"Небесне в роскоші земній"

У Бу­чі три­ває пленер скульпторів, який має наз­ву «Не­бес­не в роз­коші зем­ній». На­гадаємо читачам, що про­тягом місяця 10 про­фесій­них ску­льп­торів Ук­раїни повин­ні створити десять автор­ських робіт, які будуть подаровані бучан­цям до Дня міс­та. А якими будуть їх­ні вит­вори та що вони сим­волізуватимуть, ми запитали у самих авторів ску­льп­тур.


Назва скульптури: «Старий і море»
Ав­тор – На­зар БІЛИК


- На­заре Ми­колайовичу, можете при­гадати свою най­с­к­лад­нішу, в пла­ні тво­рен­ня, ску­льп­туру і в чому полягала склад­ність?
- Скла­д­на ску­льп­тура – це обо­в­’яз­ково вда­ла ску­льп­тура, в яку вкладаєш якомога більше сво­єї душі, в чомусь перевер­шуєш самого себе. Це про­с­то тво­р­чі роботи, де я, в діа­лозі з самим собою, виз­начаю – подобається ску­льп­тура чи ні. І, звіс­но, задоволен­ня від пра­ці. Вдала ску­льп­тура – ніколи не наб­ридає, на неї хочеться дивитися зно­ву й зно­ву. Та­ке ста­в­лен­ня – не ознака самозакоханос­ті, а від­чут­тя того, що все зро­б­лено посправ­ж­ньо­му.

- Найнез­вич­ніший матеріал, з якого Вам доводилося роботи ску­льп­туру?
- За­раз я пра­цюю над новою серією робіт – в яких бро­н­за поєд­нується з про­зорим матеріа­лом (пла­с­тика і скла). Планую зро­бити вис­тав­ку в одній із галерей Ки­єва, на якій змо­жу пре­д­с­тавити пуб­ліці свої екс­перимен­ти. Сподіваюся, що людям спо­добається моя тво­р­чість.

- Якому сти­лю надаєте перевагу у сво­їй тво­р­чос­ті?
- На мою дум­ку, зараз склад­но від­к­рити якийсь новий стиль. Мо­ж­на лише перео­с­мис­лити якісь нап­рям­ки і вне­с­ти щось своє – осо­бис­тіс­не. А там, де є осо­бис­тість автора – там і є новий стиль. Принай­м­ні, я до цьо­го ста­в­люся саме так.
Свою нову ску­льп­туру «Старий і море» я хочу зро­бити сти­лізовану, але з еле­мен­тами реа­ліз­му, вди­х­нути в неї своє жит­тя, поз­бавити шаб­лон­нос­ті.

- Скажіть, будь лас­ка, нас­кільки ску­льп­тура та архітек­тура поєд­нані між собою?
- Скульп­тура – це невелич­ка модель якоїсь архітек­тур­ної фор­ми, яка, на від­мін­ну від архітек­тури, має естетич­ний зміст. Ар­хітек­тура – більш широке понят­тя. Во­на може бути і пре­д­метом естетики, але при­к­лад­ної, побутової. То­му й цілі архітек­тура ста­вить зна­ч­но більші, ніж ску­льп­тура. Але оби­д­ві – завойовують про­с­тір, можуть «три­мати» глядача. І співіс­нують вони – пре­к­рас­но. Тож, вва­жаю, що в середовищі архітек­тури міс­та Бу­чі наші ску­льп­тури будуть під­с­півувати кра­сі міс­та.


Назва скульптури: «Ан­гел»
Ав­тор: Ко­с­тян­тин ДО­Б­РЯН­СЬКИЙ


- Для багатьох мит­ців, їх­ні вит­вори зда­ються живими, вони ото­тож­нюють їх з май­же реа­льними іс­тотами. А як Ви ста­витися до сво­їх робіт?
- Особис­то для мене є пев­не тре­пет­не ста­в­лен­ня до того про­цесу, коли ску­льп­тура народ­жується. І для того, щоб вона від­булася і щоб мож­на було ствер­д­но ска­зати: «Я – задоволений», пот­рібен час. Як­раз сим­позіум – дуже спе­цифіч­ний у цьо­му від­ношен­ні, адже за місяць – пот­ріб­но вик­лас­ти мак­симум зусиль, показати все, на що зда­тен. Але вза­галі, я роб­лю свої роботи дуже дов­го і мені важ­ливо, щоб вона «від­с­тоювалася» і пос­тупово народ­жувалася.

- Вам більше подобається зоб­ражати людей, чи неживі пре­д­мети?
- Пе­реваж­но всі мої роботи пов­’язані із зоб­ражен­ням людини.

