У кожної нації є свої культурні герої, які дають поштовх духовному розвитку людей, визначають їхню самоідентифікацію. Для України такою постаттю став Тарас Шевченко – український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Його життя оповите цікавими фактами і легендами. Деякі випадки та ситуації також є пізнавальними, оскільки їх не зустрінеш в біографії, про них в школі не розповідають. Але навіть і це є неважливим. І досі визначальним залишається весь культурний спадок, який Кобзар залишив своїм нащадкам. Він навчив людей любити, вірити і боротися – за краще майбутнє, за кращу долю.
Нині в багатьох країнах світу відзначають 200-річчя від дня народження великого письменника. Не оминула ця подія і наше місто.
9 березня територіальна громада Бучі зібралася біля пам’ятника Тарасу Шевченку, щоб «не злим, тихим словом…» засвідчити свою повагу і любов до «батька нації».
Красиві, молоді, енергійні люди щиро, від серця говорили про неоціненну роль письменника у нашій історії. Українська мова, українська символіка, пісні і вірші, на слова Кобзаря – все це підсилювало загальну атмосферу дійства.
До своїх земляків звернувся Бучанський міський голова Анатолій Федорук. У своєму виступі він зазначив: «Ми сьогодні святкуємо 200 річчя з дня народження Т.Г. Шевченка, а відтак ми не маємо сумувати. Ми повинні радіти від того, що наша нація, наш народ мав такого «провідника». Ним можна пишатися, адже тільки великі народи, великі не за кількістю, а великі духом, можуть народити, виплекати таку особистість. І, разом з тим, можуть вчитися, аналізувати, як громадянин України повинен прагнути до справедливості, до того, аби український народ відбувся у вигляді державності. Я думаю, що кожен напередодні 200-річчя з Дня народження Тараса Шевченка проводив аналіз життєвої і творчої діяльності письменника, зрозумів усі прагнення, настрої, думки, зрештою - звернення до українського народу, до всього світового співтовариства щодо долі України. Ювілей Шевченка ми відзначаємо у складний період часу, відповідальний. Зараз не варто зупинятися, треба йти вперед», - сказав очільник міста.
Після урочистої частини бучанці долучилися до святкового концерту за участю дитячих і дорослих колективів Центрального будинку культури, школи мистецтв ім. Левка Ревуцького та учнівської молоді.
Кожен присутній мав за честь покласти квіти до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку – на знак шани і поваги до митця, його творчості.
Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, відданістю правді и свободі. Адже український народ впізнає себе в творчості й долі Шевченка. Тож, і нині він виступає духовним будівничим нашої держави. Він росте й розвивається в часі, історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка…
Якби хтось задумав створити рейтинг найвідоміших книг України, у ньому, без сумніву, перед вів би «Кобзар» Тараса Шевченка. Як і годиться такій славетній книзі, він має безліч перевидань, до наших днів стає центром творчих зусиль багатьох видавців та художників, а для письменників лишається невичерпним джерелом літературних алюзій. «Кобзар» перевидавався безліч разів; загальний наклад книги обраховується мільйонами примірників. Низка творів Шевченка перекладена сотнею іноземних мов. А зі списку людей, котрих так чи інакше зачепила доля у зв’язку із «Кобзарем», певно, можна було б укласти окремий чималенький томик.
Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй». Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року.
Другий «Кобзар» Тараса Шевченка – видання, яке не вийшло в світ через арешт поета у справі Кирило-Мефодіївського братства, що стався на переправі через Дніпро 5 квітня 1847 року. Дане видання є спробою відтворення задуму Тараса Шевченка на основі творів, написаних у 1843-1847 роках, що переховувалися в архівах департаменту поліції в Санкт-Петербурзі до 1907 року. Факсимільна репродукція обох зошитів з автографами поезії 1846-1847 років та передмовою Шевченка до підготовленого ним видання є першою публікацією шевченківських раритетів, зібраних в архіві відділу рукописних фондів і текстології інституту літератури ім. Шевченка НАН України.
«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це третє видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.
Четверте видання «Кобзаря» з’явилося в 1861 році. Збірка Шевченкових віршів, друкована під заголовком «Кобзар», опублікована на сторінках щомісячного журналу «Основа» за редакцією Василя Бєлозерського, книги I–XII. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з’явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.
[media=http://youtu.be/QKS_YMwWg6k]
