У Бучі проходить пленер скульпторів

У нашому місті вже вдруге проходить симпозіум скульпторів, який має назву «Лісова пісня». Триватиме творча зустріч митців до 24 серпня і завершиться тим, що місто прикрашатимуть нові, цікаві та філософсько-змістовні скульптури. Тема пленеру є досить багатогранною – це все, що пов’язано з природою, тваринами, людьми. Матеріал, з яким працюють скульптори – мармуровий камінь. Основне завдання митців – зробити авторські скульптури, які у подальшому прикрасять новий міський парк Бучі.

Тому художники, озброївшись молоточками, зубилами та невичерпною фантазією, з ентузіазмом приступили до роботи над 17-ма витворами. Тож, бучанці мають унікальну можливість подивитися, як під вмілими і досвідченими руками скульпторів оживає каміння. Наразі автори трудяться на галявині – перед входом до парку. Там, в оточені сосен і місцевих краєвидів, їхні ідеї втілюються у життя.

Організатором цього заходу виступила Бучанська міська рада. Варто зазначити, що до роботи у пленері запрошені професіонали своєї справи з різних міст України: Львова, Ужгорода, Черкас, Києва, Запоріжжя, Одеси. А це – різний досвід, різні погляди та направлення.
Пропонуємо вам ближче познайомитися з цими творчими та неординарними людьми і тими задумами, які вони прагнуть реалізувати на цьому симпозіумі.


«Мистецтво любить інтим»
Василь Олашин (старший) – родом із Закарпаття, зараз живе в Ужгороді. Керівник пленеру скульпторів, який проходить в Бучі.
Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва та Київську національну академію мистецтв за фахом скульптора. Займався і графікою, і живописом, і прикладним мистецтвом. Ще навчаючись в інституті став членом спілки художників України. Скульптор має величезний досвід, а його роботи знають навіть далеко за межами нашої держави.

- Василю Степановичу, як ви зрозуміли, що хочете присвятити життя скульптурі?
- Я до цієї професії ішов поетапно, адже художнику завжди складно обрати свій шлях.
Звичайно, спершу про скульптуру, як таку, я мало що знав. Але дуже любив малювати: позаяк спеціальних альбомів ми не мали, розмалював усі книжки та зошити, через що неодноразово мав проблеми. Згодом один мій шкільний товариш почав займатися із художником, котрий приїздив до нього аж із Хуста. На жаль, імені цього чоловіка я не пам’ятаю, та завдяки йому (хоч він і не підозрював про це, бо я був присутній на уроках лише “за компанію”) отримав початкові знання з малювання. Цікаво, що мій товариш так і не зумів вступити до Ужгородського училища прикладного мистецтва. А мені вдалося.
Там здобув чимало знань, але все одно хотілося мати вищу освіту, бо без неї неможливо працювати.
- Якими авторськими роботами ви пишаєтеся найбільше?
- Я – чоловік доволі самокритичний. Але все-таки є роботи, які дуже дорогі.
Наприклад, пишаюся бронзовою скульптурою Федора Корятовича, яка розташована в мукачівському замку “Паланок”. Над нею я працював дуже прискіпливо, бо потрібно було дотриматися історичної правди в зображенні обличчя та одягу. Коли заготовки скульптури вже майже були готові, виникла ідея, аби Корятович показував пальцем донизу, ніби промовляючи: “Ми тут господарі”. Коли ж скульптуру встановили в замку, я разом із його директором вигадав легенду: якщо потриматися за палець князя Корятовича, обов’язково поталанить у житті. Ця казочка так прижилася серед туристів, що зараз палець у Корятовича блищить, мов начищений.
Вважаю, що якщо скульптура не прив’язана до якоїсь легенди чи міфу – вона не жива.
- Які теми для вас є найближчими?
- Якщо говорити не про монументальну скульптуру, то найближчими для мене є теми материнства, вічних почуттів, які я втілюю в дрібній пластиці. Це – вічна тема.
Вважаю, що скульптура – найбільш мовчазний і, водночас, найбільш промовистий вид мистецтва, тому потребує великої віддачі та професіоналізму.
- Мабуть, маєте величезний досвід роботи у різних пленерах?
- Зовсім ні. Я за своїм характером не дуже люблю пленери, бо вважаю, що там все твориться експромтом. А серйозні художні речі потребують великого процесу і вдумливості, забирають багато часу. Вони мають «відстоятися». Мистецтво любить інтим.
А на симпозіумах: прийшов, подивився на камінь – задумав одне, а виходить інакше.
Проте, періодично потрібна «розрядка», тому пленери – корисна річ. Але за умови, що вони відносно невеликі.
- Чи легко сьогодні в Україні бути скульптором?
- Це – як партизан: потрібно все життя воювати. Немає відповідних умов, знищені творчі бази. Та й замовлення, за рахунок яких ми живемо, бувають не так вже й часто. На жаль, сьогодні це професія на виживання.
- Розкажіть про скульптуру, яку ви робите для Бучі?
- Відповідно до заданої теми, я хотів зробити скульптуру «Музиканта» із сопілкою. Не знаю, чи вдасться повністю втілити першочерговий задум, але робота в цьому напрямку триває.
- Які враження склалися від нашого міста?
- У Бучі я вперше, але приємно вражений цим містечком. Воно схоже на густозаселений пункт. Тому коли я почув, що населення Бучі становить 35 тисяч людей – був дуже здивований. А загалом, місто – дуже охайне, доглянуте. Мабуть, ви, бучанці, пишаєтеся тим, що в ньому живете.