- Сьогод­ні в Ук­раїні, ску­льп­тор це про­фесія якою мож­на заробити на хліб, чи справа для душі?
- Скульп­турою мож­на зароб­ляти гро­ші, бо нині Ук­раїна досить актив­но роз­вивається в пла­ні будів­ниц­т­ва. А в будів­ниц­т­ві, архітек­турі, мож­на знайти своє при­з­начен­ня й ску­льп­торам, непогано зароб­ляти. Крім того, ста­ло мод­но вкладати зао­щад­жен­ня в пре­д­мети мис­тец­т­ва.

- Але як­що ана­лізувати ситуа­цію загалом, то в тво­р­чос­ті досить склад­но зароб­ляти гро­ші.
- Ма­буть, уже тро­хи встиг­ли ознайомитися з нашим міс­том. Як­що б вам довелося зоб­разити наше місто через ску­льп­туру (в якій би зосеред­жував­ся якийсь єдиний образ, вра­жен­ня чи дум­ка), то що б це була за ску­льп­тура?
Скла­д­но ско­н­цен­т­рувати вра­жен­ня від Бу­чі в один образ. Але мені запав у душу ваш сос­новий ліс із ста­рими, високими і кре­мез­ними деревами. Ме­ні зда­лося, що Бу­ча – міс­то, яке роз­вивається, воно досить молоде, яс­к­раве і позитив­не. Від­вер­то кажучи, був зди­вований, що тут так гар­но, бо до сво­го при­їз­ду на цей ску­льп­тур­ний пле­нер, про міс­то Бу­ча нічого не чув.
Як­що б довелося показати міс­то через ску­льп­туру, то, мабуть, це була б якась ідея із зоб­ражен­ням дерева.

- Ма­буть, бучан­ці під­ходять до Вас і вис­лов­люють своє вра­жен­ня, дум­ку про ску­льп­туру. Їм подобається Ва­ша робота?- Хтось ста­виться ске­п­тич­но – мов­ляв, кра­ще б пен­сії людям дали, а не камін­ня молотили, хтось запитує – чи не шко­да сво­єї пра­ці, адже ску­льп­туру рано чи піз­но можуть пош­кодити ван­дали. А комусь робота дій­с­но подобається, вис­лов­люють захоп­лен­ня. Люди – різ­ні й ін­тереси в них також різ­ні. То­му пот­ріб­но при­с­лухатися до думок ін­ших і з повагою ста­витися до об’єк­тив­ної кри­тики.


Назва скульптури: «Єд­ність»
Ав­тор: Ад­ріан БА­ЛОГ


- Ро­з­кажіть про пер­шу зро­б­лену Ва­ми роботу: що це було і коли?
- Це ста­лося, коли я ще жив в Уж­городі. На той час – пра­цював із деревом (нав­чав­ся худож­ній оброб­ці дерева) і одна з пер­ших моїх робіт називалася «Флора». До речі, саме тоді я вирішив, що хочу бути ску­льп­тором.

- А чому саме ску­льп­тором, а, нап­рик­лад, не худож­ником?
- Од­не одному не заважає. Скульп­тор – це і є худож­ник, тільки він пра­цює не з пен­з­лем, а з матеріа­лом – каменем, деревом тощо. Що­п­рав­да, в ску­льп­турі, крім худож­ньо­го сприй­нят­тя, пот­ріб­но ще й пра­цювати фізич­но.

- Для того, щоб тво­рити, пот­ріб­но нат­х­нен­ня. З чого його чер­паєте Ви?
- Я дуже люб­лю ходити в походи, осо­б­ливо в гори – Ка­р­пати. Там і отримую вра­жен­ня, позитив­ну ене­р­гію, чер­паю сили для подальшої тво­р­чої діяльнос­ті. То­му для мене людина і при­рода – єдине ціле, що, вла­с­не, і відоб­ражається у тво­р­чос­ті.

- Як саме оби­раєте сюжети для сво­їх май­бут­ніх тво­рінь?
- Ва­ж­ко від­повіс­ти. Во­ни при­ходять, коли переді мною вже лежить шма­ток каменю, з якого я роб­лю ску­льп­туру.

- Як­що хтось замовить за великі гро­ші ску­льп­туру, але Ви будете від­чувати, що та Вам не бли­зька, візьметеся за цю роботу?
- Я б взяв­ся за цю роботу, бо я можу вжи­тися в ідею у про­цесі роботи. Крім того, одна справа, коли людина сама по собі тво­рить те, що їй хочеться, ін­ша – коли вона робить те, що вимагає від неї світ. І остан­ній фак­тор, мож­ливо, навіть більш важ­ливіший. Так, вла­с­не, було зав­ж­ди.

