизну випрати. У підсумку ходять, вибачте, без трусів».
Про медичне обслуговування годі й казати: це жах, які медикаменти зараз використовують! Розповів один меценат: «У польові шпиталі завезли бинти мало не 30-річної давності. Я своїми очима бачив, як після відкриття упаковки вони розсипаються. Тільки днями відправлено в зону бойових дій першу партію аптечок – півтори тисячі штук. Там є індивідуальні перев’язувальні пакети ізраїльського виробництва, джгути американського виробництва, спеціальні ножиці, щоб розрізати камуфляж і отримати доступ до рани (пораненим солдатам доводиться рвати одяг зубами) і той самий контрабандний препарат целокс, який ми шукали по всій Європі».
Ось в такий умовах наші солдати відстоюють нашу незалежність.
Щоб хоча б якимось чином підтримати тих, хто знаходиться на передовій, щохвилини ризикуючи своїм життям, а головне, щоб наші земляки знали про те, що про них пам’ятають, Бучанська міська рада вишукала можливість за допомогою меценатів та благодійників подарувати кожному бучанцю і передати безпосередньо до військових частин, що несуть службу на сході України, бронежилет з побажаннями найшвидшого повернення живими додому.