Скульптура «Пробудження»
Автор – Юрій Олійник
Митець приїхав із Черкаської області. Закінчив Київську Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури.
Брав участь у пленерах, які проходили на малій Батьківщині та за її межами.
Працює переважно в напрямку паркової скульптури. Зокрема, виконував роботи на задані теми: «кохання», «фонтани», «льодова скульптура». Автор зізнається, що має не дуже великий досвід роботи з каменем (наприклад, з мармуром працює вперше), але він впевнений у своїх силах. Наразі творчий процес триває успішно.
Про задум:
Скульптура «Пробудження» - це постать жінки, яка тільки-но прокинулася. Вона – ніжна, тендітна, слабка і сильна водночас. Узагальнена скульптура на задану тематику асоціює жінку з красивою квіткою чи паростком.


Скульптура «Сирена»
Автор – Андрій Садовий
Художник живе у місті Новий Розділ, Львівської області. Закінчив Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Зараз працює викладачем у цьому навчальному закладі.
Теми його робіт – різні, але автор надає перевагу жіночому образу. Є учасником різних пленерів, як по дерев’яній скульптурі, так і по кам’яній. Більш за все любить працювати з деревом.
У Андрія Садового проходили і численні виставки, одна з яких була присвячена відомому скульптору Еммануїлу Миську.
«Оскільки скульптор – це професія, то більшість робіт робляться на замовлення. Але є скульптури «для себе» - те, що близьке душі», - каже чоловік.
Про задум:
«Сирена» (або «Валькірія» - автор ще у творчому пошуку) – зваблива красуня із заплющеними очима, яка причаровує і заманює неперевершеним голосом. Фігуру обрамлюють крила-хвилі.
«Ця тема «крутилася» вже давно і було зроблено чимало ескізів. А на пленері задум вдалося втілити у життя. Камінь, з яким працюю, - досить специфічний і необхідно зробити чимало таких собі «рубаних» площин. Тож, спів Сирени може здатися трохи агресивним», - жартує автор.