- Ко­го вва­жаєте най­геніа­льнішим ску­льп­тором усіх часів і народів?
- Для мене ще з дитин­с­т­ва взір­цем залишається великий май­с­тер сво­єї справи – Мікелан­д­жело.


Назва скульптури: «Плече героя» (остаточна назва ще визначається)
Ав­тор: Володимир КОЧМАР


- Чи можна назвати скульптуру національною? Чи справа скульпторів немає кордонів?
- Вважаю, що не можна. Але є культура скульптури – культура Африки, Індії, Древньої Греції інших країн. Але й ця культура робиться міжнаціональною і є здобутком усього людства.

- Яка тема, сюжет Вам найближчі?
- Фігуративна пластика. Вважаю, що нове в мистецтві вже складно вигадати, тому на 60 відсотків – я традиційний скульптор. А в решті 40 відсотків намагаюся зробити щось своє, авторське. Навіть генії своєї справи були знайомі з усіма мистецькими направленнями і переймали звідти щось для себе.

Крім того, фігуративна скульптура мені подобається ще й тим, що людина – це найскладніше, що є в природі. Мені не стільки цікаво передати людину натуралістично, скільки з точки зору скульптури – як побудувати архітектуру, вибудувати ритми, знайти красиву пластичну лінії тощо.

- Можете виділити скульптуру, яка Вам найбільше подобається?
- Ні, адже кожна епоха, кожен автор приносив у скульптуру щось своє, несхоже на інше. Тому робіт, які викликають захоплення – дуже багато і вибрати з них одну нереально, бо всі скульптури – різні.


Назва скульптури: Трактування біблейського сюжету (остаточна назва ще визначається)
Ав­тор: Костянтин СИНИЦЬКИЙ


- Щоб стати скульптором, достатньо бути лише художником чи й мати особливе сприйняття предмета творчості, що відрізняється від сприйняття інших митців?
- Художник – це більш широке поняття. Ним може бути і скульптор, і живописець, які мають творче світосприйняття. Скульптор повинен мати особисті відчуття, і він сам починає розуміти, що йому замало пензля та мольберту, аби передати задумане. У кожного свій шлях до цього. Наприклад, у мене перша освіта – архітектора, але в душі я завжди відчував себе більше скульптором.

- Тож, мабуть, як фахівець можете сказати – архітектура і скульптура сьогодні поєднані між собою?
- Ні, вони йдуть у деякому відриві. Немає вже такої «зв’язки», гармонії, як раніше (наприклад у середньовіччі). Просто зараз архітектура виконує свої завдання – просторові, соціальні, де скульптурі важко себе показати. А іноді й сам скульптор не справляється. Так, він може створити гарну річ, але та не завжди поєднується з оточуючою обстановкою. Тому до завдання, де б поєднувалися всі види мистецтва, потрібно підходити комплексно.

- Чи довго народжуються Ваші роботи?
- Все залежить від натхнення, бачення роботи і навіть від матеріалу, з якого її робиш. Зараз технічне оснащення дозволяє швидко зробити скульптуру, але це не завжди означає, що повністю буде розкрита її ідея.


Назва скульптури: «Річка долі»
Ав­тор: Петро ГЛЕМЯЗЬ


- Скажіть, будь ласка, у Вашій роботі предметом зображення в основному є людина чи природа, явища тощо? Чому більше надаєте перевагу?
- Сама природа – вже є скульптурою. А людина є частиною природи. І від того, як вона сприймає природу, як відноситься до неї, таким же чином буде відбуватися зворотній зв'язок. Тому скульптура, в принципі, завжди пов’язана з природою людини. Адже якщо ми дивимося на картину, то вона нагадує нам вікно, яке відкриває інший світ і вимір. А скульптура навпаки – має внутрішній світ.

- Ви напевне для себе маєте уявлення, якою повинна бути скульптура. А якою, на Вашу думку, вона не має бути?
- Це все одно, що говорити про людину. Кожна скульптура має право на життя. Але різниця між професійним скульптором і новатором у тому, що перший більш науково підходить до проблеми зображення свого витвору.

- Яка роль моди в творенні скульптури? Взагалі, чи має вона місце у цьому виді творчості?
- Мода, як правило, це кон’юктурна скульптура. Якщо таку річ створюють професіонали, то вона може бути на межі салонної скульптури. Я вважаю, що коли дотримуватися лише принципу моди, то це – лицемірство, бажання скульптора заробити гроші. Адже скульптура – це все ж таки життя, переживання, страждання, любов. А ці почуття не мають відношення до грошей.
Тому ми на цьому пленері робимо свої скульптури від душі, для того, щоб подарувати жителям міста й залишити після себе згадку.

