Юридична консультація

Виключення учня зі школи

Відповідь:
Відповідь на Ваше, здавалось просте питання, виявилась непростою. Що ж, по порядку.

Конституцією України передбачено право на освіту. Так, згідно ст. 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

До того ж згідно ч. 2 ст. 35 Закону України «Про освіту» держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах навчальних закладів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про загальну середню освіту» громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.

Варто зазначити, що законодавством України не передбачено виключення учнів зі школи, навіть якщо учень систематично пропускає заняття, має незадовільні оцінки чи порушує навчальну дисципліну. Тим, більше виключення учня зі школи є порушенням гарантованого Конституцією та законодавством України права на отримання повної загальної середньої освіти.

У разі порушення учнем навчальної дисципліни класний керівник має лише повідомити про це батьків учня в усній чи письмовій формі. Якщо такі порушення будуть систематичними, класний керівник може повідомити про це також і адміністрацію школи. В такому випадку батьків запросять до школи для з'ясування причин прогулів і порушення навчальної дисципліни та прийняття спільних засобів впливу.
Разом з тим, статути деяких навчальних закладів (гімназій, ліцеїв, спеціалізованих чи приватних шкіл) можуть передбачати відрахування учня, наприклад, за порушення правил навчального процесу, прогули, низький рівень навчальних досягнень.

Так, відповідно до п. 28 Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року N 778 учні гімназій (гімназій-інтернатів), ліцеїв (ліцеїв-інтернатів), колегіумів (колегіумів-інтернатів), спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням окремих предметів, які мають за підсумками річного оцінювання початковий рівень досягнень у навчанні хоча б з одного профільного предмета, за рішенням педагогічної ради та відповідно до наказу керівника можуть відраховуватися із зазначених вище закладів.

За рішенням педагогічної ради гімназій (гімназій-інтернатів), ліцеїв (ліцеїв-інтернатів), колегіумів (колегіумів-інтернатів), погодженим з місцевими органами управління освітою, як виключний засіб педагогічного впливу за неодноразові порушення статуту допускається відрахування учнів із зазначених закладів та переведення їх до закладу за місцем проживання.

Таким чином, громадяни України мають право на здобуття освіти впродовж життя незалежно від віку, статі, етнічної належності, світоглядних переконань, соціального і майнового стану, місця проживання, стану здоров'я, а також право на підтримку з боку держави і суспільства. Вони вільні у виборі форм освіти, навчальних закладів і установ, напрямів підготовки і спеціальностей, освітніх та освітньо-професійних програм.
Таким чином, прямі підстави для виключення 18-річної особи зі школи лише з причини повноліття у законах України відсутні.
Але, на мою думку, директор своїм наказом може це зробити з мотивів забезпечення належного навчального процесу з рекомендацією подальшого навчання у вечірній школі. Однак, стверджувати, що вказаний наказ буде стовідсотково законним і бездоганним складно.

Варто зазначити, що в Україні, відповідно до Положення про вечірню (змінну) школу затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 04 липня 2005 року №397 діють вечірні школи, в яких для кожної конкретної людини підбирається варіант освіти згідно її специфіки за спектром дисциплін, змісту, рівню засвоєння, темпу навчальної діяльності, формам навчання (очна, заочна, дистанційна, екстернат). Що може бути більш зручним способом для отримання освіти дорослим учнем.

Визнання батьківства

Відповідь:
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, утримувати дитину є обов’язком саме батьків цієї дитини, а тому, стягнути аліменти на утримання дитини можна лише з її батьків.
Враховуючи викладене, перш за все Вам необхідно встановити батьківство вашої дитини.

Сімейним кодексом України врегульовано питання визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Так, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду (ст. 125 Сімейного кодексу України).

Відтак, існує два порядки встановлення батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі — реєстраційний (добровільний) та судовий. Згідно з ч. 2 ст. 125 СК України походження дитини від батька у випадках, коли її мати та батько не перебувають у шлюбі між собою, визначається за спільною заявою матері та батька дитини (таку заяву треба подавати до органу РАЦСу); за рішенням суду.