Скульптура «Охоронець лісу»
Автор – Богдан Корж
Народився 28 листопада 1952 року в місті Яблонець над Тисою (зараз це Словаччина). Проте чоловік вже давно живе в Ужгороді, де і закінчив у 1972 році Ужгородське училище прикладного мистецтва. Потім навчався у Львівській національній академії мистецтв. А далі – творчий шлях. З 1980 року є членом Національної Спілки художників України. Був учасником багатьох пленерів, які проходили в різних містах України та закордоном.
У роботі надає перевагу бронзі та каменю. У творчому доробку переважає тема жінки, бо вважає жіночу фігуру – найідеальнішою та найеластичнішою у скульптурі.
Перший симпозіум для автора пройшов у 1987 році в Чернігові. «Тоді все доводилося витесувати за допомогою молоточка, адже спеціального приладдя, яке є зараз – ще не було. Робота над однією скульптурою в середньому займала 2,5 місяці» - ділиться секретами професійних тонкощів Богдан Корж.
Скульптор є автором пам’ятника королеви Анастасії (дочки Ярослава Мудрого) та короля Андрія, який прикрашає площу в Угорщині.
Також до основних робіт Богдана Коржа можна віднести меморіальну дошку письменнику Маркушу в місті Хусті; майору міліції Баб’юку (місто Ужгород); художнику Баконі (місто Ужгород). Він також виготовив меморіальну дошку на честь 100-ліття переселення русинів-українців до Хорватії (місто Славонський Брод).
Про задум:
Спочатку автор задумав зробити скульптуру ангела-охоронця, але в процесі – плани змінилися. У результаті фігура зображатиме істоту з крилами – химеру, сфінкса, який охоронятиме ліс. Це такий собі оберіг, талісман, який буде літати і слідкувати за навколишнім порядком.
«У вас є що оберігати, бо місто дуже гарне і молоде – асфальтовані вулиці, красива природа. Ми дивилися роботи авторів попереднього симпозіуму в Бучі і прийшли до висновку, що вандалів у вас мало, та й люди тут живуть переважно культурні.
До речі, в Ужгороді, де традиційно багато скульпторів, пленер митців проходив лише один раз – у 1991 році. А до Бучі, містечка з 35-тисячним населенням, скульптори з усієї України з’їжджаються уже вдруге. Це свідчить про високий рівень розвитку вашого населеного пункту. Тож, бережіть Бучу і вам завжди буде тут комфортно і приємно жити», - закликає митець.


Скульптура «Єва»
Автор – Іван Дем`ян
Скульптор із села Велятино Хустського району, член об’єднання "Митець Верховини".
Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва. Працює в графіці, малій пластиці. Здебільшого у його творчих роботах прослідковується закарпатська тематика, легенди. В основному працює з деревом.
«Я беру участь в районних, обласних виставках. Із задоволенням відвідую подібні пленери, адже це – досвід, нові враження та ідеї для творчості», - каже художник.
У Бучі проходить уже шостий пленер, учасником якого є автор. Проте найбільше скульптору запам’ятався перший симпозіум, який відбувався у Хусті (Закарпаття) і мав статус міжнародного. Там Іван Дем’ян зробив скульптуру воїна – охоронця Хустського замку.
Про наше місто художник зазначає те, що воно сподобалося йому своєю чистотою і затишністю, а ще – тишею. «У Закарпатті люди – метушливі, постійно кудись біжать, щось роблять. А у Бучі – ведуть розмірений, спокійний спосіб життя», - зауважив молодий автор.
Про задум:
Скульптура «Єва» - постать жінки-спокусниці, жінки-загадки. Лінії фігури – досить виразні і динамічні. Вона прикрасить бучанський парк і додасть йому певного шарму.


Скульптура «Маргарита»
Автор – Клим Степанов
Скульптор уже вдруге бере участь у бучанському симпозіумі. На попередньому пленері скульпторів його робота «Людина і природа» прикрасила парк Мирному атому, що по вул. Чкалова.

Клим Степанов приїхав із міста Одеси. Закінчив Київську національну академію мистецтв. Його батько також був скульптором, тому з тонкощами цієї професії майстер знайомий з дитинства. Вже з 1986 року Клим Степанов почав їздити на симпозіуми, які проходили у містах: Буше, Львові, Одесі, Ілічівську, Києві.
Є автором скульптур: «Пори року», «Сирена», «Та, що біжить по хвилях» (має у творчому доробку багато робіт на морську тематику) та ін.
Як зізнався автор, зараз у його творчих задумах переважають легкі, невловимі образи, тонка грань польоту над дійсністю, а фігури несуть добру енергетику і передають певний стан.
Про задум:
Автор творить силует Маргарити за романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Скульптура зображує легку фігуру жінки, яка вилітає з вікна і «парує» над містом – ніби межа між земним життям і містичними пригодами героїні. До речі, образ Маргарити, за задумом автора, можна сприймати і як образ музи, натхненниці.
«Я буду вкладати у цю роботу свій смисл, думаючи тільки про хороше. Тож, і скульптура в мене вийде позитивна, легка та надихатиме на щось красиве», - каже Клим Степанов.