- Мінімальний час, за який реально створити скульптуру?
- Наведу такий приклад. Коли жінка чекає дитину, то вона у величезному хвилюванні, роздумах: якою вона буде. А коли народилася – думає: якою буде її доля. Тому передбачити нічого не можливо. Робота – триває, а швидкість виконання буває різною. Скульптура може народитися за декілька годин, а може створюватися і роками. Адже мистецтво – це наука.


Назва скульптури: «Мій острів»
Ав­тор: Олександр МАЦЮК


- Чию думку найбільше цінуєте у свої роботі?
- Мабуть, найголовніший цензор для своїх робіт – це я сам. Але можу назвати й декілька прізвищ художників, яких дуже поважаю. Вони досить авторитетні люди і справжні фахівці у своїй справі. Тож, їхню думку я також ціную.

- Можете пригадати свою найсміливішу чи найяскравішу роботу, яка найбільше запам’яталася?
- Швидше за все, це була дипломна робота. Адже тоді я із сухого академічного ліплення, яке нам, студентам, насаджали, вийшов на експресивне ліплення. Мені й зараз подобається, коли у роботі помітно енергетику, настрій.

- Чи має проявлятися символізм у скульптурі? Чи робота все ж таки повинна бути більш образною, загадковою?
- Людина – це дуже широкий об’єкт. І мислення її також дуже просторе: від конкретного до абстрактного, від наївності до філософії. Тому я б не робив поділу. Все має бути. Головне, щоб те, що зображуєш, було щирим, з думкою, душею та знаходило розуміння у глядача.


Назва скульптури: «Діана»
Ав­тор: Володимир ПРОТАС


- Завжди щось твориш з певним настроєм – піднесеним, сумним, веселим, або взагалі відключаєш емоції. А з яким настроєм Ви робите цю скульптуру?
- Я вважаю, що художники, скульптори – щасливі люди, бо наша праця – це і хобі, і життя. Тому завжди, коли приступаєш до роботи, маєш світлі помисли і почуття. Може до цього бути поганий настрій, але в процесі творення він зникає, натомість з’являється піднесеність і натхнення. Без цих відчуттів не буває гарного результату.

- У скульпторів завжди задум відповідає остаточному результату, чи в процесі щось змінюється?
- Можливі зміни, але зазвичай у професіоналів таке буває рідко. Те, що автор задумав і хоче втілити, те і передасться у роботі. Щоправда, іноді можуть коригуватися якість деталі, коли у процесі творення трошки змінюється сприйняття роботи.

- Що хочете побажати бучанцям?
- Побажання одне – щоб люди відносилися до скульптур із теплими почуттями і берегли їх.


Назва скульптури: «Людина і природа» (назва ще визначається)
Ав­тор: Клим СТЕПАНОВ



- Чи розвивається направлення скульптури в Україні? Чи легко людям цієї професії себе реалізувати?
- Мені здається, що скульптор найбільше може самореалізуватися на симпозіумах, адже там є: місце, час, матеріал і конкретне завдання – творити.
Самореалізація у повсякденному житті – справа індивідуальна. Тому складно відповідати на це запитання за всіх. Зі свого досвіду можу сказати, що великі замовлення бувають нечасто.

- З якого матеріалу – найважче зробити скульптуру?
- Для мене – з граніту. Цей матеріал нелегко дається. Я більше люблю працювати з деревом. А із каміння надаю перевагу піщанику.

- Критику сприймаєте боляче чи спокійно? Чи, може, Вам байдуже, що інші думають про Вашу роботу?
- Перш за все, має значення і моя власна думка щодо зробленого, адже важливо, щоб скульптура подобалася самому автору. Якщо я сам внутрішньо відчуваю, що робота цікава та достойна, то вона подобається і людям.
Щодо критики… Приємно, коли тебе хвалять. Думаю, що це природнє відчуття притаманне більшості. Але й об’єктивну критику здатен сприйняти. Проте, вважаю, що не слід повністю «віддаватися» критиці, а то можна або сильно загордитися, або навпаки – дуже занизити самооцінку. До критики потрібно підходити адекватно, щоб мати з неї користь.

- Даруючи свою скульптуру місту, що хочете побажати, сказати його жителям?
- Хочу побажати того, що показав у своїй роботі – єдності з природою.







Підготувала: Людмила Гладська
Опубліковано в газеті "Бучанські новини" у №№ 36, 37, 38 (вересень 2009 року).