Оскільки, у Вашому випадку батько дитини батьківства не визнає, то єдиним можливим способом встановлення батьківства залишається визнання батьківства за рішенням суду.
Так, відповідно до ст. 128 СК України за відсутності заяви про визнання батьківства матері та батька дитини, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Для того аби визнати батьківство дитини Вам необхідно звернутися до суду, враховуючи правила підсудності, з позовною заявою про визнання батьківства.

При розгляді справи в суді необхідно надати всі можливі достовірні відомості, наприклад, показання свідків, різного роду документація, а також результати ДНК-експертизи.
Проведення подібної експертизи буде найбільш важливим і достовірним доказом: чи вважати певну людину біологічним батьком дитини чи ні.
Аліменти можна стягувати у добровільній та примусовій формі. Так, матір та батько дитини можуть домовитися між собою про порядок сплати аліментів в усній або письмовій формі.
Якщо ж добровільно домовитися про сплату аліментів не можливо, то необхідно звертатися до суду.

Так, одночасно з позовом про визнання батьківства може бути поданий позов про стягнення аліментів на дитину. З цим позовом позивач має право звернутися до суду як за місцем проживання відповідача, так і за своїм місцем проживання.
Тобто, Ви маєте право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів одночасно з позовом про визнання батьківства, або ж після того як отримаєте рішення суду, яким буде встановлено батьківство.

Після визнання батьківства за рішенням суду на батька Вашої дитини може бути покладено обов’язок по утриманню дитини. Відтак, згідно до СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Мінімальна зарплата при вищій освіті

Відповідь:
Питання оплати праці регулюють ряд законодавчих актів: Конституція України, ЗУ «Про оплату праці», Кодекс законів про працю України та ін.
Згідно ч.1 ст. 95 Кодексу законів про працю України, та ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
На жаль, законодавчо чітко не визначено, що ж являє собою поняття «проста, некваліфікована праця».

Проте, дослідження та аналіз нормативно-правових актів дає можливість встановити протилежне йому поняття.
Відповідно до класифікатора професій 003:2010 із змінами, затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.08.2012р. № 923, класифікатор професій (далі - Класифікатор) призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями соціальних партнерів усіх рівнів, іншими громадськими організаціями, всіма суб'єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників.
Згідно розділу 2 Класифікатора, до цього розділу належать професії, що вимагають від працівника (з урахуванням кола та складності певних професійних завдань та обов'язків) кваліфікації за:

1) дипломом про повну вищу освіту, що відповідає рівню спеціаліста, магістра;
2) дипломом про присудження наукового ступеня:
- кандидата наук;
- доктора наук;
3) атестатом про затвердження вченого звання:
- старшого наукового співробітника;
- доцента;
- професора.

Згідно ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Інформацію щодо штатного розпису надає лист Міністерства праці та соціальної політики України від 27.06.2007р. № 162/06/187-07.
Штатний розпис - це документ, який установлює на даному підприємстві, в установі, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назву посад, чисельність працівників і оклади по кожній посаді.

При дослідженні даного питання, звертаємо увагу також на Постанову КМУ від 17.11.2010р. № 1059 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)», яка визначає, що одним з таких критеріїв є виплата працівникам заробітної плати на рівні або нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто порушенням є не лише загальновідомі та загальнозрозумілі дії роботодавця у вигляді виплати заробітної плати в розмірі нижчому за розмір мінімальної, а й виплата з/п у деяких випадках – на рівні такого.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, можливість оформлення людини на роботу з вищою закінченою освітою на мінімальну заробітну плату залежить не лише від наявності у неї такої освіти, а й від посади на яку її буде призначено на підприємстві.

Так, наприклад, якщо особа влаштовується на посаду, що в штатному розписі визначена згідно Розділу 2 Класифікатора як Інженер-радіохімік, має диплом про вищу освіту спеціаліста такої ж кваліфікації, то заробітна плата має бути вищою за мінімальну.

Якщо ж та сама особа з аналогічним дипломом влаштовується на посаду двірника, що згідно Класифікатора, віднесено до Розділу 9 «Найпростіші професії», для виконання професійних завдань якого досить базової загальної середньої освіти або початкової загальної освіти, мінімальної підготовки на виробництві чи інструктажу, то виплата такому працівнику мінімальної заробітної плати не буде порушенням законодавства України.