Скульптура «Материнство»
Автор – Василь Олашин (молодший)
Приїхав із міста Ужгорода. Спочатку навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, а згодом і в Київській Національній академії мистецтв. Розуміння, що таке скульптура, має з дитинства, адже його батько також є представником цієї професії. В основному займається скульптурою у бронзі, тому в таких великих пленерах бере участь вперше. «Було цікаво спробувати свої сили у роботі з каменем, зрозуміти, як він себе «поводитиме». Тому в Бучі – мій своєрідний дебют», - розповідає художник.
«Улюблена тема у роботі, мабуть, як і в кожного чоловіка, - це жінки», - каже автор.
А загалом Василь Олашин – багатогранний скульптор.
Про враження від нашого міста він розповідає з оптимізмом: «Буча – дуже чисте і гарне місто, з прекрасними дорогами. Та й все, за що беретеся, є досить масштабним (наприклад, будівництво парку, який прикрашатимуть скульптури). Навіть великі міста такого не роблять. Тож, я радий від того, що зроблю і свій невеликий внесок у розвиток вашої Бучі».
Про задум:
Фігура у вигляді матері з дитиною на руках. Автор переконаний, що цю скульптуру кожен бучанець буде сприймати по-різному, адже таке зображення – досить символічне і має багато асоціацій. Оскільки в парку, зазвичай, гуляють багато подружніх пар, мам з дітками, то ця скульптура слугуватиме для них оберегом.


Скульптура «Лісовичок» (робоча назва)
Автор – Олександр Єлізаров
Закінчив Луганське художнє училище, Львівську національну академію мистецтв.
Працював над відновленням меморіальної дошки солдату-визволителю у Закарпатті. «То був цікавий пленер і цінний досвід, хоча робота далася нелегко», - розповідає автор і скромно зазначає, що він ще молодий скульптор, тому багато чому повинен вчитися.
Найнезвичнішим замовленням для Олександра Єлізарова став «Крилатий ведмедик», який прикрасив собою один із ужгородських готелів. Ведмідь – символ Закарпаття, а крила додали для дотепності. Одну із лап тварина тримає на глобусі – на місці цього мальовничого куточка нашої держави. Скульптура була виготовлена з бронзи. Тепер – це одне з найулюбленіших місць, де фотографуються туристи не тільки з України, але й із за кордону.
Улюблена тема автора – людина і природа, що є невід’ємними частинами нашого життя.
Крім того, Олександр Єлізаров докладає чимало зусиль, аби в перспективі підготуватися до персональної виставки. Прагне заявити про себе, як про митця і людину. Зараз це – одне із першочергових його завдань. Вже навіть є декілька філософських робіт: одна з них називається «Життя» і зображує молоду постать жінки.
Про задум:
«Дідусь-лісовичок» з одного боку – казковий персонаж, а з іншого – давній образ старослов’янської віри. Я вирішив створити «обличчя» лісу – старого, доброго, глибокого образу. Лісовик з довгою бородою буде стояти з паличкою і спостерігатиме за всім, що відбувається навколо», - розповів автор.


Скульптура «Павлик-равлик»
Автор – Петро Романюк
Скульптор приїхав з міста Києва. Член Національної Спілки художників України, професійний скульптор. У 1989 році закінчив Київську національну академію мистецтв. За плечима автора – близько 30 міжнародних симпозіумів скульпторів. Працює не тільки з каменем, але й з деревом, льодом, іншими матеріалами. Вважає, що в плані підготовчої роботи найбільш серйозніше до таких творчих фестивалів підходять у Франції, Канаді. Там до симпозіумів готуються впродовж всього року.
«За кордоном паркова скульптура – дуже поширений вид мистецтва, а от в Україні – тільки починає відроджуватися. Все тому, що тривалий час існувала пропаганда монументальної скульптури (постатей радянських вождів тощо)», - ділиться своїми поглядами митець. Петро Романюк переконаний, що суспільству більш притаманні ліричні мотиви – тематика, що наближена до життя.
Що ж до вподобань самого автора, то один із найулюбленіших напрямків у роботі – пластика жіночого тіла.
Петру Романюку найбільше запам’яталася праця над скульптурою Григорія Сковороди, яка нині стоїть у Переяславі і є однією з перших його робіт. Також незабутньою залишилася робота над відновленням храму Христа-Спасителя у Москві, а також створення іконостасу з білого мармуру у соборі Зарваницької Божої Матері.
Про задум:
Скульптура гарненького «Павлика-равлика» особливо порадує бучанських дітей. А враховуючи те, що всі ми глибоко в душі – діти, то витвір мистецтва сподобається і дорослим.


Скульптура «Лісовий бог»
Автор – Арсен Пелюшок
Народився, виріс і живе у Бучі. Закінчив Львівську національну академію мистецтв. На пленер, що проходить на малій Батьківщині, автора запросила колега. Арсен відразу погодився на цю пропозицію, бо хотілося зробити для рідного міста щось красиве.
Наш земляк захоплюється скульптурою з дитинства. Мабуть, творчі гени передалися від батьків, які займаються живописом. У дитинстві Арсен Пелюшок дуже любив ліпити щось з пластиліну і це заняття замінювало йому всі іграшки. А вже у дорослому віці хобі переросло у професію.
Переважно Арсен Пелюшок займається ліпкою, але йому підкорюється і каміння, яке стає слухняним у руках майстра. Любить творити на містичну тематику.
Молодий автор вже думає про персональну виставку і працює над реалізацією свого задуму.
У Бучі проходить перший пленер у якому скульптор бере участь, тому головні творчі зустрічі з колегами – ще попереду.
Про задум:
Скульптура «Лісовий бог» нагадує язичницькі монументи і несе в собі сакральний смисл, певну енергетику та ідею. За словами скульптора, коли він підійшов до брили каміння, то перше, що намалювала його фантазія, була саме ця фігура.


Скульптура «Паросток» (робоча назва)
Автор – Роман Кикта
Молодий і перспективний скульптор, магістр з міста Дрогобич. Закінчив Львівську національну академію мистецтв.
Неодноразово брав участь у різних міжнародних та всеукраїнських пленерах. Зокрема, цікавий фестиваль скульптури проходив у Польщі, де протягом декількох днів потрібно було витесати скульптуру з дерева. Тож, окрім багатого творчого досвіду, Роману запам’яталося доброзичливе ставлення людей і зацікавленість з боку польської публіки.
Художник любить працювати з каменем, але йому під силу зробити скульптури з будь-якого матеріалу. «Для творчості не існує якихось обмежень чи встановлених правил» – вважає молодий автор.
Роман Кикта надає перевагу роботам, які несуть в собі екологічну ідею, та фольклорній тематиці.
Особливої уваги заслуговують витвори "Я відаю" і "Трипільська Ніка", що народилися з мотивів стародавньої трипільської культури, елементи якої він знайшов у оточуючому середовищі.
Про задум:
Остаточної назви скульптурі, які стоятиме в бучанському парку, ще немає, але вона символізуватиме життя. Фігура зображатиме матір, яка тримає дитину і буде виконана у формі паростка, який проростає.


Скульптура «Лісова птаха»
Автор – Віталій Дахівник
Скульптор з міста Золотоноші Черкаської області. Закінчив Косівське художнє училище, потім навчався у Львівській академії мистецтв, в Київській національній академії мистецтв. Учасник більше десятка пленерів паркових скульптур. Промовистими у творчості автора є його роботи з каменю, особливо «Акваторія Дніпра» — в образі жінок зображено притоки Дніпра — Сулу, Прип’ять, Джерельце. Заслуговують найвищої оцінки і скульптури з дерева: «Думка про небо», «Нічого кращого немає, як тая мати молодая», «Зіронька» та багато інших.
Є членом Національної Спілки художників України, учасником всеукраїнських, персональних, регіональних виставок, пленерів паркової скульптури. До основних творів автор відносить скульптури: "Давид", "Три тополі", "Син", "Пізнай себе", "Мамаї".
Працює на різні теми, зокрема в напрямку української естетики.
«Першим досвідом спілкування зі світом мистецтва з дитячих років стали відвідування парку "Софіївка". Цей парк називають храмом природи, поемою з каменю, води, землі, архітектурних споруд і скульптури. «Усе своє дитинство я різьбив, ліпив, малював», - розповідає про себе митець.
«В Україні в скульптурному мистецтві утворився певний вакуум, адже у нас тривалий час ця справа була непопулярною і не потрібною. Принаймні, так пропагувала влада. Все це робилося для того, щоб тримати художників «у руках» і змушувати їх творити в «правильному» руслі. На щастя, ті часи вже позаду. Але все одно, сьогодні в українських містах мало скульптур. І тим приємніше повинно бути вам, бучанцям, що Буча якісно відрізняється в цьому плані з-поміж інших. Ви вже маєте чимало скульптур, які прикрашають парки і сквери, а по закінченню цього пленеру – витворів мистецтв стане ще більше», - зазначив Віталій Дахівник.
Про задум:
Скульптура зображує пташку, яка тримає в дзьобі ягідку калини. Цією роботою автор хотів провести асоціацію між матір’ю і дитиною, з натяком на природу.


Скульптура «Спляча Мавка»
Автор – Марина Товкач
Молодий і перспективний скульптор з міста Запоріжжя. Закінчила Львівську академію мистецтв. Зустрівши цю невисоку, тендітну дівчину – нізащо не здогадаєшся, якою тяжкою роботою вона займається.
«Часто дивуються, чому жінка стала скульптором, адже для цієї справи потрібні чималі фізичні зусилля. Але я так вважаю, якщо щось подобається, то немає розуміння: складно чи легко. Творити для власного задоволення – це прекрасно. Звичайно, втомлюєшся, але результат роботи компенсує всі незручності», - зрозумівши суть нашого здивованого погляду, розповідає жінка. І додає: «Те, що я скульптор – дивує переважно глядачів, а колеги сприймають це спокійно і без якихось особливих емоцій. Особисто я знаю не одну дівчину, яка працює з каменем».
За словами Марини Товкач, у неї з дитинства не було мрії стати скульптором. Тому спочатку навчалася на художника-оформлювача. Але згодом дівчина зрозуміла, що хоче займатися в житті іншою справою. Оскільки малою любила вирізати щось з дерева, то в юності ці здібності знову «прокинулися». Так вона і прийшла до скульптури.
Стосовно симпозіуму, який проходить в Бучі, Марина Товкач зазначає, що молодий мармур – досить капризний камінь, але гарний і скульптури з нього виходять красиві.
Автор зізналася, що і під час навчання, і в уже самостійній роботі, постійно «зустрічається» з темою козацтва. «Може тому, що я із Запоріжжя, а може – випадок. Але мені ця тема дійсно подобається і вона завжди актуальна. Та зараз намагаюся звертатися і до інших тем» - каже жінка.
Про задум:
«Спляча Мавка» буде стилізованою скульптурою, яка зображатиме ніжну постать дівчини. Робота якнайкраще відповідає темі симпозіуму «Лісова пісня» і гармонійно вписуватиметься у ландшафт нового парку.


Скульптура «Олень» (робоча назва)
Автор – Сергій Радько
Член спілки народних майстрів України, заслужений майстер народної творчості, скульптор з Черкащини. Навчався у Львівській академії мистецтв. Займається живописом, керамікою, скульптурою. Має багатий пленерний досвід і в Україні, і за кордоном.
Найбільше захоплення автора – робота з керамікою. Вдома навіть є власна майстерня та гончарне коло, де він сповна проявляє свою фантазію.
«Глина, коло, піч для мене – це поклик долі», - каже Сергій Радько, художник-монументаліст за фахом і гончар за покликанням.
Митця вабило до гончарства ще з дитинства, бо виріс серед дніпровських круч, які, за словами Сергія Радька, ніщо інше, як суцільний глиняний “пиріг”.
Автор провів близько десяти персональних виставок, які з успіхом проходили у Києві, Львові, Каневі, Полтаві, а цьогоріч – виставлятиметься у Черкасах.
Має у творчому доробку дуже багато витворів з кераміки – монументальні скульптури (заввишки 3-5 метрів) зберігаються нині у музеї гончарства. Їх назви досить цікаві: «Вони – це ми», «Створення світу», «Пасе Галя гуси» та ін.
Художник каже, що в нього склався навіть певний ритм життя – влітку їздить на симпозіуми, а взимку – вдома, читає книжки і займається живописом, гончарством.
Про задум:
Фігура зображає своєрідне переплетення людини з оленем і «говорить» про мирне і гармонійне співіснування людини з тваринами, природою.


Скульптура «Мавка» (робоча назва)
Автор – Микита Зігура
Митець з Києва, скульптор станкової і монументальної пластики. У 2009 році закінчив Національну Академію Образотворчого Мистецтва та Архітектури на відділенні скульптури. Зараз займає посаду асистента-стажиста в Національній Академії Образотворчого Мистецтва та Архітектури.
З 2008 року член молодіжної спілки художників України, учасник багатьох всеукраїнських художніх симпозіумів та виставок.
У Бучі відбувається десятий симпозіум, в якому автор бере участь.
Для скульптора найближчою є тема природи, зокрема її захист і збереження. Микита Зігура дуже переймається цим питанням і є прибічником екологічних ідей – про що сповіщає у творчих роботах.
У його творах майстерно поєднуються традиції національного мистецтва й новаторські спрямування. Цікаві монументальні роботи скульптора - «Фенікс», «Гість із Запоріжжя», «Мамай», композиції «Птахи у вирію», «Велес», « Тамтам».
Для мистецького почерку художника притаманні м`якість округлих рельєфів, форм, пластика вигинів тіла, матеріальність.
У своїх роботах автор намагається досягти пластичної довершеності форми та змісту відтворити внутрішню гармонію у художніх образах.
Про задум:
Скульптура зображає лісову Мавку, яка сидить на символічному дереві життя, роду. На цю роботу надихнув твір Лесі Українки «Лісова пісня». Микита Зігура вважає, що цей витвір є образом лісу, природи, первозданності та краси.


Скульптура «Майстер» (робоча назва)
Автор – Костянтин Синицький
Митець народився у 1971 році, навчався і працює у Києві. Він є викладачем у Київській Національній академії мистецтв на факультеті скульптури. Брав участь у попередньому пленері «Небесне в розкоші земній», який проходив у Бучі.
У 2001 році скульптор отримав Грант Президента України на створення пам’ятник Федору Шаляпіну та Костянтину Коровіну (місто Гурзуф, Крим).
Брав участь у симпозіумах, які проходили як в Україні, так і за кордоном (зокрема в Хорватії). З 2005 року – член Національної спілки художників України. А з 2006 по 2007 рік проходив творче стажування у місті Су Джоу (Китайська Народна Республіка).
Скульптор переконаний: оскільки тематика на пленерах буває досить широкою, то автори намагаються реалізувати свої найкращі ідеї. Крім того, симпозіуми – це унікальний час, щоб поділитися досвідом, поспілкуватися з колегами.
Костянтин Синицький – автор багатьох скульптур, об’єктів, інсталяцій. Його твори зберігаються у приватних колекціях Іспанії, Франції, Хорватії, України, Китаю.
Вважає: чим складніше завдання, тим цікавіше його реалізовувати.
«Для нас, художників, приємно, що в Бучі приділяється значна увага скульптурним витворам. Знаю, що не так давно у вас з’явився пам’ятник Тарасу Шевченку, пам’ятний знак Михайлу Булгакову. Та й самі бучанці досить толерантно й культурно до всього цього ставляться. Адже оглядаючи скульптури попереднього симпозіуму, було приємно відзначити, що вандали їх не пошкодили. Тож, якщо мене знову запросять приїхати до Бучі, я залюбки погоджусь», - каже скульптор.
Про задум:
Скульптура «Майстер» буде стилізованою і доволі абстрактною – зображуватиме обличчя з рукою. Голова скульптури символізуватиме розум, а рука – втілення у життя досвіду і знань.


Скульптура «Музика лісу» (робоча назва)
Автор – Андрій Дацко
Скульптор і архітектор зі Львова. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту, відділення архітектурно-декоративної пластики Львівської академії мистецтв.
Створив багато пам'ятників. Творчі роботи – у Чехії, Америці, Італії, Канаді. І, звичайно, в Україні. Серед них: меморіальна дошка Івана Горбача у Празі, пам'ятник Масарику у Львові, пам'ятники літературному герою Швейко, меморіальна дошка Горбачевському у Львові та Празі, пам'ятник загиблим у Першій світовій війні в Чехії тощо.
Працює у жанрі монументальних, садово-паркових скульптур.
Про задум:
Скульптура буде у формі листка, тінь від якого нагадуватиме музичний інструмент. Цікавий задум і поєднання, що навіяні «музикою лісу». Скульптура легка і красива, глибока у своїй простоті.


(фото автора)